Договір позики План

1. Поняття та загальна характеристика договору позики.

2. Відповідальність сторін за договором.

1. Поняття та загальна характеристика договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або ін­ші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язу­ється повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК).

ЦК не містить обмежень в регулюванні питання про суб'єктний склад договору позики. У ролі позикодавця та позичальника можуть ви­ступати будь-які фізичні та юридичні особи, держава та інші публіч­но-правові утворення, тобто договір позики як універсальний договір може обслуговувати як побутові потреби, так і підприємницькі цілі.

Однак слід враховувати, що згідно зі ст. 4 Закону України від 12 серпня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закону) надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, до яких нале­жать банки, кредитні спідки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі то­вариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Отже, юридичні особи та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності не можуть систематично надавати грошові кошти у пози­ку. Однак поняття систематичності стосовно цих відносин законода­вством не визначене. Крім того, надавати кошти у позику за рахунок залучених коштів мають право лише кредитні установи на підставі відповідної ліцензії (ч. З ст. 5 Закону).

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти у готів­ковій та безготівковій формі, а також речі, визначені родовими озна­ками. Майно, що складає предмет позики, переходить у власність по­зичальника і використовується ним на власний розсуд. Отже, позико­давець має право вимагати повернення не того ж майна (тих самих грошових купюр), а майна такого ж роду та якості (певної грошової суми).

Договір позики укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми автоматично не тягне за собою недійсність догово­ру позики, але за наявності спору рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Виходячи з того, що у відносини позики досить часто вступають громадяни, ЦК регулює спрощений порядок їх оформлення. Згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики на суму, яка не перевищує десяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, за винятком договору по­зики, в якому позикодавцем є юридична особа, може бути укладений в усній формі. На підтвердження його укладення надається розписка позичальника або інший документ, який підтверджує передачу пози­кодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. Відсут­ність боргового документа тягне такі ж самі наслідки, що й недодер­жання письмової форми - у разі спору сторони не можуть посилатися на свідчення свідків.

Позика за своєю юридичною природою є реальним, односторон­нім, та, за загальним правилом, сплатним договором.

Реальність позики прямо встановлена ст. 1046 ЦК, згідно з якою договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Норма ЦК сформульована імперативним чином, отже, сторони не можуть договором передбачити обов'язок позикодавця надати позику, тобто не можуть використати конструкцію консенсуального договору. Однак їм ніщо не заважає укласти попередній договір (ст. 635 ЦК) про вчинення договору пози­ки в майбутньому і визначити в ньому відповідальність сторін у разі його невиконання.

Якщо предметом позики виступають безготівкові кошти, договір є укладеним з моменту, коли гроші будуть перераховані на рахунок по­зичальника, відкритий у банківській установі. Тобто моментом на­дання безготівкової позики є дата зарахування коштів на рахунок по­зичальника.

Односторонній характер позики полягає в тому, що обв'язок за цим договором має лише позичальник: він зобов'язаний повернути позикодавцеві отриману суму грошей або таку ж кількість речей та­кого ж роду та якості у строк та у порядку, передбачені договором.

Відносини позики можуть бути як оплатними, так і безоплатними. Згідно зі ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від пози­чальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене дого­вором або законом. Отже, договір позики презюмується сплатним. Відсутність у ньому вказівки на розмір процентів та порядок їх вип­лати не робить його безоплатним. У цьому випадку розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а виплата здійснюється щомісяця до дня повернення позики. Безоп­латним договір позики буде тоді, коли це прямо передбачено догово­ром або законом. Зокрема, законом договір позики презюмується без­оплатним лише у двох випадках, по-перше, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'я­заний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; і, по-друге, позичальнику передані речі, визначені родовими ознаками. Однак і у зазначених випадках сторони можуть домовити­ся про сплатний характер їх відносин. Винагорода за договором пози­ки речей може полягати як у переданні певних речей, так і у сплаті певної грошової суми.

Оскільки договір позики є одностороннім, його зміст складає обо­в'язок позичальника повернути позикодавцю отриману суму грошей або таку ж саму кількість речей того ж роду та якості та, за загальним правилом, виплатити проценти (винагороду), і кореспондуюче цьому обов'язку позичальника право позикодавця. Строк і порядок повер­нення боргу та виплати винагороди зазвичай визначаються догово­ром. Якщо ці питання не врегульовані договором, відносини, що виникли, мають регулюватися за правилами, встановленими ЦК. Так, коли строк повернення позики не передбачений договором або визна­чений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена по­зичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодав­цем вимоги про це, якщо інший пільговий строк (більший чи мен­ший) не встановлений договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК).

Можливість дострокового повернення позики залежить від того сплатний чи безоплатний характер має договір позики. За загальним правилом, безоплатна позика може бути повернена позичальником достроково (ч. 2 ст. 1049 ЦК), про інше слід домовитися безпосеред­ньо договором. І, навпаки, позика надана під проценти, може бути по­вернена достроково тільки зі згоди позикодавця. Це прямо не визна­чається ЦК, однак випливає із змісту статей 531, 1049 ЦК. Достро­кове повернення процентної позики суперечить суті сплатних пози­кових відносин, бо у такому випадку позичальник залишиться без частини прибутку, який він планував отримати за користування його грошовими коштами.

Проценти за сплатним договором позики можуть виплачуватися одноразово або через певні проміжки часу. Однак за відсутності ін­шої домовленості вони повинні сплачуватися кожного місяця до дня фактичного повернення позики (а не до визначеного договором строку повернення).

Якщо сторони договором позики не встановили місце виконання зобов'язання, то виконання проводиться за місцем проживання креди­тора (позикодавця), а якщо позикодавцем є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання (ст. 532 ЦК).

Договір позики припиняється на підставах, визначених гл. 50 ЦК. Найпоширенішою підставою припинення зобов'язання є його належ­не виконання. Виконання договору позики пов'язується з моментом фактичного передання позикодавцеві грошей або речей, визначених родовими ознаками, або моментом зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позичальника (ч. З ст. 1049 ЦК).

Оскільки гроші та речі, визначені родовими ознаками, переходять у власність позичальника, їх подальша доля ніяким чином не впливає на існування відносин позики. Випадкове знищення речей або гро­шей, їх крадіжка не призведе до припинення договору, оскільки об'єкти, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто виконання такого договору юридичне завжди можливе. Зазвичай виконання за договором по­зики забезпечується шляхом укладення договору застави або поруки.

Уразі невиконання позичальником обов'язків, встановлених догово­ром позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, пози­кодавець має право вимагати від позичальника дострокового повер­нення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК, якщо інше не встановлено договором.