5. Договір транспортного експедирування

Поняття та загальна характеристика договору .

Незважаючи на ту обставину, що договір транспортного експеди­рування мав достатньо широке застосування у вітчизняній практич­ній юриспруденції, до набуття чинності новим ЦК, був відсутній за­кон, який би регламентував договірні відносини з надання транспорт­но-експедиційних послуг. Майже єдиним винятком у цьому були за­тверджені постановою КМ України від 21 вересня 1993 р. № 770 Пра­вила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час пере­везення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів. Сфера дії цих правил, власне, підтверджувала факт поширення названого дого­вірного інституту в праві країн з ринковою економікою, з якими Україна співпрацювала у сфері зовнішньої торгівлі.

З набуттям чинності новим ЦК договір транспортного експедиру­вання набув якості пойменованого. Проте це у цілому не вирішило питання, що тривалий час вирішується в науці цивільного права, що­до місця цього договору в системі договорів та категорично не спрос­тувало думку стосовно договору транспортного експедирування як змішаного договору, тобто, договору, що поєднує в собі елементи кількох інших договорів.

Одним з ключових моментів у визначенні місця договору транс­портного експедирування у системі договорів вітчизняного зобов'я­зального права є питання його співвідношення з договором переве­зення. Безсумнівно, існуючий зв'язок між цими договорами та, що більш важливо, сутнісна залежність існування послуг, що надаються під час транспортно-експедиційного обслуговування, від вчинення дій з перевезення вантажу, зумовили існування точки зору на договір транспортного експедирування, як один з різновидів транспортних зобов'язань, що до того ж визнавалися самостійним типом договорів у системі договірного права. З іншого боку, договір транспортного експедирування, поряд з договорами комісії, доручення та зберіган­ня, розглядався як договір з надання послуг.

Остаточне вирішення цього спору ще попереду, однак слід відзна­чити позицію законодавця, який присвятив регулюванню відносин з надання транспортно-експедиційних послуг окрему главу в ЦК, що свідчить про віднесення договору транспортного експедирування до самостійного виду договорів з надання послуг.

Виходячи з вищенаведеного, не має достатніх підстав для визнан­ня договору транспортного експедирування змішаним договором (ч. 2 ст. 628 ЦК), що має своїм практичним наслідком формулювання висновку про те, що під час регулювання відносин з транспортно-екс­педиційного обслуговування у цілому будуть застосовуватися норми гл. 65 ЦК, яка присвячена саме договору транспортного експедиру­вання. У той же час, інші положення ЦК, що потенційно придатні для регламентування окремих елементів цього договірного зобов'язання, також зможуть застосовуватися, проте, не внаслідок визнання дого­вору транспортного експедирування змішаним договором, а на підставі аналогії закону.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за пла­ту і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організува­ти виконання визначених договором послуг, пов'язаних з переве­зенням вантажу.

Договір транспортного експедирування є консенсуальним, двосто­роннім, відплатним..

Зазначений договір є консенсуальним у зв'язку з тим, що момент його укладення пов'язується з моментом досягнення між сторонами згоди щодо видів та обсягу послуг, які буде надавати експедитор та розміру плати за ці послуги. У той же час, твердження щодо визнання договору транспортного експедирування консенсуальним не є за­гальновизнаним, оскільки набула поширення й інша точка зору, згід­но з якою, є можливість конструювання цього договору як у якості консенсуального, так і реального. Незважаючи на це, погодимося з позицією, що договір транспортного експедирування може бути оха­рактеризований як консенсуальний, навіть у тих випадках, коли функції експедитора виконує перевізник, з тих міркувань, що дії з передавання та приймання вантажу є нічим іншим як виконанням вже укладеного договору.

Договір транспортного експедирування належить до двосторонніх договорів, з огляду на ту обставину, що права та обов'язки розподіле­ні між обома сторонами цього зобов'язання. При цьому аналіз поло­жень гл. 65 ЦК дає можливість дійти висновку, що цивільне законо­давство містить мінімально необхідний для існування цього договору перелік прав та обов'язків його сторін, який при укладенні конкрет­ного договору може бути значно розширений.

Договір транспортного експедирування є відплатним договором. Тобто, це договірне зобов'язання передбачає зустрічний характер надання певних майнових благ сторонами одна одній. Експедитор за договором зобов'язаний надати клієнту транспортно-експедиційні послуги, а останній контрагенту - встановлену договором або зако­ном плату за ці послуги.

У з'ясуванні сутності відносин з транспортно-експедиційного обслуговування тривалий час залишалося дискусійним питан­ня стосовно того, від чийого імені укладає експедитор необхідні для надання послуги правочини. На сьогодні мож­ливо стверджувати про легальне вирішення цього спору, оскільки чинне законодавство України не містить обмежень у можливих ва­ріантах дій експедитора. Більш того, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 929 ЦК експедитор зобов'язаний укласти договір перевезення від свого імені або від імені клієнта. Тобто, експедитор під час транспортно-експедиційного обслуговування клієнта має передбачену законодав­ством можливість укладати договори як від свого імені, так і від імені замовника послуги — клієнта. Разом з тим, під час укладення конкрет­ного договору транспортного експедирування сторонам необхідно визначити від чийого імені буде вчиняти експедитор необхідні для надання послуги договори або інші правочини.

Елементи договору транспортного експедирування. Сторонами договору транспортного експедирування є клієнт (кре­дитор) та експедитор (боржник). Клієнтом може бути будь-яка особа, оскільки цивільне законодавство не містить певних чітких вимог чи обмежень до особи клієнта (ст. 929 ЦК). Менш визначеною є ситуація стосовно особи експедитора. Чинне законодавство не містить вимог щодо ліцензування транспортно-експедиційної діяльності, хоча не ви­никає сумнівів, що це є підприємницькою діяльністю. При цьому на­дання транспортно-експедиційних послуг, з огляду на значний рівень спеціалізації у багатьох видах підприємницької діяльності, у тому числі й транспортному процесі, у більшості, випадків висуває значні вимоги до особи, яка претендує на надання таких послуг іншим осо­бам. Внаслідок чого можливо стверджувати, що експедитором може бути лише юридична особа, яка спеціалізується у транспортно-експе­диційному обслуговуванні та має організаційні, матеріально-технічні та інші передумови для надання транспортно-експедиційних послуг іншим учасникам цивільних відносин.

Предметом договору транспортного експедирування є транспорт­но-експедиційні послуги, які надаються експедиторами та складають­ся з комплексу послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за їх проход­женням і одержанням.

Експедитори, зокрема: організовують переве­зення та перевалку вантажів залізничним, морським, річковим, авто­мобільним та повітряним транспортом; забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення зов­нішньоторговельних вантажів різними видами транспорту по терито­ріях зарубіжних країн відповідно до умов контрактів; фрахтують на­ціональні та іноземні судна і забезпечують їх подачу в порти для своєчасного відправлення вантажів; надають послуги, пов'язані з при­йманням, накопиченням, доробкою, сортуванням та комплектуван­ням вантажів, передають їх транспортним організаціям для перевезен­ня; провадять своєчасні розрахунки з портами і транспортними організаціями за перевезення, перевалку та зберігання зовнішньотор­говельних вантажів; оформляють документи відповідно до митних, карантинних і санітарних вимог, страхують вантажі; ведуть облік над­ходження та відправлення вантажів з портів і залізничних станцій; за­безпечують із залученням відповідних транспортних підприємств та організацій збереження вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів у портах і на залізнич­них станціях; здійснюють оформлення товарно-транспортної доку­ментації та її розсилання; подають в установленому порядку транс­портним підприємствам заявки на відправлення експортних, транзитних і реекспортних вантажів та наряди на відвантаження ім­портних, транзитних і знятих з експорту вантажів; вирішують з транс­портними організаціями та іншими власниками транспорту питання відправлення вантажів, що надійшли у некондиційному стані, з бра­ком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам цих транспортних засобів; складають обмірні ескізи на негабаритні та надважкі вантажі, організовують фумігацію вантажів, перевезення особистих речей громадян.

Сьогодні транспортно-екс­педиційна діяльність визнається частиною більш комплексного яви­ща - транспортної логістики та є однією з її визначальних функцій. У свою чергу, поняттям логістики охоплюється весь комплекс дій з планування, кон­тролю, управління транспортуванням, складським зберіганням та вчиненням інших дій, що пов'язані з рухом сировини, матеріалів, продукції, товарів та інформації. Тобто, стверджувати про існування вичерпного переліку послуг, які може надавати експедитор, з ураху­ванням підвищення ролі самої транспортно-експедиційної діяльності у ринковій економіці не можливо.

Аналіз положень ст. 929 ЦК дає можливість дійти висновку, що транспортно-експедиційні послуги класифікуються на основні та до­даткові. До основних, тобто таких послуг, без яких існування будь-якого договору з транспортного експедирування не можливе, нале­жать: організація перевезення вантажу транспортом і за маршрутом вибраним експедитором або клієнтом, укладення договорів переве­зення, забезпечення відправки і одержання вантажу. Усім же іншим послугам притаманний додатковий (факультативний) характер і на­даються вони за погодженням сторін.

У визначенні предмета договору транспортного експедирування дискусійним залишається питання щодо включення до нього експе­диційних послуг, що безпосередньо не пов'язані з перевезенням ван­тажу, наприклад, послуг, пов'язаних з діяльністю організацій зв'язку. Уявляється, що достатньо обґрунтованою є позиція, яка не зараховує діяльність організацій зв'язку до транспортно-експедиційного обслу­говування, а визнає його самостійним видом підприємницької діяль­ності, під час якої, відповідно, використовується самостійний вид до­говору.

Ціна у договорі транспортного експедирування є договірною, тоб­то визначається за домовленістю сторін, якщо розмір плати за надан­ня транспортно-експедиційних послуг (певних видів, у певних сфе­рах, тощо) не встановлено законом (ст. 931 ЦК). У випадку коли розмір плати не визначено сторонами або не встановлено законом, клієнт зобов'язаний виплатити експедитору розумну плату. Останнє положення спеціальної норми ЦК цілком відповідає положенням ч. 4 ст. 632 ЦК, відповідно до якої, якщо у договорі ціна не встановлена і не може бути визначена на підставі його умов, вона визначається, ви­ходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на мо­мент укладення договору. В свою чергу, поняття «звичайної ціни» та «розумної плати» у своєму тлумаченні мають близький зміст.

Частина 1 ст. 930 ЦК містить вимоги щодо письмової форми до­говору транспортного експедирування. Вимоги до письмової фор­ми правочину (ст. 207 ЦК), можливого нотаріального посвідчення (ст. 209 ЦК) та правових наслідків недодержання вимог щодо пи­сьмової форми правочину (ст. 218 ЦК) регламентуються загальними положеннями цивільного законодавства.

Права та обов'язки сторін за договором транспортного експедирування. На підставі аналізу положень гл. 65 ЦК можливо констатувати наявність наступних головних обов'язків сторін. Експедитор, відпо­відно до загальних умов виконання зобов'язань (гл. 48 ЦК), зобов'я­заний належним чином надати визначені у предметі договору. транспортно-експедиційні послуги. В свою чергу, клієнт зобов'язаний сплатити контрагенту визначену договором, встановлену законом або розумну плату за надані послуги, а у випадку, коли для вико­нання експедитором своїх обов'язків йому необхідна довіреність, то згідно з ч. 2 ст. 930 ЦК клієнт зобов'язаний видати експедитору таку довіреність. Зазначеним обов'язкам сторін відповідно кореспонду­ють права клієнта на отримання послуги та експедитора на отриман­ня плати та видачу йому довіреності.

Статтею 933 ЦК додатково закріплюється перелік взаємообумовлених обов'язків сторін, що стосуються механізму надання, перевір­ки та використання документів та інформації, які пов'язані з ванта­жем та самою можливістю надання транспортно-експедиційних послуг. Ці документи та інша інформація повинні стосуватися влас­тивостей вантажу, умов його перевезення, а також містити іншу ін­формацію, необхідну для виконання експедитором своїх договірних обов'язків.

Первинний обов'язок з надання вищезазначених документів та ін­формації покладено на клієнта. Проте при цьому слід звернути увагу на ту обставину, що відповідно до укладеного між сторонами догово­ру транспортного експедирування, отримання, підготовка й складан­ня певних документів та отримання інформації може бути включено до переліку послуг, які надає експедитор. Логічним висновком з чого буде констатація відсутності обов'язку клієнта надавати експедитору документи та інформацію, які повинен отримати, підготувати та скласти відповідно до умов договору саме останній.

Недотримання клієнтом обов'язку з надання необхідних докумен­тів та інформації або надання цих документів та інформації з недо­ліками чи у неповному обсязі не має наслідком прострочення креди­тора, оскільки згідно з ч. 2 ст. 933 ЦК подібні дії (бездіяльність) клієнта покладає вже на експедитора обов'язки, по-перше, з повідом­лення клієнта про виявленні недоліки одержаних документів та ін­формації й пред'явлення до нього ж вимог з надання необхідної до­даткової інформації. При цьому, уявляється, що належне виконання експедитором своїх зазначених вище обов'язків буде лише у тому ви­падку, коли він прямо зазначить на тих частинах отриманої інфор­мації, які містять недоліки та чітко визначить ту інформацію, яку, на його погляд, необхідно додатково надати клієнту. Тільки після вико­нання експедитором своїх обов'язків можливо стверджувати про ви­никнення прострочення кредитора (ст. 613 ЦК) та можливість ре­алізації експедитором прав, передбачених чч. 3, 4 ст. 933 ЦК.

Безпосеред­ньо у тексті гл. 65 ЦК закріплено лише основне право клієнта - право вимоги належного надання обумовлених договором транспортно-ек­спедиційних послуг. Внаслідок чого можливо спрогнозувати, що конкретизація цього права та закріплення за клієнтом інших прав, має відбуватися з врахуванням положень договору та іншого законо­давства.

Більше уваги приділено правам експедитора, оскільки, окрім вищезазначених головних його прав на отримання плати за надані по­слуги та видачу йому довіреності, ЦК прямо зазначає ще на двох його правах. По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 933 ЦК він має право залучи­ти до виконання своїх обов'язків інших осіб. Тобто, має місце дія спе­ціального, стосовно ст. 527 ЦК, положення. Правовим наслідком ре­алізації експедитором цього права є його відповідальність за дії цих осіб перед клієнтом. По-друге, у випадку ненадання клієнтом доку­ментів та необхідної інформації експедитор має право відкласти ви­конання своїх обов'язків за договором до надання документів та інформації в повному обсязі (ч. 3 ст. 933 ЦК). При цьому необхідно зазначити, що в результаті тлумачення ст. 933 ЦК таке право може бути реалізоване експедитором лише у тому випадку, коли він, у свою чергу, належним чином виконає свій обов'язок, передбачений ч. 2 ст. 933 ЦК. В іншому випадку відкладення експедитором вико­нання своїх договірних обов'язків є протиправним.

Додатково слід акцентувати увагу на тому, що відкладення вико­нання експедитором договірних обов'язків за своїм правовим резуль­татом нетотожне відмові від договору, а тому договір транспортного експедирування залишається чинним. У питанні ж визначення строку направлення вимог до клієнта та очікування відповіді до прийняття експедитором рішення щодо відкладення виконання своїх обов'язків за договором, враховуючи відсутність у законодавстві чітких вка­зівок на це, потрібно керуватися принципом розумного і необхідного строку та звичаями ділового обороту.

Припинення договору транспортного експедирування можливе відповідно до загальних положень гл. 50 ЦК шляхом виконання (ст. 599 ЦК), переданням відступного (ст. 600 ЦК), зарахуванням (ст. 601 ЦК), домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), прощенням боргу (ст. 605 ЦК) тощо. У той же час, згідно зі ст. 935 ЦК, договір може бу­ти припинено достроково внаслідок односторонньої відмови від ньо­го будь-якої з сторін договору. При цьому право на односторонню відмову від договору не пов'язане з порушенням зобов'язання іншою стороною (ч. 1 ст. 615, ч. 3 ст. 651 ЦК), а ґрунтується на загальному положенні про можливість відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК) і здійснено з дотриманням вимог ст. 935 ЦК.

Механізм припинення договору транспортного експедирування шляхом односторонньої відмови встановлено ст. 935 ЦК. Головною складовою такого механізму є обов'язок ініціатора припинення дого­вору повідомити контрагента про це в розумний строк. Виходячи з принципів справедливості та добросовісності, саме на ініціатора від­мови може бути покладено ризики визнання фактичного строку попередження «не розумним», тобто не достатнім для захисту прав та за­конних інтересів іншої сторони та недоведеності факту отримання попередження взагалі. Окрім того, у будь-якому випадку на сторону, яка заявила про відмову від договору, покладається обов'язок з від­шкодування збитків, завданих контрагенту в зв'язку з такою відмо­вою, зрозуміло з врахуванням загальних положень ч. 2 ст. 616 ЦК.

Цивільно-правова відповідальність сторін договору транспортного експедирування, ґрунтується на загальних засадах, частковим підтверджен­ням чому є положення ст. 934 ЦК, згідно з якою за порушення об­ов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до гл. 51 ЦК. Покладення цивільно-правової відповідальності на клієнта за загаль­ним правилом відбувається на цих же засадах.

Однак є і спеціальні випадки покладення цивільно-правової відпо­відальності на одну із сторін договору. Так, якщо експедитор реалізу­вав наявне у нього право на залучення до виконання своїх договірних обов'язків інших осіб (ч. 1 ст. 932 ЦК), то у випадку невиконання чи неналежного виконання цими особами обов'язків за договором, саме експедитор буде відповідати у цивільно-правовому порядку перед клієнтом за порушення умов договору (ч. 2 ст. 932 ЦК). У свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 933 ЦК, клієнт відповідає перед експедитором за збитки, завдані останньому в зв'язку з порушенням обов'язку що­до надання документів та інформації, необхідних для виконання екс­педитором обов'язків, встановлених договором. Скориставшись ана­логією закону, можна дійти висновку про можливість покладання цивільно-правової відповідальності на клієнта й у випадках ненадання необхідної інформації у повному обсязі чи ненадання або частко­вого надання необхідної для виконання договору документації. Разом з тим, розмір збитків, що відшкодовуються експедитору, може бути зменшений, якщо останній умисно або з необережності сприяв збіль­шенню розміру збитків, завданих порушенням клієнтом договірного обов'язку з надання необхідної документації та інформації, або не вжив заходів щодо їх попередження чи зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК).

Лекція 11