2. Істотні умови договору купівлі-продажу.

Відповідно до законода­вства істотними умовами будь-якого договору є умови про предмет; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для дого­ворів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода (ст. 638 ЦК).

Для договору купівлі-продажу істотною умовою завжди є пред­мет (його найменування) та кількість товару. Так, продавець зобо­в'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК), у кількості, що встановлена у договорі, у відпо­відних одиницях виміру або грошовому вираженні. При продажу то­варів декількох найменувань у договорі визначається кількість кож­ного найменування.

Сторони можуть у договорі встановити не саму кількість товару, а порядок визначення цієї кількості (ст. 669 ЦК), що є характерним, зо­крема, для договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, в яких покупцем виступає фізична особа.

Однак норми ст. 679 ЦК не можуть бути застосовані до зобов'язань щодо поставки, що випливає з характеру триваючих від­носин сторін цього договору (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Такі вимоги до товару, що продається, як якість та ціна, хоча і є важливими, але не можуть вважатися істотними умовами цього дого­вору, якщо, безумовно, інше не передбачено самим договором або законом. Цей висновок можна зробити, проаналізувавши ч.І ст. 691 ЦК, яка встановлює: якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, застосовуються правила ви­значення ціни, що передбачені у ст. 632 ЦК. Між тим ціна товару є істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу. До істотних умов цього договору закон відніс також порядок, строки і розміри платежів (ч. 1 ст. 695 ЦК).

Законодавець встановлює правила визначення ціни товару залеж­но від різних обставин. Так, якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не передбачено договором (ч. 2 ст. 691 ЦК). Якщо ж договором передбачено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють її (со­бівартість, витрати тощо), але при цьому не визначено способу її пе­регляду, то ціна визначається виходячи із співвідношення цих показ­ників на момент укладення і на момент передання товару (ч. 3 ст. 691 ЦК), хоча актами цивільного законодавства може бути вста­новлено й інші правила або інше може випливати із суті самого зо­бов'язання.

За загальним правилом покупець зобов'язаний сплатити продавце­ві повну ціну переданого товару, хоча договором може бути перед­бачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК), попередня оплата товару (ст. 693 ЦК). Крім цього, як вже зазначалося, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товарів у кредит з відстроченням або розстроченням платежу (ст. 694 ЦК). При укладенні такого договору товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 694 ЦК).

Що ж стосується якості товару, то відповідно до правил ст. 673 ЦК продавець повинен: передати покупцеві товар, якість якого відпо­відає умовам договору купівлі-продажу; якщо умови щодо якості не встановлені договором, передати товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується; якщо ж покупець по­відомив продавця про конкретну мету придбання товару, передати товар, придатний для використання відповідно до цієї мети; якщо то­вар продається за зразком або за описом, він має відповідати зразку або опису; якщо вимоги щодо якості встановлені законом - передати товар, який відповідає цим вимогам. При цьому закон дозволяє сто­ронам домовитися про передання товару підвищеної якості порівня­но з вимогами, встановленими законом (ст. 673 ЦК).

Товар має відповідати вимогам якості в момент його передання покупцеві, якщо інше не передбачено договором. Договором або за­коном може бути встановлений строк, протягом якого продавець га­рантує якість товару (гарантійний строк), котрий слід відрізняти від строку придатності товару. Зі спливом останнього товар вважаєть­ся непридатним для використання за призначенням (ст. 677 ЦК).

До умов договору купівлі-продажу відносять також і асортимент товару, тобто перелік товарів певного найменування, які співвідно­сяться за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими озна­ками.

Асортимент товару, за правилом, встановлюється відповідно до замовлення (оферти) покупця. Причому закон дозволяє сторонам або узгодити асортимент товару в договорі, або обумовити порядок ви­значення його сторонами. Якщо сторони досягли узгодження стосов­но асортименту товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у такому асортименті.

Якщо договором асортимент товару не встановлений або асорти­мент не був визначений у порядку, передбаченому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню в певному асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асорти­менті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на мо­мент укладення договору, або відмовитися від договору.

3. Сторони та форма договору купівлі-продажу.

Сторонами в договорі купівлі-продажу є про­давець і покупець. Ними можуть бути як фізичні особи, включаючи фізичних осіб-підприємців, так і юридичні особи, а також інші учасники цивільних відносин згідно зі ст. 2 ЦК. Між тим можливість учас­ті суб'єктів у окремих видах купівлі-продажу може бути обмежена, виходячи або з природи самого виду договору купівлі-продажу, або з особливостей правового статусу самого суб'єкта. Зокрема, продав­цем у договорі роздрібної купівлі-продажу може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності, а покупцем, як правило, фізична особа з урахуванням обсягу її цивільної дієздатності. Що ж стосується дого­вору поставки, то в ньому і продавцем (постачальником), і покупцем можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що продавцем нерухомого майна, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, є його власник, що обов'язково підтверджується відповідними доку­ментами. Зокрема, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди може бути під­тверджено нотаріально посвідченими договорами: купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав; рішенням суду, яким, наприклад, визначається право власності за особою, яка самочинно збудувала нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); договором про виділення частки (долі); договором управління майном; свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах) тощо (п. 62 Інструкції).

Право продажу товару, як правило, належить власникові товару (ст. 658 ЦК). Між тим у випадках, встановлених законом, право на відчуження майна може мати й інша особа. До таких випадків відно­сять: примусовий продаж товару; продаж товарів особою, яка має певні повноваження від власника майна на укладення договору купів­лі-продажу, зокрема продаж товарів комісіонером, повіреним, упра­вителем за договором управління майном; продаж товарів третьою особою без згоди власника у випадках, встановлених законом (на­приклад, таке право передбачено абз. 2 ч. 3 ст. 337 ЦК; ч. 5 ст. 853 ЦК; ч. 4 ст. 972 ЦК тощо). Привертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 690 ЦК таке право надане і покупцю (одержувачу), якщо він відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, повідомив останнього про це, а той не розпорядився товаром у розумний строк. У всіх цих випадках покупець набуває права власності, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК).

Форма договору.

До договору купівлі-продажу, виходячи з того, що це двосторонній правочин, застосовуються загальні вимоги ЦК до їх укладення, а звідси договір може укладатися як в письмовій, так і в усній формі, хоча ст. 657 ЦК встановлює і виняток з цього стосовно форми договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майно­вого комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухо­мого майна. Всі вони укладаються у письмовій формі і підлягають но­таріальному посвідченню та державній реєстрації.