Рекомендації

При використанні міжнародного договору слід визначи­тися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які належить врегулювати? Іншими словами, чи є Україна учас­ницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних учасників даних відносин?

Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися українським судом для врегулювання відносин (як частина національного права іноземної держави-учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна нор­ма або воно було обране самими учасниками.

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворен­ня їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шля­хом, про який домовилися сторони.

При застосуванні міжнародних договорів слід врахову­вати також застереження, зроблені різними державами-учасниками, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.) передбачає можливість укладення договорів в усній формі, однак Ук­раїна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96 Конвенції про незастосування усної форми договору в тих випадках, коли принаймні одна із сторін має своє комер­ційне підприємство в Україні.

Список використаних джерел Нормативні матеріали

1. Віденська конвенція про право міжна­родних договорів від 23 травня 1969 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. - № 17. - Ст. 343.

2. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41.- Ст. 601.

3. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) – 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. - №№ 40-44. - ст.356.

6. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — №50. — Ст. 540.

7. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.

8. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 10 - Ст. 137.

9. Закону України «Про міжна­родні договори України» від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10.- Ст. 45.

10. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №31. - Ст. 429.

11. Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.