Поглиблений рівень Орієнтовна тематика проблем для дискусій і наукових досліджень

П.1. Становлення та розвиток мікроекономіки як галузі знань.

П.2. Історія мікроекономічної думки в Україні.

П.3. Еволюція методів мікроекономічного аналізу.

П.4. Маржинальна революція і мікроекономіка.

П.5. Рідкісність ресурсів та альтернативність вибору: мікроекономічний аналіз.

П.6. Позитивна і нормативна теоретична економіка: сутність, принципи, методи.

П.7. Ринкова система: мікроекономічний підхід.

П.8. Мікроекономічна теорія як теорія цін.

П.9. Проблеми координування економічних виборів суб’єктів господарювання.

П.10. Моделювання в мікроекономічній теорії.

Інтеграційно-прикладні аспекти мікроекономіки як галузі знань і як навчальної дисципліни

Як складова сучасної економічної теорії мікроекономіка, перш за все, тісно пов’язана з політичною економією та макроекономікою, а разом вони покликані сформувати теоретичні основи для подальшого навчання за будь-яким економічним чи управлінським фахом. Саме тому на поглибленому рівні вивчення теми доцільно проаналізувати роль кожної із складових економічної теорії. Послідовна робота над темою має також передбачати огляд взаємозв’язків мікроекономіки з конкретними економічними дисциплінами.

Нижче наведено орієнтовну тематику рефератів, доповідей, дослідницьких робіт за зазначеними напрямами:

П.11. Зміст, співвідношення та генезис термінів «політична економія», «економічна теорія», «теоретична економіка», «економікс».

П.12. Спільність і відмінність між макро- та мікроекономікою.

П.13. Сучасні тенденції у розвитку складових економічної теорії.

П.14. Мікроекономіка як найважливіший елемент теоретичної бази прикладних економічних дисциплін.

П.15. Співвідношення мікроекономічної теорії та теорії економіки підприємства (чи іншої навчальної дисципліни).

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

Тема 2

ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

Базовий рівень змістовна частина

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

, (2.1)

де — рівень корисності; — кількість споживаних благ, одиниць; — кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корис­ності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та по- рядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною функцією

(2.2)

можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях — ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (TU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю (MU).

Рис. 2.1. Зміна сукупної та граничної корисності блага Х у процесі його пропорційного споживання

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх еко­номічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці. Проілюструвати дію закону можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (рис. 2.1).

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кош­ти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

, (2.3)

де MU_X, MU_Y — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; P_X, P_Y — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од.

Рівняння (2.3) розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

, (2.4)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MU_Х. Це буде продовжуватися до відновлення рівності (2.4). Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.