
3. Політико-правове середовище.
Політико-правове середовище — соціально-економічна система, яка складається з підприємницького корпусу, державних органів і груп громадськості, які впливають на окремі підприємства, обмежуючи свободу їхніх дій в інтересах суспільства.
Політико-правове середовище, відповідно, складається з трьох елементів: підприємництва, держави та громадськості. Головну роль у цьому "трикутнику взаємодії" відіграє держава, оскільки саме вона формує основні параметри підприємницького середовища, приймаючи відповідні закони та інші нормативні акти.
Основні закони, які формують підприємницьке середовище:
Господарський кодекс;
Податковий кодекс;
Закон України "Про власність";
Закон України "Про господарські товариства";
Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців";
Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності";
Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";
Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та інші.
Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою двох груп методів:
економічних (непрямих);
адміністративних (прямих).
До економічних належать податки, державне підприємництво, цільове фінансування, грошово-кредитні механізми тощо. До адміністративних — укази, прямі заборони, встановлення квот, нормативів, лімітів тощо.
У реальному житті ці методи використовуються завжди в комплексі і їхнє поєднання має назву державної економічної політики. Основні складові державної економічної політики:
фіскальна політика; *
грошово-кредитна;
і
науково-технічна;
інвестиційна;
регіональна;
інноваційна;
політика підтримки малого підприємництва тощо.
Головним державним органом державної виконавчої влади у сфері підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
4. Власність - основа підприємницької діяльності
Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність.
Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Існують три форми власності: приватна, колективна, державна.
Приватна власність - привласнення одним індивідуумом, максимально однією сім'єю, матеріальних благ і послуг, певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.
Колективна власність - привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ, послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності.
Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Право приватної власності - це право вільно володіти, користуватися, розпоряджатися речами, отримувати вигоду від її використання. Оскільки підприємницька діяльність має в основному приватний (індивідуальний) характер, то право приватної власності є головною економічною гарантією її існування.
Приватна власність виконує наступні економічні і соціальні функції:
є основою створення матеріальних благ;
дозволяє закріпити за власником результати його праці;
стимулює власника до розвитку та примноження багатства - економічного росту в цілому;
обмежує всевладдя держави;
носить соціальну функцію - власник створює нові робочі місця, даючи людям роботу, сплачує податки, що сприяє розвитку суспільства.
Колективна представлена кооперативами, колективними, орендними підприємствами, товариствами, акціонерними підприємствами та ін. Кооперативна форма власності широко поширена в більшості країн світу. Основною сферою діяльності кооперативів є переробка і збут сільськогосподарської продукції. Різновидом колективної власності є й акціонерна власність.
Державна власність буває загальнодержавною, регіональною і муніципальною.
<*