Тема 7. Держава, як суб’єкт макроекономічного регулювання

7.1. Роль держави в змішаній економіці

За умови наявності у сучасній економічній системі багатьох ринків (ринку робочої сили, капіталів, товарів, цінних паперів тощо), які розвиваються як за спільними для всієї системи об’єктивними законами, так і за законами, що властиві лише кожному з цих ринків, виникає питання про те, як досягається рівновага у масштабі всієї національної економіки. Це питання ускладнюється тим, що у ХХ-ХХІст., на відмінну від трьох попередніх століть, у процесі встановлення рівноваги національного ринку активну участь бере сучасна держава.

До основних елементів сучасного регульованого ринку належать:

1. ринок предметів споживання;

2. ринок засобів виробництва;

3. ринок послуг;

4. ринок робочої сили;

5. ринок капіталів;

6. ринок валюти, грошей, і цінних паперів;

7. ринок науково-технічних розробок та інформації;

8. ринок нерухомості.

Ці ринки є окремими частинами сукупного внутрішнього (національного) ринку, його своєрідними сегментними ринками.

Кожен із сегментних ринків тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими і національним ринком у цілому. Наприклад, ринок предметів споживання перебуває у взаємозв’язку з ринком капіталів, або, інакше кажучи, залежить від інвестицій у виробництво товарів широкого вжитку. Ринок засобів виробництва тісно взаємодіє з ринком робочої сили і т. п. Тому національний ринок можна визначити як сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та залежності.

Уся сукупність окремих сегментних ринків у процесі їх постійної взаємодії формує у межах національного ринку ряд народногосподарських пропорцій. Найважливішими з них є:

1) співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією на створюваний валовий національний продукт і національний доход;

2) співвідношення між доходами та витратами на федеральному рівні, у бюджеті окремих областей, регіонів, штатів, земель тощо і на муніципальному рівні;

3) наявність кредитно-грошової збалансованості;

4) відносна рівність попиту та пропозиції на ринку робочої сили;

5) співвідношення між імпортом та експортом продукції.

Зростаюча складність економічних систем робить надзвичайно актуальною проблему рівноваги, збалансованості національного ринку. Протягом ХVI – XIX. Рівновага національного ринку досягалася головним чином за рахунок дії ринкового механізму, його основними інструментами були банки, біржі, дрібні та середні підприємства. Певною (на той час незначною) мірою на процес досягнення збалансованості національного ринку впливала держава. Ринкове регулювання здійснювалося через механізм вільної конкуренції та вільного ціноутворення, повної свободи економічної діяльності господарюючих суб’єктів. При цьому виникали стихійне переливання капіталу, структурні зрушення в економіці, встановлювалися пропорції між сферами та галузями народного господарства тощо, тобто відбувалося саморегулювання економіки.

Такий механізм функціонував без особливих збоїв протягом приблизно трьох століть. Уперше він виявив свою неспроможність під час економічної кризи 1825р. Остаточного краху система ринкового саморегулювання зазнала під час кризи 1929-1933 рр.

Які найбільш важливі причини зумовили неспроможність механізмів ринкового регулювання?

• Найважливішою і найбільш загальною є розвиток продуктивних сил, їх зростаюче ускладнення;

• Відбулися істотні, кількісно-якісні зміни у традиційних елементах системи продуктивних сил – робочій силі, використовуваних людьми силах природи, засобах виробництва;

• Поступове наростання труднощів у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи;

• Неспроможність ринкового регулювання рівномірно розвивати регіони тієї чи іншої країни, продуктивні сили, забезпечити їхню зайнятість;

• Ускладнення відносин власності;

• Неспроможність ринкового механізму виявляється у нездатності останнього забезпечити народне господарство необхідною кількістю грошей і проводити єдину грошово-кредитну політику через центральний банк;

• Ринковий механізм неспроможний подолати монополізм, монополістичні тенденції в економіці, наростання інфляції, кризи надвиробництва, та інші негативні явища, які він сам породив.

Отже ринок виявився неспроможним забезпечити стабільне економічне зростання. Певні недоліки ринкової економіки можуть бути компенсовані за допомогою державного втручання в економіку.

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання і не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. У кінцевому підсумку це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними та соціальними втратами.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні та політичні умови. Врахування цих умов вимагає від кожної держави творчого підходу до визначення межі та методів свого втручання в економіку.