3.6. Закон Оукена та втрати економіки від циклічного безробіття

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна ”ціна” безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття не дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій свої потенційних можливостей. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.

Відомий дослідник макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв’язок відомий нині як закон Оукена – якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на 1%, то відставання фактичного ВВП від його потенційного рівня буде становити в межах від 2 до 2,5%.

Відомі дві формули зазначеного взаємозв’язку:

1. Коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

Y –Y* / Y = -ß×(u –u*),

де Y – фактичний обсяг виробництва;

Y*  потенційний ВВП;

u – фактичний рівень безробіття

u*  природний рівень безробіття;

(u –u*) – циклічне безробіття;

ß – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття.

2) Можна визначити також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою.

Тоді варто скористатися іншою формулою:

Y₁ –Y₀ / Y₀ = 3-2 ×(u₁ – u₀),

де Y₁ - фактичний обсяг виробництва в поточному році;

Y₀ - фактичний обсяг виробництва в попередньому році;

u₁ – фактичний рівень безробіття в поточному році;

u₀ – фактичний рівень безробіття в попередньому році.

Ця формула свідчить, що:

а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (u₁ = u₀), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом;

б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (u₁ – u₀ = 1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.

Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

Але найголовнішим для людини, яка втратила роботу, не стільки матеріальні, скільки моральні результати: безробіття справляє великий психологічний вплив, формує почуття невпевненості, непотрібності у даному суспільстві, породжує стреси, підштовхує до трагічних вчинків. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

3.7. Інфляція: суть та види інфляції. Темп інфляції

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчить, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період, і вимірюється за допомогою рівня інфляції, як різниця між значенням цього індексу за певний період (у %) та 100%:

П = Ір – 100%.

Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Його обчислюють за формулою:

,

де I₁, I₀  відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Причини інфляції протягом ХХ ст. були в центрі уваги економічної науки. Спочатку причинами інфляції вважали повсюдний перехід до паперових грошей, аргументуючи цю позицію так: що кількість грошей залежить від золотого запасу країни. Навіть після того як парламенти багатьох країн взяли випуск паперових грошей під свій контроль інфляція не зникла. Тоді появилася думка, що у інфляції є не одна причина. Серед численних факторів інфляції можна виділити групу інфляційних форм, безпосередньо пов’язаних з групою монетарних факторів, насамперед з надлишковою емісією грошей і інфляційних форм, що розвиваються під впливом не монетарних факторів.

Отже серед причин інфляції можна виділити такі:

• Грошова емісія не забезпечена товарною масою;

• Кредитна емісія;

• Криза валютно-фінансової системи;

• Збільшення бюджетного дефіциту та державного боргу;

• Мілітаризація економіки;

• Державна монополія;

• Диспропорції у народному господарстві;

• Механізм оподаткування.

В аналітичній економіці існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.

Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає „інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе „підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно політичне безладдя. В Україні гіперінфляція спостерігалася у 1993-1994 роках.

Інфляцію також поділяють на класичну і сучасну.

Класична інфляція спостерігалася в минулому – від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ століття. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною – тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялися в 1995-1996 рр.. коли високі темпи інфляції, яка вимірювалася чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню стабілізаційної політики.

Сучасна інфляція – це інфляція другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи виробничий сектор не може відповісти на цей надлишок попиту збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, „що надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”. Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років, коли радянський уряд фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, коли величезні черги людей збиралися у магазинах з метою позбутися зайвих грошей і придбати якомога більшу кількість товарів „про запас”.

Основи інфляції попиту з’ясували ще класичні економісти, які користувалися для пояснення динаміки цін в історичному аспекті. Проте у другій половині ХХст. інфляційний процес змінився: ціни зростають повільно в роки спаду і швидше – в роки піднесення. Сучасну інфляцію від просто інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, бо витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці. Це явище відоме як інфляція витрат, або інфляція пропозиції.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Таким чином, інфляція витрат пов’язана із скороченням сукупної пропозиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищення номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайнятості, зростанню безробіття. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки і об’єм продукції, який фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Дане зменшення пропозиції в свою чергу приводить до зростання рівня цін. Відповідно по цій схемі витрати, а не попит „накручують” ціни.

Два самих важливих джерела інфляції пропозиції,  це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівня інфляції та безробіття, на фоні загального спаду виробництва.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль. Внаслідок зростання цін, вартість життя підвищується, тому робітники вимагають і отримують більш високу номінальну заробітну плату, а адміністрація фірм компенсуючи свої затрати на робочу силу піднімають ціни. При цьому в більшості випадків фірми прагнуть підняти ціни на одну-дві сходинки вище ніж зарплату. Так як в результаті такого підвищення цін вартість життя знову підвищується, робітники знову вимагають підвищення зарплати. Але це приводить до нового витка підвищення цін в інфляційній спіралі.