Висновки

Кожний день нашої педагогічної роботи повинен підносити дітей духовно, розвивати всесторонньо і гармонійно.

Потрібно навчитися включати кожного вихованця як свого молодшого друга в спільну діяльність на радість і користь в пошук справ, потрібних людям; в вибір і відкриття кращих засобів вирішення життєво важливих завдань; в практичне використання набутих знань і умінь; в обмін досвідом творення добра; в подолання труднощів при виконанні задуманого; в боротьбу з усім, що мішає добру і красі підтвердитися в нашому житті; в оцінку зробленого і зволікання уроків на майбутнє . Виховування – означає діяти разом з вихованцями як співробітниками по спільній творчій (суспільно-політичній, трудовій, пізнавальній, художній, спортивній) турботі. Тому що тільки в такій турботі у дітей народжується і укріплюється громадянське відношення до навколишнього життя – людей, праці, природи, культури – як джерелу спільної радості і користі, відповідальне відношення до самого себе.

В житті нерідко різними способами – в сім’ї і в школі, і в наборі – ми робимо наших вихованців лише виконавцями придуманих дорослими для дітей і за дітей доручень. Планів, сценаріїв. При цьому одні вихователі досягають пасивного виконання інші – активного.

Але частіше за все буває так, що один і той самий вихователь, діючи на вихованців, то досягає пасивного вживання духовних цінностей, заучування готових знань і умінь; то організовує активне засвоєння обов’язкового для всіх досвіду; То “відходить в сторону” і звідти “допомагає самостійності” вихованців.

Саме тому у вихованців появляється егоїстичні відношення дожиття, відношення до духовних і матеріальних цінностей як джерела задоволення тільки себе. Так появляються лінь, недисциплінованість. Розвивається грубе відношення до людей.

Вихователь повинне завжди проявляти внутрішнє, духовне відношення до вихованця як молодшого друга.

Із товариської поваги випливає і товариська потреба дій на спільну радість і користь, в яких потрібно брати участь, щоб покращити навколишнє життя і одночасно покращити. Вдосконалити себе як друга інших людей.

Тоді виникає відповідне відношення вихованців до вихователів. Це відношення, в якому нерозривно поєднанні повага і потреба вихованців до вихователів як старшого друга.

На вихованців потрібно впливати так, щоб розвивати в цілому всі сторони особистості підростаючої людини. Формувати наукові знання, політичні погляди, ідеали. Пробуджувати і закріплювати високі почуття, інтереси, потреби. Розвивати необхідні кожній людині уміння і здібності, риси характеру.

Впливати так, щоб способи впливу вихователів на вихованців були б і способами впливу самих вихователів на себе, а також способами впливу вихованців один на одного, на вихователів і кожного вихованця на самого себе.

Тоді вихований процес проходить в єдиному цілому всіх своїх ланок: виховання вихователями вихованців, самовиховання вихованців – взаємного і особистого, самовиховання вихователів, виховання вихованцями вихователів.

Потрібно впливати і так, щоб використовувати в єдиному цілому різні види виховного впливу – таємний і відкритий, прямий і опосередкований, але використовувати неодмінно творчо не допускаючи формальності.

Вихователь впливає на вихованців і прямо – в особистому спілкуванні, і опосередковано – через самих вихованців, через інших вихователів. Однак і прямий, і опосередкований вплив повинен мати перш за все практичну направленість. Тобто виховані завдання, які при цьому ставляться вихователями, вирішуються незамінено для вихованців. Це і є таємний виховний вплив, важливість якого підкреслювали А.С.Макаренко, В.А. Сухомлинський.

Тоді відкритий виховний вплив, який спрямований на досягнення виховних цілей. Стає засобом, необхідним для вирішення практичних завдань. І що особливо важливо, такий відкритий вплив стає необхідним не тільки для вихователів, але і для самих вихованців, він використовується не тільки прямо, самим педагогом, але і опосередковано, через вихованців. Використовується по-різному в різних ситуаціях і різними конкретними способами, виховними прийомами.

Колективні творчі справи повинні бути способом – спільним конкретним – всестороннього товариського творчого співробітництва. І потрібно, щоб цей спосіб організації життя активно протистояв командно-адміністративним методам одностороннього, формального впливу.

Наш час потребує реальної участі школярів в навколишньому житті. Потрібно не відводити дітей від складних проблем, а разом з ними шукати шляхи їх вирішення.

Іти вперед потрібно під таким девізом: “Наша мета – щастя людей!”.