1.2. Ринок ресурсів

До цього часу ми приділяли основну увагу вивченню ринків, на яких споживачі є покупцями, а фірми — продавцями. Далі ми зосередимось на дослідженні ринків виробничих ресурсів, де вже фірми є покупцями, а інші фірми і домогосподарства — продавцями. Деякі види товарів і послуг, наприклад, чавун, верстати або дослідження ринку продаються виключно фірмами, до того ж тільки іншим фірмам. Товари і послуги такого роду називають проміжними товарами у протилежність кінцевим товарам, що продаються споживачам. Тотожними назвами таких економічних благ є виробничі (або економічні) ресурси, фактори виробництва або інвестиційні товари.

Усі фірми приймають до уваги ціни факторів виробництва, які вони купують в процесі прийняття рішення про те, що і як виробляти. Таким чином, ринки ресурсів є невід’ємною частиною кругообігу товарів і послуг, що циркулюють між фірмами і домогосподарствами в ринковій економіці.

У основі функціонування ринків виробничих факторів знаходяться такі ж принципи, що й в основі споживчих ринків кінцевих товарів і послуг. Проте ретельний розгляд механізмів, що визначає попит і пропозицію на ринках виробничих факторів, дозволяє побачити деякі відмінності, а саме:

1. попит на ресурси, що пред’являється підприємствами, залежить від попиту на кінцеві товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів і фактично породжується ним. Ніхто не купуватиме деревину лише як деревину. Меблеві комбінати купують її, оскільки вона може бути використана у виробництві різноманітних меблевих товарів, які бажають купити споживачі. З цієї причини попит фірм на виробничі ресурси називають похідним попитом;

2. оскільки покупцями інвестиційних товарів виступають фірми-виробники, ринок товарів виробничого призначення відрізняється більшою концентрацією в порівнянні з ринком споживчих товарів, де врахування кількості і якості окремих груп споживачів більш складні;

3. разом з цим, по вартості і фізичному обсягу ринок економічних ресурсів значно перевищує ринок споживчих товарів;

4. характерна риса ринків факторів виробництва полягає в тому, що окремі види інвестиційних товарів не мають визначеної системи просування від виробника до споживача. Їх шляхи різноманітні. Кожний виробник, виходячи на ринок з новим товаром, обирає свій метод опанування ринку за допомогою багатьох варіантів просування товару до кінцевого виробничого споживання. Багатоваріантність вибору конкретного руху засобів матеріально-технічного забезпечення - головна особливість функціонування цієї сфери.

Інвестиційні товари складаються з засобів праці (машини і обладнання) і предметів праці (сировина і матеріали). У загальній структурі витрат продукції промислового підприємства питома вага предметів праці майже вдвічі перевищує питому вагу засобів праці.

Ринок сировини відрізняється порівняно високим рівнем концентрації. Значна частина виробництва і обігу несільськогосподарських сировинних матеріалів (продукція добувної промисловості, лісообробка і рибальство) контролюються інтегрованими фірмами. Так, багато фірм, що виробляють сталь і чавун контролюють добування вугілля і залізної руди, компанії по нафтопереробці — добування нафти. Пряме постачання сировини мало розповсюджено. Постачання дрібним і середнім споживачам лісу і вугілля здійснюється переважно через посередницькі фірми, що отримують оплату за свої послуги у вигляді комісійних відрахувань за операцію. Широко розповсюджена оптова ланка у товарообороті вторинної сировини.

Ринок напівфабрикатів має більш складну структуру обігу. Тут широко розповсюджені також прямі зв’язки. Наприклад, в Україні 80% обсягу сталі реалізується шляхом прямих і непрямих зв’язків за довгостроковими контрактами. Компанії, що закуповують напівфабрикати, звичайно самостійно здійснюють експертні оцінки фізико-хімічних властивостей цих інвестиційних товарів. У постачанні конструкційних і будівельних матеріалів, металів і металовиробів, продукції текстильної промисловості, тверді позиції утримують агенти і брокери, що володіють значними складськими приміщеннями. Крім того, існує багато вузькоспеціалізованих оптових фірм.

Ринок сільськогосподарської сировини менш концентрований, оскільки тут переважають дрібні виробники. До того ж якість і кількість продукції, що випускається не може бути точно визначена заздалегідь, оскільки це залежить від природно-кліматичних умов. Величина попиту на сільськогосподарську сировину досить стабільна, тому рекламування або модифікація ланок обігу мало впливають на розширення ринку. Разом з цим сезонність виробництва продукції і високі транспортні витрати потребують розвинутої системи її зберігання і складування. В сільському господарстві виробники не можуть утримувати значну частину своєї продукції протягом тривалого часу поза ринком, оскільки вони позбавлені необхідних складських приміщень і більшість товарів швидко псується. Тому в обігу продуктів, що швидко псуються збільшується роль прямих зв’язків між аграрними підприємствами і заводами, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Встановлення прямих зв’язків між аграрним підприємством і переробним заводом дозволяє ліквідувати проміжні ланки і скоротити витрати обігу.

Ринок виробничого устаткування в залежності від ступеня складності і вартості продукції складається з декількох каналів. Збут цінних заводських приладів і унікальних технологічних ліній (наприклад, прокатних станів), що потребує висококваліфікованого технічно-інженерного стану обслуговування при монтажу, здійснюється за допомогою прямих зв’язків між підприємствами. Оригінальне спеціалізоване устаткування переважно постачається шляхом прямих замовлень. В той же час різноманітні типи стандартного устаткування широкого попиту надходять від виробників до споживачів, переважно, каналами оптової торгівлі.

Важливу частину продажу устаткування складає устаткування, що раніше використовувалось. Вважається, що на ринку його питома вага однакова з питомою вагою нового устаткування. Причини значного продажу зношеного устаткування полягають в тому, що:

1. воно значно дешевше нового;

2. звичайно таке устаткування легше придбати , ніж нове;

3. іноді воно більшою мірою відповідає виробничим завданням підприємства (не досить жорсткі технологічні вимоги до роботи машин).

Часто-густо фірми замінюють досить надійне устаткування у зв’язку з переходом на нову технологію, внаслідок зростання спеціалізації виробництва, морального старіння устаткування і, нарешті, у випадку припинення існування якогось підприємства.

Окрім продажу використовуваного раніш устаткування швидко в українській економіці розповсюджується оренда устаткування (виробничий лізинг). Перевага лізингу устаткування полягає в тому, що:

1. замість значних разових інвестицій — невеликі періодичні орендні платежі;

2. лізинг діє в якості фінансової перешкоди проти зростаючих цін — ціна оренди встановлюється на весь перспективний період заздалегідь;

3. іноді лізинг зменшує податковий тиск на прибуток.

Ринок запасних частин до машин, верстатів, устаткування для промисловості, транспорту і сільського господарства формується у відповідності з особливостями попиту на ці види продукції. Випуск запчастин планується підприємствами в залежності від обсягу виробництва основних товарів. Більшість великих і середніх підприємств гарантують постачання протягом усього терміну служби будь-якої запасної частини до проданих машин.

Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об’єктом купівлі-продажу. Ціна на землю, як і на будь-який інший товар, формується за допомогою ринкового механізму — балансом попиту і пропозиції. Проте, ринок землі має певні особливості, а саме:

1. попит на землю є похідним, бо залежить від ціни продукції, що виробляється на землі, і від продуктивності землі;

2. пропозиція землі є повністю нееластичною, тобто майже повна незалежність від ціни, що пояснюється майже незмінним характером площі землі, яка знаходиться в господарському обігу. Земля є невідтворюваним даром природи. Можна поліпшити якість землі; проте на кількості землі це не позначиться;

3. земля є найвизначальнішим ресурсом в аграрній сфері, в той час як у будь-якій іншій економічній сфері або галузі не можна відзначити настільки визначальний ресурс.

Враховуючи зазначені особливості попиту на землю та її пропозиції, можна відобразити ринковий механізм формування ціни землі за допомогою графіку.

S — пропозиція землі;

R_е — ціна землі;

D — попит на землю;

Q — площа землі;

R — рента.

Рисунок 14.2 - Ринок землі

Крива попиту на землю виглядає як і крива попиту на будь-який товар. Крива пропозиції землі має вертикальний характер внаслідок повної нееластичності пропозиції землі. Ціна землі виступає як рівноважна ціна попиту і пропозиції.