
- •Частина і. Теоретичні основи створення полімерних композиційних матеріалів
- •1. Адгезія полімерів до наповнювачів
- •1.1. Термодинаміка змочування і адгезії
- •1.2. Зміна адгезійної взаємодії модифікацією поверхонь наповнювачів
- •1.3. Змочування і адгезія на апретованих поверхнях
- •1.4. Адгезія полімерів до полімерних армувальних матеріалів
- •1.5. Вплив внутрішніх напружень на адгезію
- •2. Релаксаційні процеси в наповнених полімерах
- •2.1. Вплив структурування і внутрішніх напружень на властивості наповнених полімерів
- •2.2. Релаксаційні процеси в наповнених полімерах
- •3. Вплив наповнювачів на фазові й фізичні стани полімерів
- •3.1. Термомеханічні властивості наповнених полімерів
- •3.2. Реологічні властивості наповнених полімерів
- •3.2.1. Типи реологічної поведінки полімерів
- •3.2.2. В’язкість за зсувного плину
- •3.2.3. Аномалія в’язкості за сталого плину
- •3.3. Наповнені кристалічні полімери
- •4. Механізм посилюючої дії наповнювачів у полімерах
- •4.1. Структуроутворення в полімерах у присутності дисперсних наповнювачів
- •4.2. Механізм дії армувальних і дисперсних наповнювачів у полімерах
- •4.3. Деякі фізико-хімічні аспекти механізму зміцнення полімерів
- •5. Визначення міцності полімерів
- •5.1. Теоретична й технічна міцність
- •5.2. Статистична теорія міцності полімерів
- •6. Типи руйнування полімерів
- •6.1. Особливості будови полімерів, що впливають на їхні механічні властивості
- •6.2. Руйнування полімерів у склоподібному стані
- •6.3. Руйнування полімерів у високоеластичному стані
- •6.4. Пластичне руйнування полімерів
- •6.5. Молекулярні теорії розривної міцності полімерів
- •6.6. Вплив молекулярної маси, структури і молекулярної орієнтації на міцність полімерів
- •6.6.1. Вплив молекулярної маси
- •6.6.2. Вплив структури
- •6.6.3. Вплив орієнтації і температури
- •6.6.4. Вплив молекулярної маси на орієнтацію полімерів
- •7. Старіння й стабілізація полімерних матеріалів
- •7.1. Старіння полімерних матеріалів
- •7.2. Стабілізація полімерних матеріалів
- •7.3. Прогнозування зміни властивостей полімерних матеріалів підчас старіння
- •7.4. Прогнозування світло- і погодостійкості полімерних матеріалів
- •8. Принципи створення композиційних матеріалів
- •8.1. Класифікація і особливості загальних властивостей композиційних матеріалів
- •8.2. Вплив фазової структури полімерних композиційних матеріалів на його властивості
- •8.2.1. Вміст наповнювача
- •8.2.2. Розмір і форма дисперсних частинок
- •8.2.3. Міжфазна взаємодія і властивості міжфазового шару
- •8.3. Композити з армувальним наповнювачем
- •8.3.1. Волокнисті наповнювачі
- •8.3.2. Листові наповнювачі
- •Частина іі. Технологія виробництва полімерних композиційних матеріалів
- •9. Основні терміни і визначення, класифікація полімерних композиційних матеріалів
- •10. Готування композицій
- •10.1. Основні компоненти композиційних матеріалів
- •10.1.1. Зв’язувальні
- •10.1.2. Армувальні матеріали
- •10.1.3. Антиадгезійні речовини
- •10.1.4. Барвники
- •10.1.5. Затверджувачі та інгібітори
- •10.1.6. Загусники
- •10.1.7. Добавки для зниження усадки
- •10.1.8. Речовини, що збільшують ударну в’язкість
- •10.2. Складання рецептури. Вимоги до рецептури і компонентів
- •10.3. Аналіз технологічних властивостей сировини
- •10.3.2. Контроль швидкості й глибини тверднення реактопластів
- •10.4. Технологічні властивості наповнених полімерів
- •10.5. Технологічні стадії готування полімерних композиційних матеріалів
- •10.5.1. Підготовка компонентів до змішування
- •10.5.2. Змішання компонентів полімерних композицій
- •11. Технологія одержання виробів із полімерних композиційних матеріалів
- •11.1. Технологія одержання виробів з термопластичних композицій
- •11.1.1. Екструзія
- •11.1.2. Лиття під тиском
- •11.1.3. Формування твердих термопластів
- •11.1.4. Пресування термопластів
- •11.2. Технологія одержання виробів з термореактивних композицій
- •11.2.1. Ручне викладення і напилювання (контактне формування)
- •11.2.2. Відцентрове формування
- •11.2.3. Пултрузія і намотка
- •11.2.4. Пресування
- •11.2.5. Просочення під тиском у замкненій формі
- •12. Композиційні матеріали на основі полімерної матриці, армованої волокнистими наповнювачами
- •12.1. Склопластики
- •12.2. Боропластики
- •12.3. Базальтопластики
- •12.4. Вуглепластики
- •12.5. Гібридні матеріали
- •12.6. Органопластики
- •Література
12. Композиційні матеріали на основі полімерної матриці, армованої волокнистими наповнювачами
12.1. Склопластики
Склопластики − армовані скловолокнами композити на основі термореактивних і термопластичних зв’язувальних − є конструкційними матеріалами, що набули широкого використання в інженерній практиці. Параметри компонентів і процесів одержання композита визначають різні властивості й експлуатаційні характеристики готового матеріалу.
Промисловість випускає скловолокно двох основних видів: безперервну нитку і штапельне (різане) волокно. Вихідним технологічним процесом для одержання всіх видів скловолокон є процес витяжки ниток з розплаву. Промисловість скловолокон прийняла кілька стандартів на товщину моноволокон − від: 3,8 до 13,0 мкм.
Скло є аморфним матеріалом, що займає по своїх фізико-механічних властивостях проміжне положення між твердим тілом і рідиною. З однієї сторони воно не має кристалічної структури твердого тіла, з іншої − не має текучості, що проявляється в рідинах. За хімічним складом стекла мають кремнеземну основу у вигляді полімерних ланцюжків SiО2. Однак діоксид кремнію, тобто кварц, потребує високих температур для розм’якшення й витягування. Тому його необхідно модифікувати для зниження температури розм'якшення до в’язкості, що дозволяє проводити витяжку ниток, наприклад шляхом компонування хімічного складу.
Високолужні композиції − вапняно-натрієві стекла, відомі під маркою А-стекол, використовуються для одержання волокон, що мають високу хімічну стійкість. Але через високий вміст лугу ці стекла мають невисокі діелектричні властивості.
Гарні електроізоляційні властивості притаманні стеклам на основі низьколужних композицій − алюмоборосилікати, що одержали найменування Е-стекол. У цей час із цих стекол виготовляють більшість асортименту текстильних скловолокон.
Коли потрібна особливо висока хімічна стійкість, може бути використане волокно із С-скла (нітроборосилікатного).
Для створення волокон з високими міцнісними характеристиками, наприклад, для матеріалів несучих конструкцій у літако- і ракетобудуванні, використовують S-стекла (магнийалюмосилікатні).
Скловолокна мають дуже високу границю міцності при розтягу, що перевищує міцність інших текстильних волокон. Питома міцність волокон − відношення міцності при розтягу до густини) перевищує аналогічну характеристику сталевого дроту. Скловолокна не горять і не підтримують горіння. Висока температура плавлення скловолокон дозволяє використати їх при високих температурах. Скловолокна не реагують з більшістю хімікатів і не руйнуються під їхнім впливом. Вони стійкі до грибків і бактерій, не сорбують вологу і не руйнуються під її впливом, зберігають свої високі міцнісні властивості в середовищі з підвищеною вологістю. Скловолокна мають низький коефіцієнт лінійного розширення і великий коефіцієнт теплопровідності, що дозволяє експлуатувати їх при підвищених температурах. Вони мають високі діелектричні властивості.
Армовані композити, у яких скловолоконні пасма викладені паралельно, мають максимальну механічну міцність уздовж волокон. Таке армування використовується при одержанні матеріалів методом пултрузії й при деяких видах намотки.
Одним з розповсюджених видів армування є прямокутне (перпендикулярне) посилення, тобто створення структури, у якій одна половина пасом лежить перпендикулярно інший. Максимальна міцність такого композита буде уздовж їхніх осей орієнтації, але менша, ніж у випадку односпрямованого уздовж осі армування.
Поворот по черзі шарів з односпрямованим армуючим компонентом відносно переважних повздовжнього і поперечного напрямків на ±45° приводить до подальшого зменшення міцності композита в порівнянні з односпрямованими зразками. Але при цьому підвищується міцність СВКМ у напрямках ±45°. Так звані збалансовані тканини з однаковим розподілом пряжі по основі й утоку мають порівнянні, але не обов’язково однакові властивості в напрямку основи й утоку. Тканини з щільною, міцною основою й рідким утоком, що забезпечує тільки формування тканини, дають сталі результати, як при односпрямованих матеріалах. Такі композити мають максимальну міцність у напрямку орієнтації максимальної кількості орієнтованої пряжі. Склопластики, що не мають переважного напрямку армування (наприклад, СВКМ, армовані різаними волокнами), мають приблизно однакові механічні властивості у всіх напрямках (ізотропія механічних властивостей). Отримані в такий спосіб композити мають порівняно низькі механічні характеристики.
Високотемпературотривкі кремнеземні, алюмокремнеземні, алюмосилікатні і кварцові наповнювачі можуть використовуватися разом з більшістю зв’язувальних. Вони легко піддаються просоченню на будь-якому традиційному обладнанні як по вертикальній, так і горизонтальній схемі.
Попередньо просочені тканини із цих матеріалів легко ріжуться (як по основних напрямках, так і навскіс) при намотуванні стрічкою або ручному викладенні. Легкі тканини з великою гнучкістю зазвичай використовуються на ділянках деталі зі складними профілями. Виготовлення деталей може проводитися також різаними квадратами або литтям компаунда зі здрібнених тканин або різаних волокон.
Високотемпературотривкі скловолокна звичайно використовують без обробки й без нанесення додаткових зв’язувальних. Кварцові тканини піддаються в основному хімічній обробці для поліпшення сумісності з використовуваними зв’язувальними. Такі обробки поліпшують фізичні властивості пластиків і зменшують вологопоглинання. Для підвищення сумісності з фенольними, епоксидними, поліефірними й іншими зв’язувальними використовуються стандартні промислові обробки.