
- •Частина і. Теоретичні основи створення полімерних композиційних матеріалів
- •1. Адгезія полімерів до наповнювачів
- •1.1. Термодинаміка змочування і адгезії
- •1.2. Зміна адгезійної взаємодії модифікацією поверхонь наповнювачів
- •1.3. Змочування і адгезія на апретованих поверхнях
- •1.4. Адгезія полімерів до полімерних армувальних матеріалів
- •1.5. Вплив внутрішніх напружень на адгезію
- •2. Релаксаційні процеси в наповнених полімерах
- •2.1. Вплив структурування і внутрішніх напружень на властивості наповнених полімерів
- •2.2. Релаксаційні процеси в наповнених полімерах
- •3. Вплив наповнювачів на фазові й фізичні стани полімерів
- •3.1. Термомеханічні властивості наповнених полімерів
- •3.2. Реологічні властивості наповнених полімерів
- •3.2.1. Типи реологічної поведінки полімерів
- •3.2.2. В’язкість за зсувного плину
- •3.2.3. Аномалія в’язкості за сталого плину
- •3.3. Наповнені кристалічні полімери
- •4. Механізм посилюючої дії наповнювачів у полімерах
- •4.1. Структуроутворення в полімерах у присутності дисперсних наповнювачів
- •4.2. Механізм дії армувальних і дисперсних наповнювачів у полімерах
- •4.3. Деякі фізико-хімічні аспекти механізму зміцнення полімерів
- •5. Визначення міцності полімерів
- •5.1. Теоретична й технічна міцність
- •5.2. Статистична теорія міцності полімерів
- •6. Типи руйнування полімерів
- •6.1. Особливості будови полімерів, що впливають на їхні механічні властивості
- •6.2. Руйнування полімерів у склоподібному стані
- •6.3. Руйнування полімерів у високоеластичному стані
- •6.4. Пластичне руйнування полімерів
- •6.5. Молекулярні теорії розривної міцності полімерів
- •6.6. Вплив молекулярної маси, структури і молекулярної орієнтації на міцність полімерів
- •6.6.1. Вплив молекулярної маси
- •6.6.2. Вплив структури
- •6.6.3. Вплив орієнтації і температури
- •6.6.4. Вплив молекулярної маси на орієнтацію полімерів
- •7. Старіння й стабілізація полімерних матеріалів
- •7.1. Старіння полімерних матеріалів
- •7.2. Стабілізація полімерних матеріалів
- •7.3. Прогнозування зміни властивостей полімерних матеріалів підчас старіння
- •7.4. Прогнозування світло- і погодостійкості полімерних матеріалів
- •8. Принципи створення композиційних матеріалів
- •8.1. Класифікація і особливості загальних властивостей композиційних матеріалів
- •8.2. Вплив фазової структури полімерних композиційних матеріалів на його властивості
- •8.2.1. Вміст наповнювача
- •8.2.2. Розмір і форма дисперсних частинок
- •8.2.3. Міжфазна взаємодія і властивості міжфазового шару
- •8.3. Композити з армувальним наповнювачем
- •8.3.1. Волокнисті наповнювачі
- •8.3.2. Листові наповнювачі
- •Частина іі. Технологія виробництва полімерних композиційних матеріалів
- •9. Основні терміни і визначення, класифікація полімерних композиційних матеріалів
- •10. Готування композицій
- •10.1. Основні компоненти композиційних матеріалів
- •10.1.1. Зв’язувальні
- •10.1.2. Армувальні матеріали
- •10.1.3. Антиадгезійні речовини
- •10.1.4. Барвники
- •10.1.5. Затверджувачі та інгібітори
- •10.1.6. Загусники
- •10.1.7. Добавки для зниження усадки
- •10.1.8. Речовини, що збільшують ударну в’язкість
- •10.2. Складання рецептури. Вимоги до рецептури і компонентів
- •10.3. Аналіз технологічних властивостей сировини
- •10.3.2. Контроль швидкості й глибини тверднення реактопластів
- •10.4. Технологічні властивості наповнених полімерів
- •10.5. Технологічні стадії готування полімерних композиційних матеріалів
- •10.5.1. Підготовка компонентів до змішування
- •10.5.2. Змішання компонентів полімерних композицій
- •11. Технологія одержання виробів із полімерних композиційних матеріалів
- •11.1. Технологія одержання виробів з термопластичних композицій
- •11.1.1. Екструзія
- •11.1.2. Лиття під тиском
- •11.1.3. Формування твердих термопластів
- •11.1.4. Пресування термопластів
- •11.2. Технологія одержання виробів з термореактивних композицій
- •11.2.1. Ручне викладення і напилювання (контактне формування)
- •11.2.2. Відцентрове формування
- •11.2.3. Пултрузія і намотка
- •11.2.4. Пресування
- •11.2.5. Просочення під тиском у замкненій формі
- •12. Композиційні матеріали на основі полімерної матриці, армованої волокнистими наповнювачами
- •12.1. Склопластики
- •12.2. Боропластики
- •12.3. Базальтопластики
- •12.4. Вуглепластики
- •12.5. Гібридні матеріали
- •12.6. Органопластики
- •Література
11. Технологія одержання виробів із полімерних композиційних матеріалів
11.1. Технологія одержання виробів з термопластичних композицій
11.1.1. Екструзія
Екструзія – метод формування виробів або напівфабрикатів необмеженої довжини продавлюванням розплаву полімеру через формуючу голівку з каналами необхідного профілю. Машини, використовувані для реалізації цього методу, називаються екструдери (черв’ячні, дискові, комбіновані).
Більшість термопластів і композицій на їхній основі можуть перероблятися екструзією. Для цього достатньо, щоб час перебування розплаву в екструдері при даній температурі був меншим ніж час термостабільності полімеру за тієї ж температури. Найширше застосовується екструзія великотоннажних полімерів: поліолефінів, полікарбонатів, поліамідів, ПВХ, ПЕТФ, а також їхніх сумішей з неорганічними й органічними наповнювачами, та складних композицій на їхній основі. Технологічність полімеру визначає основні технологічні параметри екструзії, а також вид одержуваного виробу. Найпоширенішими виробами, одержуваними методом екструзії, є плівки, листи, труби, профілі різного перерізу й конфігурацій, сітки, а також дискретні вироби, що виготовляють екструзією розплаву з наступним роздувом у формі.
З малов’язких розплавів неможливо одержати безперервну екструзійну заготовку. При занадто високій в’язкості розплаву одержувати вироби методом екструзії важко через великий опір плину розплаву, виникнення нестійкого режиму руху потоку. Підвищення температури переробки може призвести до термодеструкції розплаву, а збільшення тиску або потужності приводу при нижчих температурах − до механодеструкції. Тобто, для екструзії розплавів повинні застосовуватися полімери з досить вузьким інтервалом коливання в’язкості.
Екструдат, що виходить з голівки, повинен мати формостійкість. Вона залежить від температури й молекулярної маси полімеру. Вимоги до формостійкості залежать від деформації розплаву у вільному стані або в калібрувальному пристрої. Тому для різних видів виробів рекомендується переробляти розплави з відповідними ПТР.
11.1.2. Лиття під тиском
При введенні скловолокон у термопласти зростає в’язкість розплаву й змінюються характеристики текучості в процесі формування виробу. В’язкість збільшується зі збільшенням вмісту й довжини скловолокна. В умовах плину розплавів у машинах для лиття під тиском волокна мають тенденцію до самоорієнтування в матеріалі. Можливі випадки роз’єднання волокна й зв’язувального. Усадка наповнених пластиків нижча за усадку вихідних зв’язувальних, тому орієнтація часток наповнювача може привести до анізотропії усадки. Для виробництва полімерів зі склонаповнених термопластів литтєві машини повинні відповідати наступним вимогам:
− тиск у матеріальному циліндрі − до 170 МПа;
− наявність оперативного контролю витрати і температури;
− можливість регулювання тиску розплаву в межах 70-140 МПа;
− наявність не менш трьох зон нагріву у матеріальному циліндрі й незалежного нагріву сопла;
− коротке самозамикальне сопло із прямим і, наскільки то можливо, великим діаметром отвору.
Литтєві форми для одержання виробів зі склонаповнених термопластів повинні задовольняти наступним вимогам:
- центральний ливниковий канал повинен бути конічним, добре полірованим і коротким;
- розвідні канали повинні мати великий круглий або трапецієподібний переріз, бути короткими й добре відполірованими;
- літники повинні бути збалансовані, щоб уникнути перекосів. Звичайно вони розташовуються в центральній частині потоку. Розміри літника визначаються видом вихідної сировини. Вони повинні бути більше, ніж для вихідного полімеру;
- для більш швидкого заповнення форми необхідно мати газовідвідний канал з отвором,більшим, ніж при литті вихідного термопласта;
− для легкості вилучення відливки необхідно передбачати більші технологічні ухили;
− необхідно точне регулювання температури знаків і оформлювальних поверхонь.
Технологія переробки наповнених термопластів вимагає більш високих тисків упорскування і температури, ніж при литті під тиском вихідних термопластів. У ряді випадків тиск повинен бути підвищений на 75 %. Однак з підвищенням тиску зменшується доза упорскування матеріалу, що знижує продуктивність таких машин. Зменшення дози до 50-75 % від вихідної є звичайним явищем. Значення температур технологічних процесів переробки наповнених і вихідних термопластів наведені в табл. 11.1.
Таблиця 11.1 Температура переробки наповнених і вихідних термопластів
|
||
Вихідний термопластичний полімер |
Температура переробки, °С |
|
вихідного полімеру |
склонаповненого полімеру |
|
АБС |
200-260 |
260-280 |
Поліацеталь |
175-200 |
200-230 |
Поліамід 66 |
250-290 |
260-305 |
Поліамід 6 |
215-260 |
215-280 |
Поліамід 612 |
230-290 |
280-305 |
Поліамід 12 |
175-180 |
175-180 |
Поліфеніленоксид |
275-305 |
300-325 |
Полікарбонат |
260-375 |
280-345 |
Поліетилен ВП |
215-230 |
230-250 |
Поліпропілен |
175-230 |
240-260 |
Полістирол |
200-235 |
240-280 |
|
|
|
Упорскування розплаву з максимальною для машин швидкістю забезпечує швидке заповнення литтєвої форми, запобігає утворенню зварних швів, зменшує тенденцію переважної орієнтації волокон і поліпшує поверхню виробу. Висока швидкість обертання гвинта й високий тиск у впускному каналі дозволяють зберегти гомогенність набраної порції без такого навантаження на компаунд, яке може спричинити руйнування волокон.
Звичайною практикою є добавка в бункер литтєвих машин вторинної сировини (відходів виробництва), що не повинно призводити до зміни вмісту компонентів і погіршенню властивостей виробів. Як правило, кількість відходів, що додають, не повинна перевищувати 25 % мас. Однак для поліамідів, армованих довгими скляними волокнами це правило неприйнятно.