Характеристика джерел фінансування підприємства

Ознака	Власний капітал	Позичковий капітал
Право на участь в управлінні підприємством	Дає таке право	Не дає такого права (менша загроза втратити контроль над підприємством)
Право на отримання частини прибутку і майна	Прибуток ділиться між власниками за залишковим принципом після відшкодування фіксованих зобов’язань	Кредитори мають першочергове право на повернення суми боргу
Можливий обсяг залучення капіталу	Обсяг залучення капіталу обмежений і залежить від фінансових можливостей засновників, результатів фінансово-господарської діяльності та інвестиційної привабливості підприємства для акціонерів	Існують широкі можливості залучення капіталу (за умови високого кредитного рейтингу, наявності застави або гарантій)
Строк повернення	Строк повернення капіталу власникам не встановлюється	Строк повернення позичкового капіталу чітко обумовлений у договорах
Здатність генерувати прибуток	Більш висока здатність генерувати прибуток у всіх сферах діяльності, оскільки за його використання не треба платити позичковий відсоток	Активи, сформовані за рахунок позичкового капіталу генерують менший прибуток, який знижується на суму позичкового відсотка у всіх його формах
Можливість скористатися ефектом «податкового» щита	Ефект «податкового» щита не діє (дивіденди виплачуються тільки за рахунок чистого прибутку і не зменшують базу оподаткування прибутку)	Є можливість отримати пільги на оподаткування (витрати на обслуговування капіталу виключаються з бази оподаткування прибутку, що зменшує реальну вартість його залучення)
Вплив на фінансову стійкість підприємства	Підвищується фінансова незалежність підприємства і мінімізується ризик втрати фінансової стійкості	Підвищується залежність від зовнішніх джерел фінансування та зростає ризик неплатоспроможності і втрати фінансової стійкості
Ефект фінансового важеля	Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикового.	Здатність генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

7.2. Управління формуванням власного капіталу

Фінансову основу підприємства становить власний капітал. Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесли його засновники (учасники) або залишили на підприємстві з чистого прибутку. Якщо мати на увазі капітал в його речовій формі, то це активи, які залишаються в розпорядженні підприємства після вирахування його зобов’язань.

Значення власного капіталу полягає в тому, що він є гарантією фінансової незалежності господарюючого суб’єкта і базою для формування його активів. Лише за умови збереження власного капіталу підприємство матиме змогу нарощувати прибутки, залучати кошти інвесторів, виходити на ринок позичкового капіталу.

Зміна обсягу власного капіталу є показником ефективності як виробничої, так і фінансової та інвестиційної діяльності. Більш повне значення власного капіталу дають змогу розкрити функції, які він виконує в процесі кругообігу коштів. Головними функціями власного капіталу є такі:

• довгострокового фінансування – власний капітал перебуває у розпорядженні підприємства до моменту ліквідації;

• відповідальності та захисту прав кредиторів – відображає ступінь відповідальності кожного учасника за борги підприємства;

• самостійності та впливу – розмір власного капіталу характеризує ступінь незалежності та впливу його власника;

• фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;

• кредитоспроможності – при наданні кредиту за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю та більшим власним капіталом;

• розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі доходів та майна у разі його ліквідації.

Власний капітал утворюється за рахунок вкладів власників, які зафіксовані в установчих документах, та шляхом накопичення доходів у ході виробничо-господарської діяльності.

У складі власного капіталу виокремлюють: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Крім цих складових елементів власного капіталу, в П(С)БО 2 визначено коригувальні показники, які відображають його рух у процесі формування та управління. До цих показників належать неоплачений і вилучений капітал.

Статутний капітал відіграє головну роль у функціонуванні підприємства. По-перше, це стартовий капітал, необхідний для виробничої діяльності й отримання прибутку. По-друге, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. По-третє, статутний капітал регулює відносини власності, розподілу дивідендів та управління підприємством.

Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. АТ відповідає за зобов’язання тільки майном товариства. Власниками товариства є акціонери, тобто особи, які володіють його акціями.

Якщо власники акціонерного товариства мають заборгованість за внесками до статутного капіталу підприємства, цю частку статутного називають «неоплачений капітал». Суму неоплаченого вираховують під час визначення загальної суми власного капіталу.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, які товариство викупило в його учасників. При визначенні величини власного капіталу вираховують суму вилученого.

У процесі ведення господарської діяльності величина статутних капіталів підприємств змінюється за рахунок:

• їхнього збільшення в результаті надання частини прибутку для поповнення обсягів фінансових ресурсів;

• реалізації інвестиційних проектів;

• переоцінки основних засобів підприємств;

• додаткового випуску акцій;

• різниці у грошових надходженнях між продажною (ринковою) і номінальною вартостями акцій.

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності. Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та додаткові пайові вклади, які надходять від членів акціонерного товариства.

Додатково вкладений капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації та номінальною має назву «емісійна премія», або «емісійний дохід».

Інший додатковий капітал – це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осяб, та інші види додаткового капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал становить найбільшу частку у складі власного капіталу.

Головними напрямками використання додаткового капіталу можуть бути: передання дочірнім підприємствам, покриття витрат із випуску акцій чи облігацій, взяття суми зносу на облік підприємства при безоплатному одержанні основних засобів, списання суми уцінки товарно-матеріальних цінностей, здійснення капітальних вкладень, нематеріальних активів та ін.

Відповідно до перелічених напрямків використання додаткового капіталу, його основними функціями є такі:

• фінансування витрат із залучення додаткових коштів (випуск акцій чи облігацій для фінансування власної діяльності);

• фінансування придбання нематеріальних активів та основних засобів;

• покриття сум уцінки активів і сум зносу засобів, які підприємство отримало безоплатно.

Резервний капітал формується на основі законодавства та засновницьких документів підприємства на покриття в майбутньому непередбачуваних збитків і витрат. Резервний капітал – це джерело, яке створюється для гарантування неперервної роботи і виконання зобов’язань перед «третіми» особами. На сучасному етапі створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями. Розміри відрахувань у резервний капітал визначають на зборах акціонерів і фіксують в установчих документах товариства. Величина резервного капіталу ВАТ не може перевищувати 25% від статутного. При цьому щорічно підприємства мають відраховувати в резервний капітал не менше ніж 5% від чистого прибутку до того періоду, поки його величина не досягне розміру, визначеного товариством.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – це сума прибутку, яку реінвестовано у підприємство. Нерозподілений прибуток поділяють на асигновану частину, тобто, яка має певне цільове призначення, і неасигновану, яка не має конкретного спрямування.

У процесі управління формуванням власного капіталу необхідно:

• визначити співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власного капіталу;

• встановити загальну потребу у власному капіталі в плановому періоді;

• відповідно до основних елементів власного капіталу оцінити його вартість;

• забезпечити максимальний обсяг залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;

• забезпечити необхідний обсяг залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

• оптимізувати співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу.

Забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді можна досягти шляхом залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій, обміну облігацій на акції, збільшення номінальної вартості останніх.

Критерієм ефективності управління формуванням власних фінансових ресурсів може бути коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді, який розраховують за формулою:

(7.2)

де К_сф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства; ФР_в – плановий обсяг формування власних фінансових ресурсів; – плановий приріст активів підприємства; С_чп – плановий обсяг споживання чистого прибутку.

Успішна реалізація політики формування власного капіталу передбачає вирішення таких головних завдань:

• забезпечення максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня ризику;

• формування ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

• формування й ефективне здійснення політики додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу.

Управління формуванням власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел здійснюється в процесі розподілу прибутку шляхом установлення рівня його капіталізації.

Управління формуванням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом розроблення емісійної політики або емісійного плану (плану залучення додаткового пайового капіталу).

Розроблення політики емісії акцій охоплює наступні основні етапи:

а) дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій;

б) визначення цілей емісії (через високу вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії мають бути доволі вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому);

в) визначення обсягу емісії (за основу насамперед необхідно брати попередньо розраховану потребу в залученні власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел);

г) визначення номіналу, видів і кількості акцій, що емітуються (номінал визначають з урахуванням основних категорій майбутніх покупців; види акцій (прості та привілейовані) встановлюють за доцільністю випуску привілейованих акцій; якщо цей випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій);

д) оцінювання вартості капіталу, що залучається (здійснюється за двома параметрами: 1) передбачуваним рівнем дивідендів; 2) витратами з випуску акцій і розміщення емісії; розрахункова вартість капіталу, що залучається, зіставляється з фактичною середньозваженою його вартістю і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу і лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій);

є) визначення ефективних форм андеррайтингу.