2.4. Фінансовий аналіз діяльності підприємства

Фінансовий аналіз є суттєвим елементом фінансового менеджменту, прерогативою найвищої ланки управлінських структур підприємства, спроможних впливати на формування фінансових ресурсів і потоки грошових коштів, ефективність управлінських рішень та економічне зростання суб’єкта господарювання.

Фінансовий аналіз – це метод пізнання фінансового механізму підприємства, процесів формування і використання фінансових ресурсів для різних видів його діяльності. Водночас це вид економічного аналізу, який передбачає обґрунтування рішень у сфері управління фінансовими ресурсами підприємства.

В узагальненому вигляді фінансовий аналіз охоплює три головні напрямки. По-перше, це оцінювання фінансових потреб для досягнення стратегічних цілей менеджменту. По-друге, розподіл потоків грошових коштів залежно від конкретних планів підприємства; визначення додаткових обсягів залучення фінансових ресурсів і каналів їхнього одержання – кредити, пошук внутрішніх резервів, додатковий випуск акцій, облігацій. По-третє, забезпечення чіткої системи фінансової звітності, яка б об’єктивно відображувала процеси і забезпечувала наочність у контролі за фінансовим станом суб’єкта господарювання.

Фінансовий аналіз застосовують при реалізації практично всіх функцій фінансового менеджменту. Водночас фінансовий аналіз є засобом поєднання фінансового і загального менеджменту в частині аналізу фінансового забезпечення стратегії підприємства.

Отже, фінансовий аналіз можна розглядати за трьома аспектами:

• як інструмент обґрунтування короткострокових і довгострокових економічних рішень;

• як засіб оцінювання майстерності та якості управління;

• як спосіб прогнозування майбутніх результатів.

Цілі фінансового аналізу:

1) для внутрішніх користувачів фінансової інформації:

• підготовка інформації для планування, прогнозування та прийняття рішень щодо діяльності підприємства;

• підготовка інформації для контролю за діяльністю господарюючого суб’єкта та виконанням прийнятих рішень;

2) для зовнішніх користувачів фінансової інформації:

• підготовка інформації для акціонерів, потенційних інвесторів, банківських установ та інших зовнішніх користувачів.

При цьому слід вирішити наступні завдання:

• проаналізувати поточний і перспективний фінансовий стан суб’єкта господарювання;

• оцінити темпи розвитку підприємства з позиції їхнього фінансового забезпечення;

• виявити доступні джерела коштів і оцінити можливість і доцільність їхньої мобілізації;

• розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів;

• ухвалити управлінські рішення для зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності;

• спрогнозувати становище господарюючого суб’єкта на ринку капіталів.

Водночас завдання фінансового аналізу полягають у забезпеченні керівництва інформацією для прийняття управлінських рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

• фінансова (управління пасивами, забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу, структури джерел фінансування);

• інвестиційна (управління активами, розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів);

• операційна (управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному використанню наявних ресурсів).

Жоден фінансовий аналіз не вважається повним, якщо не охоплює всіх сфер діяльності підприємства і містить лише цифри. Якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки за його допомогою можна встановити найбільш характерні для підприємства проблеми щодо показників його діяльності і забезпечити їхню достовірність та істинність. Саме за результатами аналізу менеджери розробляють заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

Отже, фінансовий аналіз має важливе значення в економічній діяльності, оскільки дає змогу:

• забезпечити постійний моніторинг реального стану підприємства і акумулювати вплив усіх видів його діяльності;

• виявляти рівень збалансованості руху матеріальних і фінансових ресурсів, оцінювати потоки капіталу в процесі економічного кругообігу, спрямованого на отримання максимального (оптимального) прибутку та підвищення фінансової стійкості;

• обґрунтувати політику розподілу і використання прибутку;

• об’єктивно оцінювати раціональність використання фінансових ресурсів;

• здійснювати контроль за рухом фінансових потоків, дотриманням норм і нормативів використання фінансових і матеріальних ресурсів, доцільністю здійснення витрат;

• оцінити напрямки розвитку підприємства, відповідно до потреби у фінансових ресурсах;

• з’ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики;

• передбачити можливе банкрутство і своєчасно розробити заходи щодо покращення фінансового стану господарюючого суб’єкта.

Нині визначено кілька видів фінансового аналізу, класифікацію яких подано у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Класифікація видів фінансового аналізу за різними ознаками

Класифікаційна ознака	Види фінансового аналізу
1. За організаційною формою	Зовнішній; внутрішній
2. За обсягом аналітичного дослідження	Комплексний; тематичний
3. За способом проведення	Попередній; поточний; прогнозний
4. За швидкістю проведення	Експрес-аналіз; поглиблений

За організаційною формою розрізняють зовнішній і внутрішній фінансовий аналіз.

Зовнішній фінансовий аналіз призначений для оцінювання показників фінансового обліку та інформування широкого загалу користувачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, в тому числі кредитори та потенційні інвестори підприємства) про фінансовий стан і результати діяльності суб’єкта господарювання.

Основними завданнями зовнішнього аналізу є:

• оцінювання фінансових результатів;

• аналіз рентабельності та ділової активності підприємства;

• аналіз активів та джерел їхнього фінансування (аналіз капіталу);

• оцінювання фінансової стійкості підприємства;

• аналіз ліквідності та платоспроможності;

• оцінка інвестиційної привабливості підприємства тощо.

Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього аналізу визначається відповідно до специфічних потреб перелічених користувачів інформації: контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, рівня ліквідності та ступеня ризику при інвестуванні коштів, перспективи своєчасного повернення боргів.

Зовнішній фінансовий аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську і статистичну звітність. Це відкрита звітна інформація, звідси – максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів. Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності має назву «класичний».

Внутрішній аналіз проводять фінансові менеджери підприємства за даними управлінського обліку і призначений для внутрішніх користувачів.

Мета внутрішнього аналізу полягає не тільки в оцінюванні фінансового стану підприємства, а й у постійній роботі, спрямованій на його покращення. Результати такого аналізу можуть бути комерційною таємницею.

Завдання внутрішнього аналізу охоплюють усі завдання зовнішнього, а також такі:

• оцінювання співвідношення обсягу реалізації, витрат і прибутку;

• оцінювання ефективності авансованого капіталу;

• оптимізація структури капіталу тощо.

За обсягом аналітичного дослідження виокремлюють комплексний і тематичний фінансовий аналіз.

Комплексний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів формування і використання фінансових ресурсів підприємства.

Тематичний аналіз обмежується вивченням окремих аспектів діяльності підприємства. Проведення цього виду аналізу зумовлено необхідністю деталізації окремих господарських фактів, процесів та явищ, щоб оптимізувати їхній вплив на загальні результати діяльності підприємства.

За способом проведення можна виділити попередній, оперативний і послідуючий фінансовий аналіз.

Попередній фінансовий аналіз пов’язаний із вивченням майбутніх фінансових позицій підприємства (наприклад, оцінювання власної кредитоспроможності перед прийняттям рішення щодо залучення банківського кредиту; оцінювання рівня активності фондового ринку перед прийняттям рішення про додаткову емісію акцій чи облігацій тощо).

Поточний (оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі реалізації окремих фінансових планів чи управлінських рішень з метою оперативного впливу на хід окремих операцій.

Прогнозний (ретроспективний) аналіз проводиться за звітний період (квартал, рік) і дає змогу грунтовніше вивчити всі параметри діяльності підприємства і базується на матеріалах статистичної та фінансової звітності.

За швидкістю проведення визначають експрес-аналіз та поглиблений фінансовий аналіз.

Експрес-аналіз характеризує систему регулярного оцінювання основних показників фінансового стану, яке здійснюється на основі даних фінансового обліку за стандартними алгоритмами розрахунку.

Поглиблений аналіз передбачає оцінювання всіх параметрів (показників) фінансового стану на основі даних фінансового й управлінського обліку з використанням альтернативних алгоритмів розрахунку і вивченням впливу окремих чинників.

При проведенні фінансового аналізу використовують різні методи досліджень. Методи фінансового аналізу – це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. За класифікацією розрізняють неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні. До неформалізованих належать такі: експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняння, побудови системи показників, побудови системи аналітичних таблиць. Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення має інтуїція, досвід і знання аналітика.

Формалізовані методи аналізу ґрунтуються на жорстких аналітичних взаємозв’язках і залежностях. Виокремлюють такі основні з них:

• традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки. Їх широко використовують у фінансовому менеджменті для врахування індексів цін при аналізі й плануванні діяльності підприємства, побудови рядів динаміки для оцінювання дохідності фінансових активів, групування фінансових активів за ступенем ризику та ін.;

• елементарні методи факторного аналізу (або класичні методи фінансового аналізу): ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, виокремлення ізольованого впливу чинників, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих і складних відсотків. У межах фінансового менеджменту ці методи використовують переважно для оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства, а також визначення основних чинників його покращення;

• математико-статистичні методи вивчення зв’язків: кореляційний, регресійний, дисперсійний, сучасний факторний, дискримінантний аналіз, метод головних компонент, коваріаційний аналіз, метод об’єкто-періодів, кластерний аналіз та ін.;

• методи теорії прийняття рішень: ситуаційного аналізу і прогнозування, побудови дерева рішень, імітаційне моделювання, лінійне програмування, аналіз чутливості;

• методи фінансових обчислень: дисконтування і компаундинг.

Більшість з перелічених вище методів використовують для оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства сукупно з різними моделями, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Поширені три головні типи моделей, які застосовують у процесі аналізу фінансового стану підприємства. Характеристику моделей, які використовують у фінансовому аналізі подано у табл. 2.3.

У практиці фінансового менеджменту використовують наступні прийоми фінансового аналізу:

• горизонтальний (у часі) аналіз – це дослідження зміни кожної позиції звітності у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень;

• вертикальний (структурний) аналіз – це визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на кінцевий результат; дає змогу подати фінансову звітність у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників;

• трендовий аналіз – це порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників;

• аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – це розрахунок співвідношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників;

• порівняльний аналіз – це порівняння значень окремих показників підприємства з показниками конкурентів, середніми показниками галузі, нормативними, оптимальними розмірами;

• факторний аналіз – це визначення впливу окремих чинників (причин) на результативний показник детермінованих (розподілених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження; може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розподіляють на складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують загалом як результат.

Таблиця 2.3

Характеристика моделей, які застосовуються у фінансовому аналізі

Назва моделей	Суть та різновидності моделей
Дескрептивні моделі	Концептуальні, якісні, змістовні моделі, в яких фіксуються суттєві характеристики (змінні та постійні) об’єкта, що аналізується, встановлюється наявність і загальний характер взаємозв’язку між ними. До них належать такі: побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різних аналітичних площинах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий, факторний аналіз, система фінансових коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації фінансової звітності.
Предикативні моделі	Моделі прогнозного характеру, які використовують для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. До них належать такі: аналіз беззбитковості, побудова прогноcтичних фінансових звітів, строго детерміновані факторні моделі, регресивні та авторегресивні моделі, моделі ситуаційного аналізу.
Нормативні моделі	Моделі, які дають змогу порівняти фактичні результати діяльності підприємства з нормативними. Їх застосовують у внутрішньому фінансовому аналізі. Суть цих моделей полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат щодо технологічних процесів, видів, виробів та у з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

2.5. Організація внутрішнього фінансового контролю на підприємстві

Внутрішній фінансовий контроль організовує підприємство з метою перевірки рівня виконання управлінських рішень у сфері управління його фінансами. Комплексна система внутрішнього фінансового контролю за діяльністю фірми в країнах з ринковою економікою дістала назву фінансового контролінгу. Його впровадження є досить актуальним і для вітчизняних підприємств.

Фінансовий контролінг (англ. «to cоntrol») – це саморегулююча система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку фінансового менеджменту на підприємстві, що визначається у концентрації контролюючих дій за основними напрямками фінансової діяльності, своєчасному виявленні відхилень фактичних результатів від планових і розробленні оперативних заходів щодо її нормалізації.

Таким чином, фінансовий контролінг є невід’ємною підсистемою фінансового менеджменту.

Мета фінансового контролінгу – орієнтація управлінського процесу на максимізацію вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства.

Фінансовий контролінг на підприємстві формується поетапно.

Першим етапом є встановлення об’єкта контролінгу. Це загальна вимога щодо побудови і формування системи контролінгу на підприємстві з позицій його організаційної структури. Об’єктом є управлінські рішення за основними напрямками фінансової діяльності.

Другий етап – установлення видів і сфер контролінгу. Відповідно до концепції побудови система контролінгу поділяється на такі види: стратегічний контролінг, поточний контролінг, оперативний контролінг. Кожному з перелічених видів контролінгу має відповідати визначена його сфера і періодичність здійснення функцій.

Після цього здійснюється формування системи пріоритетів контрольованих показників. Система показників, які належать до сфери кожного виду фінансового контролінгу, ранжується за важливістю.

При формуванні системи пріоритетів потрібно врахувати, що вони можуть бути різними за характером для окремих типів центрів відповідальності; для окремих напрямків фінансової діяльності підприємства; для різних аспектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Однак при цьому має забезпечуватись ієрархічна зведеність усіх контрольованих показників по підприємству загалом та за окремими напрямками його фінансової діяльності.

Важливим етапом є вироблення системи кількісних стандартів контролю. Стандарти можуть установлюватись як в абсолютних, так й у відносних показниках, можуть мати стабільний або змінний характер. Стандартами є цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів, система державних чи розроблених підприємством норм і нормативів тощо.

З огляду на це створюється власне система моніторингу показників. Система моніторингу є основою фінансового контролінгу. Це вироблений на підприємстві механізм постійного спостереження за контрольованими показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилення фактичних результатів від запланованих та аналізування причин.

Побудова системи моніторингу контрольованих показників охоплює такі головні етапи:

а) побудова системи інформативних звітних показників за кожним видом фінансового контролінгу грунтується на даних фінансового і управлінського обліку;

б) вироблення системи узагальнюючих (аналітичних) показників, що відображають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється у чіткій відповідності до системи фінансових показників. При цьому забезпечується повна порівнянність кількісного вираження встановлених стандартів і контрольованих аналітичних показників. У процесі вироблення такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих показників з використанням первинної інформаційної бази спостереження і методів фінансового аналізу.

в) визначення структури і показників форм контрольних звітів виконавців передбачає формування системи носіїв контрольної інформації. Для забезпечення ефективності контролінгу ця форма звіту має бути стандартизована і містити наступну інформацію:

• досягнуте значення фактичного показника (в зіставленні з запланованим);

• розмір відхилення значення фактичного показника від запланованого;

• факторний розподіл розміру відхилення (якщо контрольований показник піддається розподілу на окремі складові); алгоритм цього розподілу потрібно попередньо визначити і довести до кожного виконавця);

• пояснення причин значних відхилень за показником загалом і окремих його складових;

• зазначення осіб, винних у значному відхиленні показника, якщо це спричинено внутрішніми чинниками діяльності підрозділу;

г) установлення контрольних періодів за кожним видом фінансового контролінгу і кожною групою контрольованих показників. При цьому виокремлюють такі види контрольованих звітів:

• тижневий (декадний);

• місячний;

• квартальний;

д) визначення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від установлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і відносних показниках. Відхилення за відносними показниками поділяються на три таких групи:

• відхилення незначне;

• відхилення середнє;

• відхилення критичне.

Для проведення такої градації на кожному підприємстві розраховують критерій критичних відхилень, який можна диференціювати для встановлених періодів;

е) виявлення головних причин відхилення фактичних результатів контрольованих показників від установлених стандартів. У процесі аналізу виокремлюють і вивчають ті показники фінансового контролінгу, за якими спостерігається критичне відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. За кожним відхиленням потрібно виявити причини. В процесі здійснення такого аналізу загалом по підприємству використовують відповідні розділи контрольних звітів виконавців.

Завершальним етапом побудови фінансового контролінгу на підприємстві є формування системи алгоритмів дій щодо усунення встановлених відхилень. Принципову систему дій менеджерів подано у вигляді трьох алгоритмів на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Система алгоритмів дій щодо усунення встановлених відхилень

Перший алгоритм передбачає погодження менеджера з отриманими результатами: «Вживати управлінські заходи не доречно». Ця форма реагування характерна у разі, коли розмір негативних відхилень незначний.

Другий – «Розробка оперативних заходів з метою нормалізації фінансової діяльності» – передбачається у випадках, коли розмір негативних відхилень значно нижчий за критичний критерій – відхилення середнє.

Третій – «Усунути відхилення» – визначає процедуру пошуку і реалізації резервів для забезпечення виконання цільових, планових або нормативних показників. При цьому резерви аналізують відповідно до різних напрямків фінансової діяльності й окремих фінансових операцій.

Четвертий – «Змінити систему планових показників у разі нереальності їхнього виконання» – застосовується, якщо можливості нормалізації окремих напрямків фінансової діяльності обмежені або взагалі відсутні. За таких умов за результатами фінансового моніторингу вносяться пропозиції щодо коригування системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція щодо покращення певних виробничих, інвестиційних і фінансових операцій і навіть діяльності центрів витрат та інвестицій.

Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують значну кількість методів. Поряд з окремими загальнометодологічними та загальноекономічними застосовують специфічні методи. До перших належать спостереження, порівняння, групування, аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування. Специфічними методами контролінгу є такі: аналіз точки беззбитковості, бенчмаркінг, вартісний аналіз, факторний аналіз відхилень, портфельний аналіз, анкетування, SWOT-аналіз, ABC-аналіз, XYZ-аналіз, методи фінансового прогнозування. Розкриємо основний зміст окремих специфічних методів фінансового контролінгу.

За допомогою аналізу точки беззбитковості визначають мінімальний обсяг реалізації продукції, що забезпечує беззиткову діяльність підприємства в короткостроковому періоді.

Бенчмаркінг (англ. «benchmarking» – «установлення контрольної точки») характеризується як неперервний процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об’єктами інших суб’єктів господарювання чи структурних підрозділів. Його результатом є вибір оптимального способу ведення бізнесу. Інколи бенчмаркінг називають «еталонне тестування». Здебільшого розрізняють таких три його види: внутрішній, орієнтований на конкурентів, функціональний бенчмаркінг.

Вартісний аналіз полягає в дослідженні функціональних і вартісних параметрів продукції (робіт, послуг) і виробничих процесів з метою виявлення резервів зменшення її собівартості. Цей вид аналізу визначають також як функціонально-вартісний.

Факторний аналіз відхилень здійснюється з метою визначення та оцінювання головних причин відхилень фактичних показників від планових (нормативних).

Портфельний аналіз здійснюється з метою оцінювання оптимальності інвестиційного портфеля. Він будується на таких двох оцінних критеріях: теперішній вартості очікуваних доходів від володіння цінними паперами і рівні ризиковості вкладень.

Анкетування – це опитування працівників і керівництва підприємства для виявлення причин небажаних відхилень і пошуку шляхів удосконалення фінансової діяльності.

SWOT-аналіз полягає у виявленні та оцінюванні сильних і слабких сторін фінансової діяльності підприємства, а також наявних шансів і ризиків. На основі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації щодо усунення наявних слабких місць та ефективного використання потенціалу (сильних сторін).

ABC-аналіз полягає у виявленні та оцінюванні незначного числа кількісних величин, питома вага яких у загальній сукупності вартісних показників є найбільшою, з метою пошуку резервів зниження собівартості за окремими центрами витрат, інвестиційними проектами чи видами продукції.

XYZ-аналіз характеризує рівномірність запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Цей метод широко використовують у процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів.

У науково-практичній літературі виокремлюють три основні групи методів фінансового прогнозування:

• суб’єктивні (експертні) методи визначення прогнозних показників. До основних методологічних прийомів експертного прогнозування належать такі: індивідуальні опитування, мозгова атака, метод Дельфі, розробка сценаріїв;

• каузальне прогнозування (причинний метод) побудовано на визначенні майбутніх планових показників на основі оцінювання причинно-наслідкових зв’язків з іншими показниками. Каузальне прогнозування може здійснюватися у двох основних формах: детермінантний і стохастичний прогнози;

• методи екстраполяції (методи визначення середніх величин, екстраполяція тренду, експоненціальне згладжування).

Принципового значення набуває питання практичного застосування системи контролінгу на підприємствах України. Для ефективної діяльності та чіткого визначення відповідальності контролерів необхідно, на наш погляд, створити спеціальний структурний підрозділ – службу контролінгу, або визначити фахівця у фінансовому відділі. Служба контролінгу могла б належати поряд з бухгалтерією, фінансовим відділом до складу фінансово-економічних служб підприємства. Оскільки головною функцією контролінгу на підприємстві є аналіз й управління витратами і прибутком, служба контролінгу має отримувати весь обсяг необхідної для неї інформації та перетворювати її в рекомендації для прийняття управлінських рішень вищим керівництвом.

Впровадження на підприємстві системи контролінгу дає змогу суттєво підвищити ефективність процесу управління його фінансовою діяльністю.