2. Поняття науки цивільного права

Прийнято вважати, що наука – специфічна сфера людської діяльності , яка призвана виробити і систематизувати об’єктивні знання про дійсність. Якщо завдання науки – продукування і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність, то завдання науки цивільного права – наведення ладу (систематизація) у самій науці, відмежування науки цивільного права від інших правничих наук і наносного (нежиттєвих конструкцій минулого), отримання нових знань і впровадження їх у законотворчу і правозастосувальну діяльність.

Мета науки – описати, пояснити і спрогнозувати процеси і явища дійсності, виявити їх наслідки, розробити засоби попередження небажаним, стимулювати прогресивні тенденції у суспільстві. Наука орієнтована на:

• наукове пізнання і виявлення об’єктивних закономірностей зміни правової (цивілістичної дійсності) і її детермінантів;

• виявлення перспективних напрямків розвитку науки цивільного права і прогноз можливих наслідків;

• обґрунтування і систематизація отриманих наукових знань;

• виявлення ефективних методів наукового пізнання дійсності;

• розробка категоріального апарату науки – спеціальних термінів за допомогою яких описуються об’єкти науки цивільного права;

• зв’язок із практикою яка і є критерієм істинності розроблених наукових концепцій.

Як інше знання наукові доктрини цивільного права повинні відповідати ряду вимог:

• істинності наукового знання, які об’єктивно відображають дійсність. Лише на основі істинних, а не кон’юнктурних знань є можливість перетворити дійсність і прогресувати. Разом з тим інколи допустимі гіпотези, які не підтверджуються у подальшому ні доктриною ні потребою практики. Так в історії науки цивільного права було обґрунтовано ряд організаційно-правових форм, які проіснували не довше чим велась їх наукова розробка (обласне агропромислове об’єднання, районне агропромислове об’єднання);

• інтерсуб’єктності знання – вивершеність, послідовність логічно взаємопов’язаних між собою пропозицій, в яких відображено знання об’єктивних зв’язків і закономірностей дійсності;

• використання переважно механізму даної науки і виважене звертання до напрацювань інших наук, що не стосуються предмету дослідження. Це не виключає науковий пошук на стиці наук, що є досить перспективним напрямком сучасного наукознавства. Але слід притримуватись критеріїв наукової спеціалізації;

• системність та обгрунтованність отриманих наукових знань. Наукові доктрини і висновки знаходяться у логічному зв’язку один з одним. Вони певним чином систематизовані. Тому якщо є висхідною одна теоретична посилка, то вона ніяким чином не може привести до результату, що ґрунтується на корінним чином протилежній теоретичній посилці;

• результативність. Отримані знання повинні слугувати потребам правозастосовчої і правотворчої практики. В той же час для науки отримання негативного результату теж є з точки зору шляхів її розвитку позитивним явищем. У цивілістичних дослідження кожне з них повинно закінчуватися такими висновками, які розвивають певну цивілістичну доктрину, містять розробки законопроектів, пропозиції з удосконалення чинного законодавства тощо.

Наука цивільного права є гілкою правознавства і зокрема приватного правознавства. Відповідно вона має східні риси із наукознавством взагалі і правничою наукою зокрема. Наука цивільного права (цивілістична доктрина) і цивільне тісно зв’язані між собою. Але цивілістична доктрина має свій предмет, методологію, історію розвитку, яскравих представників, школи.

Разом з тим наука цивільного права пересікається із іншими науками і зокрема господарського права. З прийняттям ГКУ виникне проблема чіткого розмежування предмету досліджень, визначення приналежності досліджень господарського спрямування. Тому розумний компроміс між представниками цих гілок науки і їх наукова толерантність повинні є гарантією від нагнітання несприйняття одні других.

Цивільно-правова доктрина може бути визначена як вироблена на протязі тривалого часу система знань про закономірності регулювання цивільних відносин, побудови і тлумачення норм цивільного права, оцінки практики застосування норм цивільного права та підвищення її ефективності, засобах отримання нових знань для удосконалення самої доктрини.