1. Поняття строків і термінів та їх правове значення

Людське буття вимірюється двома категоріями: простір та час. Відповідно з цими категоріями зв’язана і правова дійсність, у тім числі й існування цивільних правовідносин. Це зв’язано із залежністю людини від строків, процесами її становлення, активної діяльності й старіння, властивістю людської пам’яті з часом забувати певні події чи дії, або їх подробиці. Темпоральність є філософською та правовою дійсністю, яка впливає майже на всі сторони соціальної дійсності. Ключовою для розуміння репрезентованого матеріалу є вислів древніх, що в одну і ту ж ріку двічі вступити не можна.

Цивільні правовідносини виникають, розвиваються у часі, який впливає на його елементи: правове становище суб’єктів, споживчі властивості товару як об’єкта правовідносин. Сама людина з часом змінює свою оцінку певних життєвих фактів і те, що було вкрай важливим учора може здаватися дріб’язковим післязавтра. Постійно удосконалюється законодавство, яке теж діє у часі, змінюється норма права, і самі правовідносини можуть змінювати свій характер. З часом змінюється ринкова кон’юнктура.

Особливе значення строки набувають у господарській діяльності де фактор часу позначається на її результатах, ефективності, вчасності встановлення зміни та припинення тих чи інших прав і юридичних обов’язків.

Особливе значення час має для здійснення суб’єктивних прав, особливо тих які можна реалізувати лише на протязі певного часу. Згаяний час – згаяні і не реалізовані можливості, яких ніколи більше і може не бути.

Час впливає і на можливість захисту порушених цивільних прав. Здебільше можливість захисту порушених прав обмежується строками. Це зв’язано з тим, що зі сплином часу все важче встановити істину у справі: втрачаються докази, забуваються важливі для вирішення справи по суті її деталі, зменшується доказова база.

Важливо замітити, що правове значення має не сам час як процес його плину і певна послідовність існування зв’язків і об’єктів, а окремі проміжки часу на безкінечній “ріці часу”, які прийнято називати строк. Сам строк є юридичним фактом і його настання чи припинення само по собі тягне певні правові наслідки: виникнення, зміну та припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Чинне законодавство оперує такими темпоральними категоріями як “строк”, “термін”, “давність”, “свочасно”. “із запізненням”, “негайно”, “як тільки стане можливим” тощо. Деяким з них дається легальне визначення чи тлумачення. Так у ст. 251 ЦКУ міститься визначення строку як певного періоду у часі, зі сплином якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення і терміну – певного моменту у часі з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строки у цивільному праві є конститутивними при:

• визначенні правового становища фізичних осіб, про що велась мова у попередніх лекціях;

• визначення межі юридично значимої поведінки суб’єктів цивільного права та охорони їх суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів;

• набуття спеціальної правоздатності;

• встановлення виду та обсягу дієздатності;

• як юридичний факт з яким зв’язується виникнення, зміна та припинення правовідносин;

• входить в якості умови у правочини і зокрема договори, а звідси як критерій оцінки правомірності поведінки учасників правовідносин.

За своєю природою строки відносяться, перш за все, до таких юридичних фактів як події. Людина не владна над часом та безкінечним плином хронос. Звідси категорія «строк» має об’єктивний характер і не підвладна людині.

У той же час категорія «строк» має суб’єктивний характер, оскільки уповноважені суб’єкти права мають змогу визначати ті проміжки часу з яким зв’язані правові наслідки безпосередньо у самому законі чи іншим чином.

Отже значення строків у цивільному праві полягає у тому що:

• вони є юридичними фактами і як такі є підставами для виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків;

• детермінують правові властивості фізичної особи як суб’єкта права, тобто впливають на вид та зміст дієздатності;

• визначають період існування цивільних прав;

• дисциплінують учасників цивільних правовідносин;

• мають організуюче значення для учасників правовідносин;

• визначають межі існування права на захист;

• вносять чіткість в роботу судів.