Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

ціонального банку України від 12 березня 2003 р. № 235/7556¹, п. 4.4 Правил використання готівкової іноземної валюти на терито­рії України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. № 119)².

Переказ коштів за цим видом розрахунків здійснюється за допо­могою платіжного доручення, що подається клієнтом до банку. Зміст і форма платіжного доручення клієнта мають відповідати ви­могам, встановленим законом і банківськими правилами (ст. 1090 ЦК України).

Згідно з п. З розділу 3 Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 2.2 розділу 2 Положення Національного банку України «Про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповнова­жених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання» платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки, при цьому день оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення за домовленістю сторін може мати паперову або елект­ронну форму.

Платіжні доручення в електронній формі можуть використовува­тися клієнтами, якщо це передбачено договором банківського рахун­ка, за допомогою програмно-технічного комплексу «клієнт банку — банк». Останнє є можливим, оскільки за законодавством України електронний документ (документ, інформація в якому подається у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити докумен­та, який може бути сформований, переданий, збережений і перетво­рений електронними засобами у візуальну форму чи на папері) має однакову юридичну силу з паперовим документом, а електронний цифровий підпис на електронному документі, під яким розуміється сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетво­рення вмісту електронного документа, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала, теж має однакову юридичну силу з підписом на паперовому документі (ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей»).

Виконуючи переказ, банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ст. 1090 ЦК України).

Діючі банківські правила дозволяють банку платника виконувати виправлення реквізитів у розрахункових документах лише у разі:

№ 13. — Ст. 587. № 15. — Ст. 574.

¹ Офіційний вісник України. — 2003.

² Офіційний вісник України. — 1998.

65535. часткового виконання розрахункового документа;

65535. зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку системи обліку, виконанням банком вимог нормативно-правових актів Національного банку) номера рахунка платника, назви та коду банку платника (пункти 24-25 Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 2.7 Положення Національного банку України «Про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж інозем­ ної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання»).

Прийнявши платіжне доручення, банк платника має перераху­вати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахуван­ня на рахунок одержувача. При цьому банк має право залучити ін­ший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта (ст. 1091 ЦК України).

У свою чергу, платник має право вимагати негайного надання бан­ком інформації щодо виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та зміст повідомлення банку встановлюється законом, банківськими правилами або договором між банком та платником.

За невиконання або неналежне виконання платіжного доручення банки несуть відповідальність, передбачену ЦК України та зако­ном, яка розглядається у главі підручника «Договір банківського рахунка». У разі, якщо невиконання або неналежне виконання пла­тіжного доручення викликано порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність може бути покладе­на судом на цей банк (ст. 1092 ЦК України).

Розрахунки за акредитивом. Акредитив — це зобов'язання банку, за яким він зобов'язується провести за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені платіж на умовах, визначених акредитивом, або до­ручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на ко­ристь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бе-нефіціара (ст. 1093 ЦК України).

Як вид розрахунків, акредитив є прийнятним як для постачаль­ників, оскільки його використання фактично забезпечує отримання останніми коштів за поставлений покупцю товар, так і для посеред­ників, оскільки дає останнім можливість швидко отримати кошти після відвантаження товару. У зв'язку з цим зазначений вид розра­хунків отримав значне поширення у сфері міжнародної торгівлі, ^а останнім часом і в розрахунках між резидентами України.

256

17 4-149

257

17*4-149

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Крім норм ЦК України, розрахунки за акредитивом регулюються Інструкцію Національного банку України «Про безготівкові розра­хунки в Україні в національній валюті», Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати (редакція 1993 р., публікація Міжнародної торговельної па­лати № 500^і, надалі — Правила). Останні, згідно зі ст. 2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні* та Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування роз­рахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. 5Є6/94², регулюють відно­сини у сфері використання акредитивів і використовуються в міжна­родних розрахунках, а також у внутрішніх розрахунках за умови, що акредитив містить посилання на те, що він регулюється цими Правилами. Зазначені Правила застосовуються в Україні у частині, яка не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законо­давства.

Акредитив за своєю природою — це правочин, відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані і не зобов'язані займатися такими договорами.

Однак акредитив відкривається банком на підставі інструкцій клієнта, які складаються останнім відповідно до умов договору.

У свою чергу, на отримувача коштів або бенефіціара ні в якому разі не поширюються договірні відносини між банками або між за­явником і банком-емітентом.

Відповідно до вищезазначеного акредитив характеризується таким:

1. акредитив є правочином, відокремленим від договору, який передбачає такий вид розрахунків;

1. акредитив є грошовим зобов'язанням, виконання якого здій­ снюється на умовах, визначених в акредитиві;

1. банк здійснює платіж на користь одержувача коштів або ви­ значеного ним бенефіціара за дорученням клієнта (платника) — за­ явника акредитива відповідно до його вказівок або від свого імені;

4) банк здійснює платіж за акредитивом за рахунок коштів клієнта або власних коштів;

5) акредитив може містити лише ті умови, які банк може пере­ вірити документально.

Учасниками відносин за акредитивом є платник, банк-емітент ак­редитива, виконуючий банк, авізуючий банк (банк, який за доручен-

¹ Унифицированньїе правила и обьічаи документарних аккредитивов. — № 500. М.: АО «Консалтбанкир», 1994.

² Урядовий кур'єр. — 1994. — № 154-155. — 6 жовтня.

258