Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

мації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед клієнтом за проведення переказу (ст. 33 Зако­ну України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

§ 2. Договір факторингу

Поняття договору факторингу. Договір факторингу (від англ. і&сіог — посередник) є новим інститутом цивільного права України. Набувши широкого розповсюдження наприкінці 50-х ро­ків у СІНА, коли його стали використовувати такі американські банки, як «Бенк оф Америка», «Ферст нешенел бенк оф Бостон», «Траст компані оф Джорджия», а пізніше і в багатьох інших краї­нах світу, договір факторингу зараз здебільшого законодавчо не врегульований, хоча його широке розповсюдження у міжнародній торгівлі призвело до розробки та підписання в Оттаві (Канада) 28 травня 1988 р. Конвенції Юнідруа з міжнародних факторинго­вих операцій.

Не був законодавчо врегульований цей договір до останнього ча­су і в Україні, хоч і використовувався у діяльності банківських установ з початку 90-х років на підставі ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹, ґрунтуючись на загальних нормах зобов'язального права та Методичних рекомендаціях із надання ко­мерційними банками факторингових послуг підприємствам та орга­нізаціям, затверджених рішенням Правління Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2². Однак за ці роки договір факто­рингу не набув в Україні широкого розповсюдження. Будучи впер­ше в Україні законодавчо врегульованим, цей договір викликає під­вищений інтерес до себе з боку правознавців та підприємців. Остан­нє викликано як новизною цього інституту цивільного права, так і тим, що при розробці відповідної глави ЦК України були враховані найсучасніші досягнення правознавців інших країн та норми Кон­венції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій, хоча до вказаної Конвенції Україна до цього часу не приєдналася.

Широке розповсюдження факторингових операцій у світі викли­кане його економічною вигідністю для багатьох суб'єктів підприєм­ницької діяльності. Економічною суттю факторингу є надання фак­тором клієнту фінансових послуг, завдяки яким клієнт може комп­лексно отримувати: фінансування обігових коштів; покриття ризи­ків (кредитних, валютних, відсоткових, ліквідних); адміністратив-

ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 281.

Лист Національного банку України від 4 травня 1992 р. № 12001/200.

238

не управління дебіторською заборгованістю, а для фактора розши­рення спектру власних фінансових послуг та отримання прибутку від здійснення факторингових операцій.

і За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторо­ві своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу охоплює широке коло різноманітних відно­син. Незважаючи на те, що на відміну від цесії відносини факто­рингу мають значно складніший та різнобічніший характер, мож­на погодитися з Д. А. Медведєвим¹ з приводу того, що за своєю юридичною суттю інститут факторингу ґрунтується на відомому зобов'язальному праві-заміні кредитора у зобов'язанні (цесії). У зв'язку з цим відносини договору факторингу регулюються як нормами глави 73 ЦК України, так і загальними нормами, що ре­гулюють заміну кредитора у зобов'язанні в частині, що не супере­чить нормам Особливої частини цого Кодексу та суті зобов'язань за договором факторингу.

^Договір факторингу є двостороннім та, як правило, відплатним. За домовленістю сторін договір факторингу може бути реальним (коли клієнт передає право грошової вимоги або фактор сплачує грошові кошти) або консенсуальним (коли клієнт зобов'язується пе­редати право грошової вимоги або фактор зобов'язується сплатити кошти).

Слід звернути увагу на те, що ст. 1077 ЦК України виділяє два типи факторингу: при першому — здійснюється безпосередньо фінансування під відступлення права грошової вимоги (купівля права грошової вимоги); при другому йдеться лише про можливість такого факторингу з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, банк, уклавши договір факто­рингу з постачальником, за договором поставки набуває право ви­моги до покупця у разі невиконання постачальником зобов'язань за кредитним договором). Останній за своєю суттю є ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань, хоча він і не зазначений як та­кий у главі 49 ЦК України.

Критерієм, за яким типи факторингу розрізняються, є його ціль, Що у свою чергу викликає і відповідні відмінності прав та обов'язків сторін договору факторингу. З викладеного вище випливає, що ци-

Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1997. — Ч. II. — С. 439.

239

16 4-149

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

вільне законодавство України закріпило можливість здійснення сторонами договору факторингу двох видів факторингових опера­цій, поширених у країнах Західної Європи та США: факторингу «оісі Нпе їасїогіп^» та «пе^ зШе їасіогіщу»¹.

Особливістю договору факторингу є також те, що він, крім вико­нання основного зобов'язання фактора з передачі клієнту грошових коштів у розпорядження, може передбачати зобов'язання фактора щодо надання клієнту інших супутніх послуг, пов'язаних із грошо­вою вимогою, право якої йому відступається (ст. 1077 ЦК України). Зокрема ведення обліку стану і руху дебіторської заборгованості клієнта, надання маркетингової інформації про стан попиту на рин­ку клієнтів та конкурентів, ринковій кон'юнктурі, надання кон­сультацій з питань здійснення розрахунків та ін. Надання зазначе­них послуг не є обов'язковим елементом договору факторингу, а їх надання фактором здійснюється, як правило, у разі, коли угоди фінансування під відступлення права грошової вимоги вчиняються між сторонами неодноразово.

Сторони договору факторингу. Сторонами договору факторин­гу є фактор та клієнт. Згідно із законом фактором у договорі факто­рингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична осо­ба — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Фактором може бути банк, однак для цього він повинен мати банківську ліцензію, видану Національним банком України (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність*)², а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, — і відповідний письмовий дозвіл Національного банку України, який є генеральною ліцензією на здійснення валют­них операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю­того 1993 р. № 15-93 (п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Націо­нального банку України від 17 липня 2001 р. № 275)³.

Інші фінансові установи (юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг), можуть укладати до­говори факторингу за умови, що право на надання цієї фінансової

Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. — 3-є изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е. А. Васильєв. — М.: Международньїе отноше-ния, 1993. — С. 388.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. ЗО.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

240