2.Етапи розвитку господарського контролю та кадрове забезпечення контрольної діяльності.

Як свідчать історичні дані, контроль виник ще в глибоку давнину. Під час свого еволюційного розвитку він зазнав великих змін - від контролю за допомогою здобутого досвіду, звичаїв і традицій, що передавалися з покоління в покоління, починаючи з первісного суспільства, до наукового осмислення процесів і свідомого використання їх на науковій основі в ринкових відносинах.

Контроль виник разом із суспільством, не раптово, не на порожньому місці, а як необхідна умова суспільної праці в здобуванні засобів для існування. Історія вказує на існування контролю в умовах матріархату і патріархату, де рід був головним виробничим осередком, який базувався на суспільній власності на засоби виробництва і колективній праці.

В первісному суспільстві племенами керували ради обраних старійшин. Контроль за розподілом здобутих продуктів тут здійснювався на засадах демократизму.

В первісному суспільстві господарський облік, як засіб контролю вівся в інтересах всієї громади. На цьому ступені розвитку суспільства контроль охоплював невелике коло господарських операцій з землею та худобою, заготівля продуктів і регулювання їх споживання. Контроль служив засобом організації і управління виробництвом громади.

Таким чином, контроль виник разом з розвитком людського суспільства та слугував засобом регулювання виробництва і розподілу здобутих засобів життя. Відсутність у первісному суспільстві товарно-грошових відносин давало можливість здійснювати тільки кількісний контроль простих господарських процесів.

Першою спробою організувати в Росії контрольну структуру стало створення Інституту присяжних рахівників. В кінці 1891 - на початку 1892 року проходив перший з’їзд рахівників, який визнав найважливішим завданням - « утворення особливої групи досвідчених і надійних осіб, які повинні називатися присяжними рахівниками і якими доручалась ревізія різноманітних об’єктів, експертиза і організація правильної бухгалтерії на приватних і громадських підприємствах», а також покладання на рахівників. Наприклад, кожен рахівник повинен був раз і рік ( в січні) подавати відомості про свою діяльність; якщо він цього не робив, то вважалось, що рахівник добровільно відмовився від звання та, відповідно, виключався зі списків членів присяжних рахівників, які щорічно публікувались. Присяжні рахівники повинні були дотримуватись таємниці довірених їм справ.

Друга спроба. На початку XX ст. в Росії гостро відчувалася потреба в такому особливому органі, який би сприяв удосконаленню професійної освіти бухгалтерів і підвищенню ефективності контролю. В 1909 р. голова Московського товариства бухгалтерів Ф. І.Бельмер представив проект такої організації - Інститут бухгалтерів, що стало причиною скликання 1-го Всеросійського з’їзду бухгалтерів.

Відповідно до проекту членів інституту поділялися на бухгалтерів - експертів, бухгалтерів та кандидатів. Проте і ця спроба не отримала визнання ні державою, ні громадськістю. ринкових відносин. Наслідком цього є поява самостійних органів контролю. Інститут державних бухгалтерів-експертів було створено в 1924 р. з метою сприяння правильному веденню обліку і звітності на державних, консеційних, змішаних, кооперативних, громадських і приватних підприємствах та державних установах, а також надання висновків з різного роду питань обліку і звітності.

Перші органи були створенні контролю в Україні були створені 2 квітня 1918 р. - секретаріат Державного контролю, який пізніше було розпущено.

15 січня 1919 року у складі Уряду УРСР був створений відділ контролю, а згодом на його основі - Народний комітет Державного Контролю.

На початку 20х років починають створюватися контролюючі служби при фінансових органах.

Нові завдання контролю в правовій державі в умовах ринкових відносин на перше місце висувають кадрову проблему.

Кадри контролю - це працівники апарату управління, які виконують функцію контролю. Успіх діяльності ревізійної ланки, стиль її роботи в значній мірі залежать від складу співробітників.

До кадрів, які виконують функції господарського контролю відносяться:

• працівника апарату управління, які здійснюють керівництво і відповідно контролюють як його обов’язковий елемент;

• які виконують функцію контролю наряду з іншими функціями управління;

• які спеціалізуються на виконанні тільки функцій контролю.

Оскільки контроль здійснює широке коло працівників, то розглянемо лише кадри, які спеціалізуються на виконанні контрольних функцій.

Кадрове забезпечення залежить від багатьох умов: правильності визначення штатної чисельності, укомплектованості штатів, професійної підготовки ревізорів, підвищення їх кваліфікації.

Кваліфікацією контролера називають ступінь його вміння і придатності до виконання контрольно-ревізійної роботи. її визначають набутими знаннями, вмінням, досвідченістю і професійними навичками. В основу визначення кваліфікації покладено принцип розподілу виконання робіт за певними ознаками:

1. рівень складності та достовірності;

2. відповідальність

3. умови виконання.

Чим вища складність роботи, чим відповідальніша робота і важчі умови, при яких вона виконується, тим вища група цієї роботи і тим вища повинна бути кваліфікація ревізора.

Набуття ревізорської кваліфікації залежить від терміну зайняття посади, освіти і характеру попередньої роботи. Високий професіоналізм поступово переходить в майстерність. Майстерність - це високий рівень кваліфікації, пізнання не того, що лежить на поверхні, а проникнення в суть досліджуваних явищ, в глибинні господарські процеси, це швидка і точна обліково-правова і економічна оцінка явищ, що належать перевірці.

Ревізорів за рівнем їх організаторських здібностей, вмінням вирішувати поставлені завдання, розвитком аналітичної думки і комунікабельності можна розподілити на три групи:

1) ревізори - організатори (переважають організаторські якості);

2) ревізори-мислителі - ( переважать реконструктивні якості - люблять вивчати великі і складні ситуації);

3) ревізори - співбесідники - (переважають комунікативні якості - це комунікабельність і легкість в спілкуванні з людьми)