Тема 6 антикризові стратегії: міжнародний аспект
Антикризові стратегії та антикризові заходи у міжнародному вимірі: поняття та класифікація. Міжнародні механізми антикризового регулювання: координаційна та операційна роль.
Механізми координації базових підходів і антикризових заходів у рамках ЄС. Глобальна координація антикризових заходів у рамках «G-20» (загальні принципи реформування фінансових ринків, стратегічні вектори реформування світової валютної системи).
Операційні антикризові заходи та інструментарій антикризової політики міжнародних організацій. Стабілізаційні програми МВФ. Кельнська ініціатива. Пакети надзвичайних заходів і механізми „міжнародного кредитора останньої інстанції”. Удосконалення умов кредитування та запровадження Гнучкої кредитної лінії (Flexible Credit Line). Реформування механізму кредитування країн з низьким рівнем доходів.
Стратегії виходу з режиму антикризової політики і механізми забезпечення міжнародної фінансової безпеки у посткризовому світі. Формування нової фінансової архітектури посткризового світу. Нова парадигма забезпечення міжнародної фінансової стабільності. Системні ризики як об’єкт управління.
Сутність антикризового управління складають сукупність методів, прийомів, що дозволяють ідентифікувати кризове явище, здійснити його діагностику та профілактику, подолати негативні наслідки, нейтралізувати перебіг кризового процесу .
Стратегія - детальний, всебічний, комплексний план, що призначений для забезпечення реалізації мети системи.
Таблиця 6.1
Визначення терміну «антикризове управління»
Автор |
Визначення «антикризове управління» |
В.И.Кошкин [28] |
Антикризове управління як сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретної системи. Антикризове управління, на думку цих авторів, є мікроекономічною категорією, що відображує виробничі відносини, які складаються на рівні підприємства при його оздоровленні чи ліквідації, та також включають у себе превентивні заходи з метою попередження виникнення ознак можливого банкрутства. |
Л.Ситник [41, с.257] |
Антикризове управління - це здатність розробляти оптимальні шляхи виходу із кризової ситуації, визначати пріоритетні цінності в умовах кризи, координувати діяльність підприємства та його робітників щодо запобігання кризи, добиватися ефективності їх праці в екстремальних умовах. |
О.Крутика та О.Муравйова [29, с.57] |
Антикризове управління - це управління в умовах ризику; вони виділяють такі антикризові заходи: аналіз становища макро-, мікросередовища та вибір провідної місії; пізнання економічного механізму виникнення кризової ситуації та створення системи сканування зовнішнього та внутрішнього середовищ з метою раннього виявлення сигналів про загрози, що наближаються; стратегічний контролінг та розробка стратегії запобігання її неспроможності; оперативна оцінка та аналіз фінансового становища та виявлення можливості неспроможності (банкрутства) - оперативний контролінг; розробка провідної політики в умовах кризи та виходу з неї; постійний облік ризику підприємницької діяльності та розробка заходів щодо його зниження. |
А.Чернявський [48, с.95] |
Головним завданням антикризового управління є розробка найменш ризикових управлінських рішень, які дозволили б досягти поставленої мети та результату з мінімумом додаткових коштів та негативних наслідків. |
Г. Курошева [30, с.14] |
Антикризове управління, як сукупність зовнішніх та внутрішніх впливів, що забезпечують на всіх стадіях життєвого циклу системи відновлення та |
Продовження таблиці 6.1
Автор |
Визначення «антикризове управління» |
|
стабілізацію її роботи (якщо воно знаходиться в кризовому становищі) чи запобігання гальмуванню (не зниження) темпів або обсягів, де існують слабкі ознаки кризового становища. Метою антикризового управління вона вважає розробку та реалізацію заходів, що направлені на нейтралізацію найбільш небезпечних загроз, які приводять до кризового становища. |
Л.Лігоненко [31,с.57] |
Антикризове управління являє собою спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремої системи. |
Е.Коротков [27] |
Антикризове управління - це управління, в якому встановлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, заходів щодо зниження негативних наслідків кризи та використання її факторів для наступного розвитку. Він підкреслює, що управління соціально-економічною системою є певним чином завжди антикризовим. |
В.Василенко [7, с. 23] |
Управління в кризовій ситуації можна визначати, як процес роботи під тиском обставин, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, спрямовувати і контролювати ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональних рішень з невідкладних проблем. |
Э. М. Коротков. [26] |
Антикризове регулювання – це процес, за допомогою якого здійснюється вплив держави на економіку з метою скорочення строків і зменшення глибини кризи, а також пом'якшення його негативних соціально-економічних наслідків. Державне антикризове регулювання виконує наступні функції: вироблення заходів стабілізації економіки під час кризових потрясінь; захист ключових підприємств, що перебувають у стратегічно важливих галузях, від кризових процесів, що протікають в економіці. |
Відсутність в економічній літературі ґрунтовних досліджень, пов’язаних із систематизацією науково-методичних підходів до єдиного трактування терміна «антикризове управління», вносить неузгодженість у теоретичні дослідження, обмежує наукові розробки в напрямку встановлення місця даної економічної категорії в загальній системі понять, обумовлює невизначеність щодо застосування відповідних методів і прийомів наукових досліджень, реалізації антикризового менеджменту.
З огляду на це пропонується виділити три концептуальні підходи до тлумачення антикризового менеджменту (рис. 6.1).
У першому випадку, згідно з яким антикризове управління передбачає активні дії в умовах, коли криза досягає критичного рівня й установа потребує сторонньої допомоги для санації в кращому випадку (або ліквідації в гіршому випадку). Отже, коли вона вже фактично збанкротувала, антикризове управління ототожнюється з арбітражним. Щодо другого підходу, то він не враховує діяльність, спрямовану на вихід із кризової ситуації, трактуючи антикризовий менеджмент як процес недопущення кризи.
Рис. 6.1 Концептуальні підходи до трактування терміна «антикризове управління»
Третій концептуальний підхід, згідно з яким антикризовий менеджмент є постійно діючим комплексом заходів із запобігання кризових ситуацій у діяльності суб’єкта господарювання, виведення із кризи, мінімізації негативних наслідків та стабілізації стану економічного агента, найбільш чітко розкриває сутність даної категорії.
Сутність та основні принципи антикризового управління.
Антикризове управління - це управління, в якому встановлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, заходів із зниження негативних наслідків кризи та використання її факторів для наступного розвитку .
Антикризове управління доцільно організовувати відповідно до таких принципів:
загальні для системи управління: економічної ефективності; соціальної відповідальності; розмежування функцій політичного, державного та господарського управління; орієнтації на споживача; системності;
специфічні для антикризового управління планування та розробки спеціальних програм стратегічного характеру; постійного моніторингу зовнішнього та внутрішнього середовища; безперервності; цілеспрямованість процесу управління; оперативності та достовірності вхідної інформації; достовірності прогнозів; відсутності універсальних антикризових рішень; кінцевої орієнтації на діяльність.
Антикризова стратегія має будуватися на підставі системного підходу, тобто з використанням таких принципів:
якщо один елемент поновлюється, наповнюється чимось новим, його зміна обов`язково має відображатися в інших, викликати в них адекватні йому перетворення;
здійснення перетворення в системі повинно базуватися лише на тих її компонентах, які придатні для вирішення відповідного управлінського завдання на конкретному етапі;
здійснення будь-яких перетворень повинно відбуватися в умовах проведення їх постійної оцінки та моніторингу на предмет раціональності та вчасності [2, с. 37-41].
Стратегія повинна формуватися і розроблятися вищим керівництвом країни, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління, вона повинна відповідати певним вимогам:
спрямованість на «випереджуючий стан» державного управління, на перспективу;
обґрунтованість широкими дослідженнями та фактичними даними;
залучення до роботи фахівців;
цілісність протягом тривалого періоду при забезпеченні певної гнучкості цілей окремих елементів системи.
Загальні вимоги до процесу формування антикризової стратегії:
ситуаційна виправданість розробки, прийняття та реалізації стратегії, яка сприяє розв'язанню проблеми, запобігає її загостренню;
існування чіткої уяви про механізм (алгоритм) реалізації, а саме мету дії, завдання, порядок їх виконання (організацію, мотивацію, контроль), можливості вчасно визначати необхідні організаційні зміни в системі, орієнтуючись при цьому на досягнення кінцевої мети;
максимальне використання потенційних можливостей системи та оточуючого середовища в процесі реалізації стратегії;
ресурсна забезпеченість усіх етапів підготовки та реалізації стратегії;
можливість адекватного коригування стратегії при зміні ситуації;
відкритість доступу виконавців до інформації [2, с. 37-41].
Процес формування антикризової стратегії передбачає виконання таких робіт:
глибока діагностика минулого стану системи та виявлення причин загрози або виникнення кризової ситуації, що загрожує її безпеці, стійкості, надійності;
визначення масштабів загрози кризової ситуації або існуючого кризового стану, ступінь охоплення кризою елементів системи;
виявлення факторів, що визначають кризовий стан, оцінка стану внутрішнього та зовнішнього середовища системи;
формування проблеми, визначення мети та цілей антикризового управління;
формування стратегії антикризового управління та заходів з її реалізації;
визначення термінів, методів, інструментів реалізації та відповідальних;
реалізація стратегії;
моніторинг процедур реалізації стратегії антикризового управління (виявлення тенденцій у поведінці ключових елементів системи);
оцінка результатів;
коригування антикризової стратегії;
розробка концепції стратегічного розвитку системи [2, с. 37-41].
При розгляді питання про антикризове регулювання економіки, антикризову політику і формування стратегії слід звертати увагу, на те, що існують різні типи економічних криз, які потребують різного підходу. Найбільш поширеними є циклічні кризи, тісно пов’язані з циклами оновлення капіталу. Для їх запобігання уряди країн застосовують методи анти циклічного регулювання, за умов, коли криза вже наступила заходи щодо стимулювання сукупного попиту.
Щодо структурної кризи, то вона потребує надзвичайних урядових заходів. До їх числі можуть входити і надзвичайні закони, які запроваджують антикризове регулювання.
Щодо системних криз то подолання таких криз можливе лише внаслідок системних реформ, які здійснюються на основі багатьох законів, що формують їх правову основу.
Вперше антикризове регулювання на державному рівні проводилося в США під час Великої депресії 1930-х років за наступними напрямками: фінансування й субсидування корпорацій, що опинились на межі банкрутства; примусове картелювання підприємств; державне регулювання кризового сільського господарства; організація суспільних робіт і видача допомоги з безробіття. Надалі державне регулювання еволюціонувало від антикризового до анти циклічного.
Антициклічні заходи держави проводяться за двома основними напрямками:
бюджетне (варіювання обсягу державних закупівель, оплати праці державних службовців, обсягу державних капітальних вкладень, величини трансферних платежів, податкових ставок, правил і норм амортизації основного капіталу),
кредитне (зміна дисконтної ставки позичкового відсотка – ставки рефінансування, зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків, випуск або викуп державою короткострокових фінансових зобов'язань, кількісні обмеження кредиту, зміна умов споживчого, іпотечного й біржового кредиту).
До функцій антикризового регулювання відносяться:
передкризове регулювання,
регулювання в умовах кризи,
регулювання процесів виходу із кризи,
стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості),
мінімізація втрат й втрачених можливостей,
своєчасне прийняття рішень.
Кожна із перелічених функцій має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове регулювання в цілому як безперервний процес, що потребує наукового підходу до формування всіх його етапів з огляду на властивості економічної системи та на необхідність забезпечення сталого розвитку економіки.
Розмірковуючи над проблемами запобігання кризи в державному управлінні, Н.В.Атаманчук пропонує власний підхід до визначення принципів антикризового управління [3, с. 522-523], а саме: принцип системності, що враховує підсистеми органів державної влади; принцип комплексності, що враховує багатоманітність зв’язків між елементами системи державного управління; принцип безперервності, за яким дії з удосконалення державного управління повинні проводитися щоденно, крок за кроком; принцип плановості, який забезпечує передбачуваність, спланованість, послідовність дій, що виконуються. Такий підхід зумовлений потребою "випереджуючого стану" державного управління, що передбачає використання сучасної наукової думки в інтересах суспільства для забезпечення його розвитку .
Таблиця 6.2