Тема 4 характер та особливості протікання валютно-фінансових криз

Специфіка прояву кризи платіжного балансу (кризи зовнішньої заборгованості) в країнах Латинської Америки. Соціально-економічні фактори формування зовнішньої заборгованості в країнах з низьким і середнім рівнем доходів. Міжнародна система цінових диспаритетів та її роль у накопиченні зовнішнього боргу країнами, що розвиваються.

Бюджетна криза (криза державних фінансів) в країнах ЄС. Причини незбалансованості державних фінансів. Характер прояву кризи державних фінансів. Наслідки кризи державних фінансів.

Біржова криза (криза фондового ринку): передумови, причини виникнення та наслідки. Причини різкого падіння цін на акції.

Банківська криза 1998 р. в Росії: причини виникнення та характер прояву. Критерії та показники, що свідчать про проблеми в банківському секторі. Наслідки банківської кризи для фінансової системи держави.

Іпотечна криза в США: причини виникнення та наслідки для глобальної економіки. Механізм виникнення та характер протікання структурної кризи.

Сучасні світові кризи та іх наслідки.

Специфіка прояву валютної кризи і кризи платіжного балансу

Сучасний кризовий стан міжнародної фінансової системи характеризується нашаруванням трьох пов’язаних за своєю природою, але різних за характеристиками і термінами криз: кризи ліквідності, фінансової кризи та кризи капіталістичної економіки як соціальної моделі. Таке поєднання є надто рідкісним, що й пояснює серйозність сьогоднішньої кризи, яку не можна порівнювати з кризою 1929 р. Ці три кризи нашарувалися одна на одну в умовах особливої кон’юнктури, яка відзначається завершенням періоду домінування у світі однієї соціально-економічної моделі, нерозривно пов’язаної з гегемонією США.

Розвиток цих трьох криз відбувається на різних швидкостях. Проте водночас вони залишаються тісно пов’язаними між собою, оскільки криза моделі породжує фінансову кризу, яка, у свою чергу, спричинила кризу ліквідності. Виникнення цих трьох криз змусило критично оцінити американську модель як найдосконалішу, а також поставити під сумнів доцільність існування деяких міжнародних установ. Так, метою заснування МВФ і Світового банку було забезпечення світу необхідною ліквідністю для фінансування післявоєнної відбудови. І якщо сьогодні світові знову потрібна ліквідність, то зовсім на інші цілі, ніж у повоєнний період.

Криза платіжного балансу (довгостроково існуючий накопичений дефіцит платіжного балансу) нерідко виникає в результаті того, що країна тривалий час відкладала врегулювання дефіциту по поточним операціях і виснажила свої офіційні валютні резерви. Можливості кредитування за рубежем вичерпані, тому що порушений графік обслуговування зовнішнього боргу і країна не в змозі його погасити. Макроекономічне коректування є єдиним способом подолання кризи платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості [6].

Фактором збільшення кризи платіжного балансу є недовіра економічних агентів до політики уряду і Центрального банку

У короткостроковому періоді нерівновага платіжного балансу припустима. Але при пасивному платіжному балансі слід запобігати збільшенню дефіциту автономних операцій і дефіциту фінансування платіжного балансу. Дефіцит фінансування платіжного балансу є перевищенням дефіциту автономних операцій над обсягом валютних резервів або над бажаним обсягом їхнього скорочення. Наслідками дефіциту фінансування платіжного балансу можуть бути:

• збільшення товарних кредитів;

• зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємств країни;

• збільшення іноземних і внутрішніх позик та процентних ставок по них;

• прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і сум його обслуговування;

• припинення імпортних поставок через відмову постачальників;

• передача виробленої продукції, землі, майна, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості.

Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом 3-х місяців.

На рівновагу платіжного балансу впливають різноманітні кон'юнктурні, сезонні, циклічні, структурні та інші фактори. Найважливішими довгостроковими факторами є структурні особливості національного господарства: галузева структура, ефективність, експортно-імпортна орієнтація виробництва; якість та імпортомісткість продукції, місце країни в міжнародному поділі праці; ступінь її залежності від певних ринків збуту та постачання, схильність населення до споживання імпортних товарів та послуг. Основними чинниками короткострокового впливу є зовнішні шоки й заходи економічної політики, які діють на платіжний баланс через реальний обмінний курс, процентні ставки, заощадження та інвестиції.

Криза платіжного балансу (довгостроково існуючий накопичений дефіцит платіжного балансу) нерідко виникає в результаті того, що країна тривалий час відкладала врегулювання дефіциту по поточним операціях і виснажила свої офіційні валютні резерви. Можливості кредитування за рубежем вичерпані, тому що порушений графік обслуговування зовнішнього боргу і країна не в змозі його погасити1. Макроекономічне коректування є єдиним способом подолання кризи платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості.

Криза зовнішньої заборгованості

Боргова криза як початкова причина фінансових криз  фінансова ситуація, за якої група найбільших позичальників виявляється не в змозі платити по боргам і / або формує збитки, що призводять їх на межу дефолтів [5, с. 74].

Причиною боргової кризи (кризи зовнішньої заборгованості) може слугувати ситуація, коли зобов’язання уряду перевищують його ресурси. У цьому випадку, уряд не в змозі самостійно, при недостатніх наявних фінансових ресурсах, повністю покрити цей розрив, а отже, змушений звернутися до додаткових запозичень.

Зі зростанням величини боргу зростає ризик того, що уряд не зможе обслуговувати борг.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

• оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;

• контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

 відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

 відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

 коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. Реструктуризація боргу — одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, сплата яких повинна настати у певний час, а також про новий графік таких платежів [34].

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках “Паризького клубу”. Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами “Паризького клубу”. Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків на обслуговування боргу.

Під борговою стратегією розуміють систему врегулювання боргових проблем країн, що мають труднощі в обслуговуванні боргових зобов’язань за зовнішніми запозиченнями і відновлення їх платоспроможності.

Боргова стратегія повинна включати три взаємозв’язані блоки заходів:

1. заходи з макроекономічної стабілізації і структурних перетворень, спрямовані на формування адаптивної економіки, здатної функціонувати в умовах глобалізації, забезпечувати подальше зростання, соціально-економічний розвиток та підтримку екологічної рівноваги.

2. заходів у межах боргової стратегії включає ринкові і неринкові, концесійні (з грант-елементом) і неконцесійні методи полегшення боргового навантаження і зниження зовнішнього боргу і платежів з його обслуговування.

3. боргової стратегії стосується до збільшення припливу валютно-фінансових ресурсів у країни-боржники.

Економісти Світового банку використовують такі критерії для оцінки становища країни із зовнішнім боргом. Зокрема, Гай Пфефферман виділяє такі:

1) кредитні кошти мають інвестуватися в продуктивну сферу економіки. Причому ці інвестиції мають бути настільки рентабельними, щоб, як мінімум, відшкодувати затрати на обслуговування боргу. Ідеться про так звану «позитивну прибутковість інвестицій», тобто коли доходи від них покривають принаймні виплату боргу і процентів. У багатьох країнах ця вимога закріплена законом і навіть внесена до конституції.

2) сукупні національні заощадження мають бути настільки більшими за сукупні національні інвестиції, щоб різниця покривала принаймні проценти за попереднім запозиченням;

3) приріст сукупного продукту має перевищувати приріст населення;

4) держава має бути здатною залучати ресурси ззовні для обслуговування боргу (мається на увазі кредитоспроможність країни). На сьогодні ситуація в Україні є такою, що не сприяє підвищенню її кредитного рейтингу і свідчить про збільшення «суверенного ризику» (ризику того, що уряд відмовиться виконувати свої зобов’язання) [34.].

Як відомо, оцінку рівня боргового тягаря в державі, здійснюють з точки зору методології, чітко розмежовуючи два поняття:

• платоспроможність у широкому розумінні (або загальна платоспроможність);

• платоспроможність у вузькому розумінні (або стан ліквідності).

Впродовж більш як двадцяти останніх років світова кредитна історія характеризується значною кількістю криз зовнішньої заборгованості в країнах світу та проблемами міжнародної ліквідності.

Незмінним залишається, у випадку криз зовнішньої заборгованості, політики перегляду боргу або пролонгації строків погашення.

Загалом, за твердженням О. М. Мозкового та Т. Є. Оболенської історію світового боргу варто поділяти на три цикли (етапи) розвитку:

1. (19801985 рр.)  основна причина кризи – проблеми короткострокової ліквідності країни. Цей період характеризувався заборгованістю країн світу (великі країни із середнім доходом, на прикладі Бразилії та Мексики) переважно перед основними комерційними банками або припадала офіційним кредиторам.

Основним напрямом подолання боргової кризи  перегляд умов погашення боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу.

Така стратегія оберталася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов’язань і значним зростанням майбутніх зобов’язань з обслуговування боргу;

2. (19851989 рр.)  причина кризи  затримка здійснення внутрішніх соціальних та політичних реформ, що не покращувало економічну ситуацію в країнах. Основними проблемами постають напрями подолання боргової кризи країнами, що розвиваються (відчули на собі надто великий тягар заборгованості відносно потенціалу їх економіки).

Основною стратегією подолання криз боргу стала запропонована політика підтримки та стимулювання боржників Дж. Бейкера (міністр фінансів США). Боржники зобов’язувались продовжувати: виконувати поточні зобов’язання з обслуговування боргу та умови угод з міжнародними фінансовими організація взамін на можливість одержання нових кредитів. Боржники мали змогу використати кредити на структурну перебудову та стимулювання економічного зростання. Додаткові кошти мали надати комерційні банки та багатосторонні банки розвитку;

3. (з 1989 р. і до тепер)  «криза боржника». Особливість  нова стратегія погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості (Н. Брейді). У 1988 р. на Економічному саміті у Торонто було проголошено звернення до Паризького клубу щодо полегшення тягаря заборгованості найменш розвинутим країнам та прийняти комплекс нових заходів. Згідно «Торонтських умов» передбачалось скорочення боргу (обслуговування) або подовження строків погашення офіційної двосторонньої заборгованості [34.].

На сучасному етапі розвитку європейських країн актуальним постає криза заборгованості Греції. Криза в Греції провокує виникнення кризових ситуацій у всій євро зоні, що є негативним та загрозливим для економік країн.

Стосовно Іспанії, то Міжнародна рейтингова агенція Standard & Poor's понизила на один відсоток її кредитний рейтинг у зв’язку з високим рівнем безробіття та заборгованості приватного сектора.

Очікується, що запропонований Францією та Німеччиною новий план подолання боргових криз в євро зоні буде ефективним та дієвим. Оскільки Франція і Великобританія у 2010 році почали реалізовувати заходи бюджетної консолідації, то їх борговий тягар, на відміну від США, помітно знизився.

Один із заходів, на які Франція пішла раніше за інші країни євро зони - це здійснення пенсійної реформи  підвищення пенсійного віку на 2 роки, а також прийняті заходи по демотивації раннього виходу на пенсію.

Така реформа помітно покращує кредитоспроможність держави в перспективі, помітно знижує майбутні компенсаційні виплати.

У 2009 р. S&P присвоїло рейтингу Великобританії «негативний» прогноз, а в жовтні 2010 року змінило його на «стабільний», після того як коаліційний уряд прийняв всеосяжну програму фіскальної консолідації, виконання якої почалося у 2010 р.

Стан фінансів Німеччини, рейтинг якої перебуває також на вищому рівні, більш здоровий, і її боргове навантаження скорочується.

Канада в 1990-х роках проводила послідовну політику бюджетної консолідації, у 2011 р. її борговий тягар складає близько 30% ВВП.

Уряд Канади займається припиненням заходів бюджетного стимулювання, йому потрібно привести бюджет у рівноважний стан.

Оцінка боргової безпеки держави була б не повною без врахування критеріїв та індикаторів напрацьованих фахівцями міжнародних фінансових організацій. Зокрема, наприклад, у Керівництві по статистиці зовнішнього боргу МВФ (2003 р.) [5, 174] запропоновано перелік "боргових індикаторів" (Debt Indicators), які розподілено на п'ять груп (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Боргові індикатори МВФ

№ п/п	Індикатор	Розрахунок /використання
І. Індикатори платоспроможності
1	Покриття відсоткових платежів (Interest service ratio)	Відношення відсоткових платежів до експорту – показує рівень навантаження обслуговування зовнішнього боргу
2	Зовнішній борг до експорту (External debt to exports)	Використовується як трендовий індикатор, який прямо пов’язаний із платоспроможністю країни
3	Зовнішній борг до ВВП (External debt over GDP)	Індикатор відношення боргу до ресурсної бази його покриття (як потенціал можливості збільшення обсягу експорту з метою підвищення платоспроможності)
4	Теперішня вартість боргу до експорту (Present value of debt over exports)	Ключовий індикатор стійкості, часто використовується щодо бідних країн з великим боргом (HIPC) для порівняння боргового навантаження із можливостями здійснювати платежі
5	Теперішня вартість боргу до доходів бюджету (Present value of debt over fiscal revenue)	Ключовий індикатор стійкості використовується в бідних країнах з великим боргом (HIPC), для порівняння боргового навантаження із ресурсами державних фінансів
6	Обслуговування боргу до експорту (Debt service over exports)	Загальний індикатор, що характеризує платоспроможність та ліквідність
ІІ. Індикатори ліквідності
7	Міжнародні резерви до короткострокового боргу (International reserves to short-term debt)	Найбільш важливий індикатор адекватності резервів в країнах із значним, але нестабільним доступом до ринку капіталу. Показник може використовуватись для прогнозування можливих криз ліквідності.
8	Відношення короткострокового боргу до загальної величини боргу (Ratio of short-term debt to total outstanding debt)	Відображає відносну залежність від короткострокового фінансування. Разом із показниками погашення дозволяє прогнозувати майбутні ризики непогашення.
ІІІ. Індикатори заборгованості державного сектору (Public sector indicators)
9	Обслуговування боргу державного сектору до	Показник готовності до сплати та ризику неплатежу.
	експорту (Public sector debt service over exports)
10	Державний борг до ВВП чи)		Індикатор платоспроможності державного

Продовження таблиці 4.1

	податкових доходів (Public debt over GDP or tax revenues	сектору. Може визначатись як для державного так і зовнішнього боргу.
№	Індикатори і	Розрахунок /використання
11	Середній строк погашення неконцесійного боргу (борг перед МФО) (Average maturity of nonconcessional debt)	Відображає середній термін зобов’язань держави перед міжнародними фінансовими організаціями
12	Частка боргу номінованого в іноземній валюті у загальній величині боргу (Foreign currency debt over total debt)	Індикатор впливу зміни обмінного курсу національної валюти на борг
ІV. Індикатори заборгованості фінансового сектору (Financial sector indicators)
13	Відкрита валютна позиція (Open foreign exchange position)	Валютні активи за вирахуваннями зобов’язань у валюті плюс довга позиція в іноземній валюті. Індикатор ризику зміни обмінного курсу, зазвичай є малим через банківські нормативи.
14	Невідповідність строків надходжень і виплат в іноземній валюті (Foreign currency maturity mismatch)	Різниця між валютними зобов’язаннями і активами на моменти їх погашення. Індикатор навантаження на резерви центрального банку в разі закриття доступу фінансового сектору до валютного фінансування.
15	Валові валютні зобов’язання (Gross foreign currency liabilities)	Використовується для оцінки обсягу активів, що не можуть бути використанні для підтримки ліквідності.
V. Індикатори заборгованості приватного сектору (Corporate sector indicators)
16	Леверидж (Leverage)	Номінальна вартість боргу по відношенню до капіталу. Ключовий індикатор фінансової стійкості.
17	Відношення відсотків до грошового потоку (Interest over cash flow)	Відношення суми майбутніх відсоткових виплат до операційного грошового потоку (до сплати відсотків і податків)
18	Частка короткострокового боргу в загальній величині боргу (Short-term debt over total term debt)	В поєднанні із левериджем є індикатором уразливості від короткострокових обмежень уфінансуванні.
19	Рентабельність активів (Return on assets (before tax and interest)	Відношення прибутку (до сплати відсотків таподатків (EBIT) до суми активів
20	Чистий грошовий потік в іноземній валюті до сукупного грошового потоку (Net foreign currency cash flow over total cash flow)	Чистий грошовий потік в іноземній валюті визначається як різниця між майбутніми валютними надходженнями і відтоками. Індикатор нехеджованих валютних потоків.
21	Відношення чистого боргу віноземній валюті до капіталу (Net foreign currency debt over equity)	Чистий борг в іноземній валюті це різниця між валютними зобов’язаннями і активами. Капітал це активи за вирахування боргу та чистих зобов’язань за деривативами. Індикатор ефекту впливу зміни обмінного курсу на показники балансу

Банківська криза.

Безпосередніми причинами кризи банку є неповернення наданих ним позик, знецінення інвестицій, втрати при термінових угодах тощо. Але ці явища з боку активів майже завжди збігаються з кризовими процесами на боці пасивів, найважливіший з яких - відплив депозитів. Банкрутства окремих банків відбуваються не частіше, ніж банкрутства інших підприємств, але вони можуть мати більш негативні наслідки для економіки.

Причини виникнення фінансової кризи знаходяться в самій банківській системі. Загальновідомо, що створення банківської системи насамперед має на меті мобілізацію коштів для їх розміщення у реальній економіці. Наприклад, з огляду на ризикованість кредитних операцій та з метою досягнення найбільших прибутків, банки можуть використовувати грошові ресурси головним чином для здійснення інших операцій (в тому числі з цінними паперами), які, зрештою, є не менш ризикованими. В результаті кризи у банків можуть виникати проблеми з ліквідністю.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. (Велика депресія в США) призвела до закриття більш ніж 9000 комерційних банків із сукупними депозитами 6530 млн дол. Створення ФКСД та Федеральної корпорації страхування ощадних установ (ФКСОУ) було найважливішим чинником подолання економічної кризи.

У США банківські кризи відіграли важливу роль у трьох фундаментальних реформах банківської системи:

- створення Федеральної резервної системи (1913 p.);

- відділення комерційних банків від інвестиційних та введення в дію федеральної системи страхування депозитів (1933 p.);

- поєднання систем страхування депозитів комерційних банків та ощадних установ (1989 p.).

Будь-яке значне банкрутство банку за принципом «доміно» може викликати ланцюгову реакцію банкрутств серед підприємств та банків, які тісно пов'язані між собою по лінії міжбанківського кредиту. Хвилі банківських криз часто супроводжують загальні економічні кризи та загострюють їх. Разом з цим банківські кризи можуть мати більш-менш самостійний характер.

Щоб не допустити повторення подій, які сталися в Азії (фінансова криза 1998 p., яка розпочалася в азіатсько-тихоокеанському регіоні, мала негативний вплив на світову фінансову систему), світова фінансова система активно реформується. Органи банківського нагляду перебуватимуть у центрі уваги міжнародних фінансових організацій, оскільки саме вони несуть відповідальність за забезпечення стабільності національних банківських систем та захист інтересів кредиторів і вкладників.

Бюджетна криза (криза державних фінансів)

На прикладі, Російської Федерації проаналізуємо вплив бюджетної кризи на загальний стан економіки країни. Так, Державний бюджет РФ мав значний дефіцит, який у 1997 р. становив 6,8% ВВП, а на 1998 р. передбачався на рівні 5,8%. Покриття бюджетного дефіциту шляхом непродуманих позичань призвело до появи значного внутрішнього боргу, створення фінансової піраміди державних кредитних облігацій та практичної неможливості для держави виконання своїх боргових зобов’язань по цих облігаціях. Останнім часом перед кризою тільки потреби у виплатах на обслуговування заборгованості по ДКО більше ніж в 2 рази перевищували обсяги всіх податкових надходжень до бюджету. РФ мала значну заборгованість по соціальних виплатах - зарплаті, пенсіях, стипендіях. Великими були і зовнішні борги, які на той час оцінювались приблизно в 130 млрд дол. США. З них тільки заборгованість перед МВФ і Світовим банком становила 19,2 млрд дол. США. Низьким був рівень збирання податків. Якщо в докризовий період їх надходження становили приблизно 50% від плану, то в перший місяць після кризи - лише 10%. Недосконала податкова політика загнала "в тінь" значну частину економіки (за різними оцінками, приблизно 50%).

Ще у травні 1998 р. ЦБ РФ зазначив, що глибинними причинами вразливості фінансового ринку Росії є відсутність економічного зростання, хронічне недонадходження податків та великий бюджетний дефіцит. Причинами фінансової кризи 1998 р. в РФ були також досить «самовпевнена» і не виважена грошово-кредитна політика ЦБ РФ та неефективний нагляд і контроль з його боку за діяльністю банківської системи. Невпинне і непродумане нарощування державних боргів (в тому числі за рахунок розміщення ДКО) мало наслідком неможливість їх обслуговування та викликало необхідність їх реструктуризації. Вплинув також і політичний фактор.

Обсяги наданої Російській Федерації міжнародної фінансової допомоги виявились недостатніми. Перший транш позики МВФ було витрачено дуже швидко, при цьому ніякі проблеми не були вирішені. В опублікованому у "Financial Times" листі відомого фінансиста Дж. Сороса вказувалось, що Росії були потрібні резерви в обсязі 50 млрд дол. США.

Зниження на світових ринках цін на енергоносії призвело до дефіциту платіжного балансу та до зменшення обсягів надходження вільноконвертованої валюти до РФ.

Станом на 1.08.1998 р. золотовалютні резерви РФ становили 18,409 млрд дол. США. В їх числі валютні резерви складали 13,805 млрд дол. США, тоді як на 01.09.1998 р. - вже 8,198 млрд дол. США. Значне скорочення валютних резервів змусило відмовитися від їх використання для підтримки курсу рубля. Останній в результаті такої відмови швидко девальвував.)

У зв’язку із змінами у фіскальній політиці (як наслідок зміна податкової політики і наявність дефіциту бюджету) в середині РФ виникла політична криза.

Антикризова політика уряду РФ не покращила ситуацію в країні, а ще більше загострила суспільну незадоволеність. Вирішення державою багатьох своїх фінансових проблем за рахунок населення показало, що взаємозалежність економіки і рівня добробуту громадян на практиці не враховувалась.

Втрата довіри з боку іноземних інвесторів, в яких виникли сумніви щодо спроможності Росії розрахуватись по отриманих позиках, призвела до того, що приплив інвестицій на фінансовий ринок змінився на їх відплив.

Російська Федерація практично була на межі дефолту. У 1998 р. не вдалось стабілізувати економіку та досягти очікуваного зростання ВВП. Втрата безінфляційних джерел фінансування дефіциту бюджету поставила питання про повернення до прямого кредитування уряду з боку ЦБ, що повинно було призвести до підвищення споживчих цін. А також створена криза російського банківського сектору ще більше загострила платіжну кризу, а значне падіння котирувань акцій російських підприємств значно зменшило можливості останніх по залученню інвестицій.