Напрями здійснення соціальної політики України
Україна має бути самостійною, демократичною державою, творення якої поєднує соціальну, національну і політичну ідеї, ставлячи в центр людину, громадянина України. В такому підході вбачається джерело стабільності, злагоди, запобігання негативним подіям.
Виходячи з цього, можна виділити основні напрями соціальної політики в Україні:
піднесення добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності;
надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, забезпечення фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу;
проведення глибокої пенсійної реформи, що забезпечуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;
створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах;
сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;
запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;
широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;
проведення активної екологічної політики.
Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту і соціальних гарантій. Звичайно, соціальний захист визначається системою заходів із забезпечення доброго матеріального і соціального становища громадян.
Соціальний захист економічно активного населення здійснюється у таких напрямах:
заходи держави, які пов’язані з підготовкою кваліфікованої трудової діяльності,
заходи, що забезпечують доступність реалізації здібностей у процесі трудової та виробничої діяльності,
пов’язані з забезпеченням процесу трудової і виробничої діяльності;
заходи, спрямовані на створення нових робочих місць, і підтримка робітників, які залишилися без робочих місць.
Основними елементами системи соціальних гарантій є такі гарантії, як зобов’язання загальнодоступності і безоплатності освіти, зобов’язання реалізації здібностей у процесі трудової і виробничої діяльності, зобов’язання про недопущення примусової праці і зобов’язання мінімізації збитків у зв’язку з закінченням трудової діяльності.