Об’єкт, предмет, метод та завдання «Соціальної політики»

Об’єкт дисципліни «Соціальна політика» — це сукупність соціальних потреб людини, які вона має реалізувати в різних сферах свого життя і які повинні бути захищені з боку держави і суспільства.

Предметом дисципліни є досліджувані характеристики, властивості, закономірності формування та виникнення соціальних потреб людини на різних рівнях їх прояву і складна система способів їх забезпечення в соціально-політичному житті суспільства на певних ступенях його розвитку.

Термін «метод» у буквальному перекладі з грецької означає «шлях до чого-небудь». Під методом взагалі розуміють упорядковану діяльність, спрямовану на досягнення певної мети. Метод є знаряддям теоретичного дослідження предмета, своєрідною розумовою технологією.

Предмет і метод тісно пов’язані між собою. Первинним звичайно є предмет, а метод дослідження має бути адекватним предмету. Невідповідність обраного метода предмету обов’язково стане на заваді дослідникові, може призвести зрештою до хибних підсумків усього процесу пізнання. Дослідження складних предметів нерідко вимагає застосування кількох взаємодоповнюючих методів. Це повною мірою стосується соціальної політики, яка будучи складною системою, включає в себе такі підсистеми:

• органи управління,

• нормативно-правову базу,

• науково-дослідні установи,

• освітні заклади,

• служби профорієнтації та зайнятості,

• управління праці та соціального захисту населення,

• процедури управління, програми та організаційні заходи їх реалізації,

• матеріально-технічну базу,

• відповідні комп’ютерні технології,

• інформаційне забезпечення тощо.

Отже, для успішного дослідження такої складної системи не обійтися без сукупності різноманітних методів:

• формально логічних;

• економіко-математичних;

• статистичних;

• структурно-функціональних;

• порівняльного аналізу;

• функціонально-вартісного аналізу та інших.

Основні завдання навчальної дисципліни:

1. формування стійких знань з теорії соціально-політичних процесів;

2. набуття навичок та умінь самостійно аналізувати соціальні проблеми, а також розробляти пропозиції щодо їх вирішення;

3. засвоєння міжнародного досвіду в галузі організації соціального захисту населення;

4. критичне осмислення вітчизняного й закордонного досвіду у сфері соціальних процесів;

5. ознайомлення із сучасними тенденціями та пріоритетними цілями основних напрямків соціальної політики України, які формуються і реалізуються в практиці регулювання соціальних відносин на загальнодержавних, галузевих, регіональних рівнях і безпосередньо на підприємствах;

6. формування розуміння зростаючої відповідальності підприємства за розробку й реалізацію своїх соціальних програм, постійне поліпшення умов праці й побуту працівників, підвищення якості їхнього трудового життя.

Основні напрямки та принципи соціальної політики

Метою соціальної політики є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розвитку людини та досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.

Головними напрямами проведення соціальної політики є:

1) захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

2) надання допомоги найбіднішим сім'ям;

3) надання допомоги у разі безробіття;

4) здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

5) розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

6) проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) .

Головними принципами соціальної політики держави є:

1. оптимальне поєднання соціальної справедливості та економічної ефективності;

2. врахування життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.);

3. право на працю та достойну винагороду за працю;

4. соціальне партнерство;

5. доступність освіти, охорони здоров’я, медичних послуг;

6. матеріальне забезпечення у похилому віці;

7. доступність достойних житлових умов проживання;

8. свобода вибору професії, місця проживання.

Основними функціями соціальної політики є:

• виявлення та захист інтересів певних соціальних груп і окремих їх членів;

• оптимальне вирішення суспільних суперечностей;

• інтеграція різних соціальних груп населення;

• соціальний захист населення;

• управління соціальними процесами.

Об’єкти соціальної політики – це окремі особи, групи або спільноти, які потребують соціальної підтримки і захисту (недієздатні, непрацездатні, чорнобильці, безробітні, малозабезпечені тощо).

Суб’єкти соціальної політики – це реалізатори програм і заходів, спрямованих на соціально-трудову сферу (людина, суспільство, політичні партії, громадські організації, підприємці, роботодавці, фонди, асоціації і колективи громадян, соціальні спільноти та інститути, держава). Основним суб’єктом є держава.

Соціальна політика у суспільстві реалізується через соціальні програми, які базуються на законодавчій базі, постановах, положеннях, інших урядових рішеннях, втілення в життя яких на різних рівнях виконавчої влади забезпечує задоволення соціальних потреб, соціальний захист, надання соціальних послуг населенню чи працівникам на вищому чи нижчому рівні, що забезпечує соціальну захищеність і відповідно соціальну справедливість у громадянському суспільстві.

Головна мета соціальної політики в державі полягає у створенні умов для посилення рівня соціального захисту та соціальної безпеки в суспільстві, досягнення соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності.

Основними завданнями у проведенні соціальної політики є:

• захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

• надання допомоги найбіднішим сім’ям;

• надання допомоги у разі безробіття;

• здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

• розвиток освіти, охорони здоров’я людей та довкілля переважно за рахунок держави;

• проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.