4) Суб’єкти (учасники) та об’єкти інвестиційного кредитування

Усі суб`єкти інвестиційного кредитування поділяються на прямих та непрямих. Прямі суб’єкти безпосередньо приймають участь в процесі інвестиційного кредитування, і від них залежить можливість сплачення позички кредитору своєчасно та з відсотками, зокрема, це:

• кредитори – суб’єкти, які надають кошти на фінансування інвестиційної діяльності на певний строк та за певну плату (комерційні банки, кредитні спілки, консорціуми, фінансово-промислові групи, лізингові компанії та ін.);

• інвестори - юридичні, або фізичні особи, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових або залучених коштів у формі капітальних вкладень у об’єкти будівництва;

• замовники – юридичні, або фізичні особи, які видають замовлення, укладають контракт, контролюють хід будівництва та приймають закінчені роботи з реалізації інвестиційного проекту;

• страхові компанії – беруть участь в інвестиційному кредитуванні для страхування можливих ризиків при реалізації інвестиційного проекту;

• гарантійні фонди (компанії) – приймають участь у інвестиційному кредитуванні шляхом надання позикових гарантій;

• інжиніринго-консалтингові фірми - розробляють для інвестора інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну та іншу документацію для реалізації проекту та одержання інвестиційного кредиту;

• забудовники – титулодержателі, які освоюють капітальні вкладення, виділені на будівництво, та здійснюють його підрядним та/або господарським способом.

Непрямі учасники приймають участь в інвестиційному кредитуванні опосередковано, тобто вони створюють сприятливі умови для залучення, використання та погашення позичок, які йдуть на фінансування інвестиційної діяльності. До непрямих учасників відносять державні органи управління. Зокрема:

• Верховна Рада України ухвалює основні законодавчі акти у сфері інвестиційного кредитування

• Кабінет міністрів України розробляє порядок кредитування суб’єктів підприємництва зі забезпеченням кредитів власним майном засновників таких суб’єктів, а також гарантіями фондів підтримки підприємництва; забезпечує розробку та впровадження програм мікро кредитування суб’єктів малого підприємництва, сприяє реалізації таких програм через кредитні спілки та інші небанківські фінансові установи; здійснює заходи щодо впровадження спеціалізованих програм страхування майнових та фінансових ризиків, відповідальності суб’єктів підприємництва та інше.

• Інші державні установи розробляють пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та механізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва; організовують разом з іншими центральними органами виконавчої влади розроблення та реалізацію державних цільових програм розвитку підприємництва, виступають державними замовниками такого розроблення, організовують проведення експертизи зазначених програм; готують пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для фінансування заходів з підтримки розвитку підприємництва, тощо.

Сьогодні в Україні велику допомогу в розвитку інвестиційного кредитування надають також вітчизняні державні та громадські організації, зокрема це - Національне агенство України з питань розвитку та європейської інтеграції, Асоціація розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”, Український союз промисловців та підприємців та інші.

Особливу роль в інвестиційному кредитуванні відіграють міжнародні фінансово-кредитні організації та інститути. Вони сприяють фінансовому та економічному розвитку підприємств України; надають кредити в іноземній валюті з низькою процентною ставкою підприємствам, які мають життєздатні, перспективні з економічної точки зору проекти; проводять навчання спеціалістів банківської сфери; допомагають в техніко-економічній розробці та обґрунтуванню вітчизняних інвестиційних проектів, підготовці бізнес-планів та інших документів для одержання позичок.

Об’єктом інвестиційного кредиту є реальні інвестиції - економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства (розширення або модернізацію виробничого процесу) називають

Реальні інвестиції – це вкладання коштів в реальний (основний та оборотний) капітал, спрямоване на приріст виробничих фондів та матеріально-технічних запасів.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвестиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не виробничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень включають в себе такі елементи «валових» інвестицій, як витрати на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів в частині приросту незавершеного будівництва. Отже, поняття «валових інвестицій» по складу ширше капітальних вкладень, які не включають в себе витрати на утворення невстановленого обладнання та капітальний ремонт діючих основних фондів.

Реальні інвестиції можуть виступати також у вигляді нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми) та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом з реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

Значну частину реальних інвестицій становлять капітальні інвестиції, під якими відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації [2].

У свою чергу, за Національним стандартом № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» капітальні інвестиції – це інвестиції, що спрямовуються у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання, створення необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для здійснення монтажу), а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва [9].

Отже, до капітальних відносять інвестиції, що включають капітальні вкладення; витрати, пов’язані з поліпшенням об’єкта (капітальний ремонт); придбання нематеріальних активів; витрати на формування основного стада та капітальні інвестиції на придбання будівель, споруд, їх окремих частин (в т. ч. квартир) та об’єктів незавершеного будівництва, див. табл. 4.1.

Інвестиції в основний капітал за видами основних засобів поділяють на інвестиції у:

• житлові будівлі;

• будівлі (крім житлових) і споруди;

• машини, обладнання, інструмент, інвентар у тому числі: електричне та електронне устаткування;

• транспортні засоби тощо.

Таблиця 4.1.