2. Функції інвестиційного кредиту

До числа функцій, які визначають сутність банківського інвестиційного кредиту, варто віднести:

• перерозподільна;

• відтворювальна;

• регулююча;

• стимулююча.

Перерозподільна функція інвестиційного кредиту простежується в перерозподілі тимчасово вільних фінансових ресурсів з одних сфер господарської діяльності в інші, які забезпечують, зокрема, більш високий прибуток інвестиційних вкладень. Орієнтуючись на її диференційований рівень у різних галузях і регіонах, кредит виступає в ролі регулятора на макроекономічному рівні, забезпечуючи задоволення потреб об’єктів, що динамічно розвиваються і вимагають додаткових інвестиційних ресурсів.

Відтворювальна функція проявляється в одержанні позичальником додаткових коштів, що забезпечує його необхідним обсягом капіталу для виробничих цілей; тим самим відбувається відтворення господарюючого суб’єкта.

Регулююча функція кредиту в інвестиційній сфері виявляє себе в прямому й опосередкованому впливі на грошовий обіг з метою формування потоків грошових коштів в економіці. При цьому особливістю цієї функції є довгостроковий характер прояву: регулююча роль кредиту проявляється не відразу, а через певний проміжок часу. Тому стан кредитної системи безпосередньо впливає на стійкість економічної системи в цілому.

Стимулююча функція зводиться до того, що кредит впливає на виробництво й обіг, сприяючи розширеному відтворенню на макро- і мікрорівнях економіки та більш раціональному використанню ресурсного потенціалу. Кредит зобов’язує позичальника здійснювати господарську діяльність таким чином, щоб забезпечити одержання доходів, достатніх для повернення кредиту та відсотків за ним, а також поліпшити ефективність своєї діяльності.

Отже, інвестиційний кредит розглядається як інвестиційний ресурс, якщо він використовується для відтворення капіталу позичальника в розширених масштабах. Тим самим, сферу інвестиційного банківського кредитування складають кредити, які вкладаються в об’єкти реального інвестування, пов’язані з відтворенням засобів виробництва, матеріально-речових цінностей, з інноваціями.

3. Основні види та форми інвестиційного кредиту

З огляду на те, що інвестиційний кредит представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником, то він може функціонувати у таких формах:

• Банківський інвестиційний кредит

• Товарний інвестиційний кредит (фінансовий лізинг)

• Державний інвестиційний кредит

• Іноземний інвестиційний кредит

• Емісія облігацій

Банківський інвестиційний кредит - це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку.

Основними різновидами банківського інвестиційного кредитування є: строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андеррайтинг, (див посібник).

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго - та середньострокових інвестицій, таких як покупка обладнання, або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов`язується його погасити серіями платежів.

Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, з допомогою яких буде здійснюватися поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу притоку та відтоку готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), які належать боржнику, і по ним встановлюється або фіксована, або плаваюча процентна ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, що виникає через довго строковість кредитів.

Револьверне кредитування - або револьверна кредитна лінія дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити при необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3-5 років.

Така форма кредитування особливо часто використовується в випадках, коли клієнт не може достатньо точно визначити майбутні надходження готівки або розмір позичок у майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дозволяє вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продаж та виплачувати їх на протязі періоду, коли надходження готівки є значним.

Основні види кредитних ліній:

а)поновлювальна (револьверна) – дає можливість клієнту після погашення всієї заборгованості відновлювати кредитну лінію;

б)не поновлювальна - у межах кредитної лінії після погашення позички, відносини між позичальником та банком закінчуються;

в)“рамкова” кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів в межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, кредитування поставок обладнання при здійсненні інвестиційного проекту;

г)кредитна лінія “з повідомленням” клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі, або недопустимо, або за перевищення стягуються більші відсотки;

д)“підтверджена” - потребує від клієнту щоразу узгоджувати умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії.

Довгострокові проектні кредити - є найбільш ризикованими кредитами, вони спрямовуються на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому повинно забезпечити надходження готівки. Як правило, проектні кредити складають основу проектного фінансування, яке передбачає відшкодування позичок за рахунок доходів від реалізації проекту.

При проектному кредитуванні передача позичкових коштів здійснюється безпосередньо самостійній економічній одиниці – спеціальній компанії. Так як засновники не несуть повної відповідальності за погашення кредиту, то базою виплати відсотків та основного боргу є доходи самого проекту, тобто позитивні грошові потоки за мінусом усіх витрат.

Характерною ознакою проектного кредитування є можливість залучення капіталу у великих обсягах та з високим фінансовим важелем – відношенням боргових коштів компанії до власного капіталу, а отже з підвищеним ризиком. Для невеликих компаній доступ до таких кредитів практично неможливий.

Крім того, важливою особливістю проектного кредитування є те, що воно дає можливість засновникам розподіляти частину ризиків серед інших учасників проекту – банків, спеціальних компаній (фірм-операторів), страхових компаній проектних компаній та ін. При звичайному кредитуванні проектні ризики як правило поділяються між засновниками проекту та банком.

Відчутною перевагою для засновників є можливість отримання кредиту без відображення заборгованості у своєму балансі, оскільки вона відноситься на баланс спеціальної компанії і не впливає на фінансовий стан засновника. Такі зобов’язання, як гарантія планомірного завершення будівництва, застава та інші, що мають тимчасовий характер, виділяються окремою позицією за балансом та зникають по закінченні строку їх дії.

Втрати від зниження платоспроможності засновника є меншими, ніж при звичайному кредиті. Такий облік кредиту має назву “позабалансового” (offbalance sheet liability), оскільки позабалансове зобов’язання – операція, яка враховується у балансі лише при настанні певної події – платежу.

Проектні кредити нерідко надаються декількома компаніями, які спільно реалізують проект. Вони також надаються кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром та мають чимало ризиків.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися ПФГ та банківські консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичальнику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків – кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит, при якому в угоді беруть участь два або більше банків, що самостійно ведуть переговори з позичальником. Вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

Те, що банки беруть на себе частину ризиків інвестиційного проекту, обумовлює деякі особливості проектного кредитування, які з точки зору засновників проекту мають певні вади у порівнянні із звичайним кредитом. У першу чергу це вартість проектного кредитування, яка дещо вище вартості звичайного кредитування, через те що відсоток за проектним кредитом складається з ринкової відсоткової ставки, комісії за зобов’язання надавати позичку та за резервування коштів, а також із надбавки до ставки відсотку – маржі. Маржа стягується банком за згоду взяти на себе частину проектних ризиків, вона має компенсувати цей ризик і є джерелом банківського прибутку на випадок успіху проекту.

Новою формою проектного кредитування капітальних вкладень, що впроваджуються в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного або часткового викупу випусків промислових облігацій, що емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтингом. Вона має широке розповсюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків у розвинених країнах.

Відповідно до Закону України “Про банки та банківську діяльність” андерайтинг – це купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам, або укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які інші цінні папери, що не були продані.

Впровадження андеррайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світові фінансові ринки.

Найчастіше банками надається право здійснювати операції андеррайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.д.), продукція яких користується попитом на світовому ринку.

Сума ліміту андеррайтингу для одного підприємства не може перевищувати 10 відсотків власного капіталу банку і повинна відповідати вимогам закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, згідно якого акціонере товариство може випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

Враховуючи нерозвиненість фондового ринку (особливо ринку промислових облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андеррайтингу на сьогоднішній день є зацікавленість самого банку у придбанні облігацій вищевказаних підприємств для свого власного портфелю цінних паперів.

У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андеррайтингу, установою банку розробляється проект угоди про адеррайтинг, особливе значення в якій необхідно приділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облігацій і спеціальних зобов’язань підприємства перед банком щодо надання останньому можливості здійснення необхідного контролю за дотриманням умов випуску.

Особливою формою фінансування інвестиційних проектів є емісія облігацій підприємств. Відповідно до Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ, облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації підприємств – це цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Такі облігації випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Новий порядок обігу облігацій підприємств визначено у Положенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.07.2003 № 322 “Про порядок випуску облігацій підприємства”. Це Положення установлює порядок розміщення, обігу, погашення облігацій підприємств, реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуску облігацій підприємств та скасування реєстрації випуску цих облігацій.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.