52. Внутрішні та зовнішні запозичення з Державного бюджету

Природа дефіциту бюджету формується на принципі, що #ер*.иіа не може ставити виконання покладених на неї функцій у ||іігжність від державних доходів. Іншими словами, держава по-

виконувати свої функції, зокрема фінансувати їх незалежно

іі,і розміру своїх доходів. Звичайно, в такій ситуації і утворюєть- (я дефіцит бюджету, який необхідно покривати за рахунок запо­внень.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України запози­чання це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, у результаті яких виникають зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим ми місцевого самоврядування перед кредиторами. Запозичення Ле| іуться для покриття дефіциту бюджету, тобто для вирівнюван- ми доходів і видатків, які заплановані у державному чи місцевому бюджеті. Тобто головним завданням запозичень є покриття різ- ннці між доходами і видатками бюджету з метою досягнення йо- іо ібалансованості, як це вимагає стаття 95 Конституції України иі передбачає Бюджетний кодекс України.

Запозичення (внутрішні та зовнішні) є джерелом фінансу- ініішя дефіциту бюджету. Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет Укра­їни. Запозичення не використовують для забезпечення фінансови­ми ресурсами поточних видатків держави, крім випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Відповідно до статей 15, 16 БК України право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах та на умо­вах, передбачених законом про Державний бюджет України, на- дежить державі в особі міністра фінансів України за дорученням К МУ. Міністр фінансів України для економії коштів та ефектив­ного їх використання має право обрати кредитора, вид позики та валюту запозичення.

Щодо місцевих бюджетів лише Верховна Рада АРК та місь­кі ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (крім

137

деяких випадків, передбачених ст. 73 БК України). Зовнішні > позичення можуть здійснювати лише міські ради міст із кільки тю населення понад 800 тис. мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснені їй запозичень.

Як уже зазначалося, необхідність запозичень виникає із по треби держави фінансувати свої видатки за умови відсутносп джерел інших доходів на їх покриття, тобто у разі дефіциту бк > джету. Для отримання запозичень необхідно стати позичальии ком у іноземних держав, міжнародних організацій чи юридичних і фізичних осіб, тобто ініціювати відносини з приводу державно го кредиту. Потрібно вказати, що поняття державного кредиту бюджетними нормами не закріплене, проте воно є загальновизна ним у міжнародних відносинах. Наслідком взяття на себе держа вою чи органом місцевого самоврядування кредитних зо­бов'язань є утворення державного боргу чи боргу місцевого бю джету, який необхідно буде покрити у наступних бюджетних пе­ріодах.

Державний кредит є основним, а інколи і єдиним (за умови відсутності вільного залишку бюджетних коштів) джерелом фі нансування дефіциту державного бюджету. Особливістю держав ного кредиту є те, що він регулюється, як правило, виключно за­конодавчими актами, на відміну від звичайного кредиту, основою регулювання якого є договір, а суб'єкти у таких кредитних відно синах є нерівними, так як держава встановлює власні умови, на яких залучаються кредитні ресурси і які не можуть бути змінені угодою сторін.

Державний кредит являє собою кредитні (позикові) відно­сини, які виникають між позичальником в особі держави та кре дитором в особі іноземної держави, міжнародної організації чи фізичної або юридичної особи і засновуються на принципах доб­ровільності, платності, поворотності та строковості.

Державний кредит можна поділити на внутрішній та зов­нішній.

Внутрішній державний кредит є позиками, які беруться дер- §№<іо у власного населення чи суб'єктів господарювання, які ІІНн'п. на ринку України і в більшості випадків є резидентами V»|>iiimi на умовах добровільності, строковості, платності та no­li ipol пості.

Залучення коштів через внутрішній державний кредит здій- |Иін>< іься шляхом: 1) випуску цінних паперів (облігації внутрі­шніх державних позик, цільові облігації внутрішніх державних цинік, казначейські зобов'язання України тощо); 2) отримання >|»гднтів Урядом України.

Однією із найбільш розповсюджених форм внутрішнього' І|м"іиту є державні позики.

Зовнішній державний кредит є позиками, які беруться Укра­їною у іноземних держав і міжнародних фінансових організацій, я інколи і у фізичних та юридичних осіб нерезидентів на умовах добровільності, строковості, платності та поворотності. Кошти за «нинішнім державним кредитом можуть залучатися шляхом: І) випуску облігацій зовнішніх державних позик; 2) отримання Кредитів від іноземних кредитно-фінансових установ, іноземних держав та міжнародних фінансових організацій.

Внутрішнім державним боргом відповідно до Закону Украї­ни "Про державний внутрішній борг України" є строкові боргові юбов'язання Уряду України у грошовій формі. Даний борг гаран­тується всім майном, що є у загальнодержавній власності. До і кладу державного внутрішнього боргу України входять: 1) по- іичання Уряду України; 2) позичання, здійснені при безумовній іарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержав­них програм; 3) заборгованість минулих років та заборгованість, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зо­бов'язань держави з позик, отриманих за зовнішнім державним кредитом. Зовнішній державний кредит, як правило, являє собою основну частину суми державного боргу, так як більшість ресур­сів отримується від зовнішніх запозичень.