27. Частка"я" і частка"я"

Я намагався розрізнити "Я" і "я" як різні сторони самості, до того ж "я" відповідало тим організованим настановленням інших, які ми очевидно сприймаємо, і котрі визначають, внаслідок такого, нашу власну поведінку тією мірою, як вона має самосвідомий характер. Тепер "я" можна розглянути як те, що надає форму "Я". Новизна постає внаслідок дії "Я", але структура, форма самості є загальновизнаною. Ця загально­визнана форма може зводитись до мінімуму. У настановленні митця, де відбувається мистецьке творення, наголос на елементі новизни доведено до крайності. Так, вимога нестандартного особливо помітна у сучасному мистецтві. Там припускається, що митець має порвати з усталеним; мислиться, що якась частина його мистецького втілення полягає в розриві з традиційним. Означена позиція, звичайно, не є суттєвою для мистецької функції, і цілком ймовірно ніколи не реалізовується у тій граничній формі, в якій вона часто проголошується. Візьмемо приклад митців минулого. У грецькому світі вони були, у певному сенсі, вищими ремісниками. Те що вони повинні були робити, було більш чи менш встановленим спільнотою, і розумілось ними самими як вираження героїчних персонажів, певних божеств, зведення храмів. Певні правила брались як суттєві для цього втілення. А проте, майстер вносив у своє творіння ту оригінальність, яка відрізняє одного творця від іншого. У випадку такого митця наголос на те, що є нетрадицій­ним, чого нема у структурі "я", здійснюється, здається, настільки сильно, наскільки таке можливе.

Цей самий наголос також проявляється у певних типах поведінки, яка є імпульсивною. Імпульсивна поведінка є неконтрольованою поведінкою. Структура "я" у її випадку не визначає прояву "Я". Якщо ми використаємо мову Фрейда, "я", у певному сенсі, є наглядачем. Воно визначає різновид прояву, який відбувається, встановлює арену і надає підказки. У разі імпульсивної поведінки ця пристосована до певної ситуації структура "я" істотним чином не забезпечує означеного контролю. Візьміть ситуацію самоствердження, де самість утверджує себе стосовно інших, і припустіть, що емоційний стрес є таким, що форми ввічливості при здійсненні законної поведінки перестали існувати, так що людина проявляє себе не

190

по-людськи. Тут "я" визначається ситуацією. Існують певні визнані сфери, в межах котрих індивід може утверджувати себе, певні права, які він має в межах цих границь. Але як тільки стрес стає надто сильним, ці границі уже не зауважуються, і індивід утверджує себе можливо навіть у жорстокий спосіб. Тоді ^ЇЯ" домінує над "я". В ситуації того, що ми вважаємо нормальними умовами, спосіб дії індивіда визначається його сприйняттям настановлення інших у групі, але якщо індивіду не надано можливості виступати проти інших, як наприклад у випадку з дитиною, якій не пропонують спілкуватися з іншими людьми, тоді в результаті маємо ситуацію, де реакція с некерованою.

Соціальний контроль²² є проявом "я" проти прояву "Я". Він встановлює межі і надає визначення, які дозволяють "Я", так би мовити, використовувати "я" як засіб здійснення того, в чому зацікавлені всі. Якщо особистість утримується за межами цього різновиду організованого прояву, то виникає ситуація, де нема соціального контролю. У більш чи менш фантастичній психології групи Фрейда, означені автори мають справу з сексуальним життям і з самоствердженням у його насильницькій формі. Нормальна ситуація, тим не менш, передбачає реакцію індивіда у соціальне визначеній ситуації, однак до неї він вносить свої власні реакції як "Я". Таке реагування є у досвіді індивіда тим проявом, з котрим ототожнюється його самість. Вона піднімає його над інституалізованим індивідом.

Як я сказав раніше, інститут, в остаточному підсумку, є тільки організацією настановлень, яку всі ми несемо у собі, організованими настановленнями інших, які контролюють і визначають поведінку. Далі, цей інститутціоналізований індивід є, чи повинен бути, тим засобом, за допомогою котрого кон­кретний індивід проявляє себе у свій власний спосіб, оскільки таке індивідуальне вираження є тим, що ототожнюється з його самістю у тих значеннях, які суттєві для цієї самості, і які постають з неї. Коли ми кажемо, що вони постають з самості, то це не надає їм ознак зарозумілого егоїста, оскільки за нормальних умов, на які ми вказували, індивід вносить свою частку до загальної справи. Гравець у бейсбол, який "робить

²² [На тему соціального керування див. "The Genesis of tile Self and Social Control." Iiilenuiliuiuil Journal of Ethics, XXXV (1924-25), 251 ff.; "The Working Hypothesis in Social Reform, " American Journal of Sociology, V (1899-1900), 367 ff-; "The Psychology of Punitive Justice, "ibid., XXIII (1917-18), 577 ff.]

191

прекрасну гру", робить гру, котрої їютребують всі дев'ять, до яких він належить. Він грає на команду. Людина може, звичайно, грати заради дешевих ефектів, бути більш зацікав­леною у демонстрації власної красивої гри, ніж у тїгму, щоб допомогти виграти команді, так само, як хірург може провести "прекрасну операцію," і пожертвувати пацієнтом. Але за нормальних обставин внесок індивіда знаходить вираження у соціальних процесах, які передбачаються певною дією, так що коли додати згадані значення до визначеної самості, то це не тягнутиме егоїзму чи зарозумілості. Протилежна ситуація, в котрій самість у своєму прояві дійсно, у певному сенсі, експлуатує групу чи суспільство, якому належить, визначає вужчу самість, яка використовує всю групу заради свого задоволення. Навіть така самість продовжує бути соціальним єством. Ми дуже чітко розрізняємо егоїстичну й імпульсивну людину. Людина, яка втратила контроль над собою і збила з ніг іншого, може бути дуже неегоїстичною. Вона зовсім не повинна бути особою, котра б використала певну ситуацію заради своїх власних інтересів. Така ситуація передбачає самість у вужчому розумінні, яка не співвідносить себе з усією соціальною групою, частиною якої є.

Значення, які є специфічними для означеної самості, дійсно явно додаються до описаного її прояву; і що є специфічним для неї, те вона називає своїм власним. Проте, таке значення міститься у цій соціальній ситуації і не могло б бути поза нею. Воно є внеском означеного індивіда до наявної ситуації, навіть якщо це значення здобувається тільки в цій соціальній ситуації.

Ми без сумніву прагнемо такого прояву, котрий буде самовираженням. Коли індивід відчуває себе обмеженим в цьому, він розуміє необхідність ситуації, де для нього буде можливим зробити свій внесок до спільної справи, а не просто бути узагальненим "я". У випадку особи, яка здійснює нудну роботу, таке призводить до реакції проти машини і до вимоги, щоб згаданий різновид марудної роботи посів належне йому місце у всьому соціальному процесі. Звичайно, виконання нудної роботи справді забирає певну частину духовного і фізичного здоров'я, дуже суттєву частину чийогось життя. Однак людина може з таким же успіхом здійснювати більш чи менш механічно процес, в якому її частка є дуже незначною, і виявиться у кращому становищі внаслідок такого. Такі люди,

192

' Жк Джон Стюарт Міль, були здатними здійснювати нудні Заняття протягом певної частини дня, а потім бралися до . (й)игінальної роботи. Особистість, яка не може робити певного 'Обсягу стереотипної роботи, не є здоровим індивідом. Як ІДоров'я індивіда, так і стабільність суспільства потребують ^^здіачного обсягу такої роботи. Реакція на машинне виробництво Д^сто потребує зменшення обсягу часу, що відводиться для 'такої роботи, аде вона не передбачає її загальної відміни. Хай там що, навіть у світлі останнього, мусить існувати для індивіда якийсь спосіб виразити себе. Саме ситуації, де є можливим знайти таке втілення, здаються особливо улюбленими, ситуації, де індивід може робити щось самий, де він може брати на себе відповідальність і чинити відповідно до власної волі, маючи Можливість мислити самостійно. Ті соціальні ситуації, де •Структура "я" протягом якогось часу є структурою, в межах 'Ісотрої індивід здобуває шанс для такого виявлення своєї 'єамості, містять найбільш захоплюючі і солодкі переживання.

Означені досвіди можуть відбуватися у формі, яка Передбачає деградацію, чи у формі, котра веде до виникнення 'вищих цінностей. Злочинне угрупування подає зразок ситуації, 'Де "я" просто підтримує і наголошує щонайвикривленіший 'Ірізновид імпульсивного вираження. Тенденція до такого 'Ьіибоко вкорінена у людській натурі. Вражає, яка частина "Я" 'Йашого дозвілля заповнюється оповіданнями про вбивства. 'Звичайно, у такому оповіданні саме вирахувати убивцю є вузловим пунктом інтересу; але це вирахування повертає 'людину назад до настановлення помсти первісної спільноти. В 'Означеному оповіданні людина виявляє справжнього негідника, наздоганяє його і віддає під суд. Схожі прояви можуть 'Передбачати деградацію самості. У ситуаціях, які передбачають 'Захист країни, може переважати або злочинне, або "дуже високоморальне настановлення, залежно від конкретного індивіда. Ситуація, де індивід може дати волю своїм почуттям, де сама структура "я" відчиняє двері для "Я", є сприятливою для самовираження. Я вказував на ситуацію, де людина може сісти разом з товаришем і розказати, що саме вона думає про когось ще іншого. Є певне задоволення у тому, щоб дозволити собі такий тип поведінки-. Речі, про які за інших обставин ви б ніколи не говорили, і навіть не дозволили б собі про них думати, в означеній ситуації висловлюються цілком природно. Якщо

193

прекрасну гру", робить гру, котр(Я)ютребують всі дев'ять, до яких він належить. Він грає на комаїїд^. Людина може, звичайно, грати заради дешевих ефектів, бутй"6ільш зацікав­леною у демонстрації власної красивої гри', ніж у тому. щоб допомогти виграти команді, так само, як хірург може провести^ "прекрасну операцію" і пожертвувати пацієнтом. Але за нормальних обставин внесок індивіда знаходить вираження у соціальних процесах, які передбачаються певною дією, так що коли додати згадані значення до визначеної самості, то це не тягнутиме егоїзму чи зарозумілості. Протилежна ситуація, в котрій самість у своєму прояві дійсно, у певному сенсі, експлуатує групу чи суспільство, якому належить, визначає вужчу самість, яка використовує всю групу заради свого задоволення. Навіть така самість продовжує бути соціальним єством. Ми дуже чітко розрізняємо егоїстичну й імпульсивну людину. Людина, яка втратила контроль над собою і збила з ніг іншого, може бути дуже неегоїстичною. Вона зовсім не повинна бути особою, котра б використала певну ситуацію заради своїх власних інтересів. Така ситуація передбачає самість у вужчому розумінні, яка не співвідносить себе з усією соціальною групою, частиною якої є.

Значення, які є специфічними для означеної самості, дійсно явно додаються до описаного її прояву; і що є специфічним для неї, те вона називає своїм власним. Проте, таке значення міститься у цій соціальній ситуації і не могло б бути поза нею. Воно є внеском означеного індивіда до наявної ситуації, навіть якщо це значення здобувається тільки в цій соціальній ситуації.

Ми без сумніву прагнемо такого прояву, котрий буде самовираженням. Коли індивід відчуває себе обмеженим в цьому, він розуміє необхідність ситуації, де для нього буде можливим зробити свій внесок до спільної справи, а не просто бути узагальненим "я". У випадку особи, яка здійснює нудну роботу, таке призводить до реакції проти машини і до вимоги, щоб згаданий різновид марудної роботи посів належне йому місце у всьому соціальному процесі. Звичайно, виконання нудної роботи справді забирає певну частину духовного і фізичного здоров'я, дуже суттєву частину чийогось життя. Однак людина може з таким же успіхом здійснювати більш чи менш механічно процес, в якому її частка є дуже незначною, і виявиться у кращому становищі внаслідок такого. Такі люди,

192

як Джон Стюарт Міль, були здатними здійснювати нудні заняття протягом певної частини дня, а потім бралися до оригінальної роботи. Особистість, яка не може робити певного обсягу стереотипної роботи, не є здоровим індивідом. Як здоров'я індивіда, так і стабільність суспільства потребують значного обсягу такої роботи. Реакція на машинне виробництво ^просто потребує зменшення обсягу часу, що відводиться для такої робети^але вона не передбачає її загальної відміни. Хай там що, навіть у свггяшстаннього, мусить існувати для індивіда якийсь спосіб виразити себе. Сам& ситуації, де є можливим знайти таке втілення, здаються особливо улюбленими,ситуації.. де індивід може робити щось самий, де він може брати на себе відповідальність і чинити відповідно до власної волі, маючи можливість мислити самостійно. Ті соціальні ситуації, де структура "я" протягом якогось часу є структурою, в межах котрої індивід здобуває шанс для такого виявлення своєї самості, містять найбільш захоплюючі і солодкі переживання.

Означені досвіди можуть відбуватися у формі, яка передбачає деградацію, чи у формі, котра веде до виникнення вищих цінностей. Злочинне угрупування подає зразок ситуації, де "я" просто підтримує і наголошує щонайвикривленіший різновид імпульсивного вираження. Тенденція до такого глибоко вкорінена у людській натурі. Вражає, яка частина "Я" нашого дозвілля заповнюється оповіданнями про вбивства. Звичайно, у такому оповіданні саме вирахувати убивцю є вузловим пунктом інтересу; але це вирахування повертає людину назад до настановлення помсти первісної спільноти. В означеному оповіданні людина виявляє справжнього негідника, наздоганяє його і віддає під суд. Схожі прояви можуть передбачати деградацію самості. У ситуаціях, яіу передбачають захист країни, може переважати або злочинне, або дуже високоморальне настановлення, залежно від конкретного індивіда. Ситуація, де індивід може дати волю своїм почуттям, де сама структура "я" відчиняє двері для "Я", є сприятливою для самовираження. Я вказував на ситуацію, де людина може сісти разом з товаришем і розказати, що саме вона думає про когось ще іншого. Є певне задоволення у тому, щоб дозволити собі такий тип поведінки. Речі, про які за інших обставин ви б ніколи не говорили, і навіть не дозволили б собі про них думати, в означеній ситуації висловлюються цілком природно. Якщо

193

ви потрапляєте у групу однодумці^-то ви можете зайти так далеко, що здивуєте навіть самого сеї)Ьї<'Я" (маленьке) у описаних ситуаціях явно конституюється в<щіальними взаєминами. Ще, якщо ця ситуація є такою, що вона відчиняє двері імпульсивному прояву, то індивід здобуває особливо задоволення, високе чи низьке, джерелом якого є значення, котре додається до прояву його "Я" у цьому соціальному процесі.