26. Реалізація самост1 у соціальній ситуації

Залишається ще один аспект еволюції самості, котрий слід висвітлити детальніше: її реалізація у соціальній ситуації, де вона виникає.

Я аргументував, що самість проявляється у досвіді голов­ним чином як "я" разом з організацією співтовариства, якому вона належить. Ця організація має вираження, звичайно, згідно особливих здібностей і особливої соціальної ситуаціє'! окремого індивіда. Він є членом спільноти, але також особливим її органом, наділеним специфічною спадковістю і позицією, котрі відрізняють його від будь-кого іншого. Він є тим, ким він є настільки, наскільки він є членом цієї спільноти, і сирий природ­ний матеріал, з якого постав цей особливий індивід, не став би самістю, якщо б не його взаємовідносини з іншими у цій спільноті, частиною котрої він є. Завдяки останньому, він є, по суті, свідомим самого себе, і то не тільки як громадянин чи член групи, котрої е частиною, але також з позиції здатної міркувати думки. Він є членом співтовариства мислителів, літературу яких читає, і до котрої може зробити особистий внесок, опубліку­вавши свої думки. Він належить суспільству всіх раціональних істот, і раціональність, котру він ототожнює з собою, перед­бачає триваючий соціальний взаємообмін. Найширша спіль­нота, в котрій опиняється індивід, яка всюди цілковито і для кожного, є світом думки як таким. Він є членом такої спільноти, і він є тим, чим він є як такий її член.

Факт, що всі самості конституюються завдяки чи в термінах соціального процесу, і є індивідуальними відображеннями його -чи скоріше того шаблону організованої поведінки, котрий він представляє, і який вони схоплюють у своїх відповідних структурах - зовсім не є несумісним чи руйнівним для факту, що кожна індивідуальна самість володіє своєю власною специ­фічною індивідуальністю, своїм особистим унікальним харак­тером. Тому що кожна індивідуальна самість в межах цього процесу, хоча вона і відображає у своїй організованій структурі шаблон поведінки цього процесу як цілого, робить це зі своєї особливої й унікальної позиції в межах цього процесу і таким

нили уніїгу ті самості і показали наскільки абсолютно фундаментальним с соціальний характер духу. Те, що складне особистість, полягає у цьому різнониді нзасмообмічу між членами групи, які залучені до процесу співпраці. Саме ця діяльність признела до людської розумної істоти.

182

чином відображає у своїй організованій структурі аспекти чи перспективи цього всього шаблону соціальної поведінки, які .відрізняються від тих, котрі знайшли відображення в організо­ваній структурі будь-якої іншої індивідуальної самості в межах цього процесу (саме так, як кожна монада в універсумі Лейбніца ^віддзеркалює той універсум з інакшої позиції і таким чином (Віддзеркалює інший аспект чи різновид того універсуму). Інакше кажучи, організована структура кожної індивідуальної самості в межах людського соціального процесу досвіду і поведінки відображає і конституюється організованим шаблоном відносин цього процесу як цілого. Але кожна індивідуальна структура самості відображає і конституюється різним аспектом чи різновидом цього шаблону відносин, тому що кожна відображає його зі своєї власної унікальної позиції. Так що спільне соціальне походження і будова індивідуальних самостей та їхніх структур не заперечують широких індивіду­альних відмінностей та варіацій між ними і не суперечать особливій і більш чи менш характерній індивідуальності, котрою кожна з них насправді і володіє. Кожна індивідуальна самість в межах певного суспільства чи соціальної спільноти відображає у своїй організованій структурі увесь шаблон відносин організованої соціальної поведінки, який це суспіль­ство чи спільнота проявляє чи здійснює, і її організована структура конституюється цим шаблоном. Але оскільки кожна з цих індивідуальних самостей відображає унікальне відмінний аспект чи перспективу цього шаблону у своїй структурі зі свого власного особливого й унікального місця чи позиції всередині всього процесу організованої соціальної поведінки, який розкриває цей шаблон - оскільки, тобто, кожна інакше чи унікальне відноситься до всього того процесу, і має своє принципово унікальне осердя відносин у ньому - струїстура-кожної конституюється цим шаблоном інакше від структури будь-якої іншої.

Індивід, як ми побачили, безперервно впливає на суспіль­ство зі свого боку також. Кожне пристосування передбачає деяку зміну у спільноті, до якої індивід пристосовує себе. І ця зміна, звичайно, може бути дуже важливою. Візьміть навіть найширшу спільноту, яку ми можемо -запропонувати, раціо­нальне співтовариство, явлене у так званому універсальному Дискурсі. Аж до порівняно надавнього часу його форми були

183

формами арістотелівського свггу. Але люди в Америці, Англії, Італії, Німеччині, Франції дуже істотне змінили структуру того світу, вводячи логіку багатократних йідношень замість арістотелівського відношення субстанції і атрибута. Інша фундаментальна зміна сталася у формі світу завдяки реакції одного індивіда - Ейнштейна. Великі особистості в історії здійснили дуже фундаментальні зміни. Ці глибокі зміни, що відбуваються завдяки дії індивідуальних духів, є тільки граничним вираженням тих змін, котрі відбуваються поступово через реакції, які є не просто реакціями "я", але "Я". Вони, загалом, відбуваються поступово, і більш чи менш непомітно. Ми знаємо, що коли ми переходимо від одного історичного періоду до іншого, то значить сталися фундаментальні зміни, і ми знаємо, що ці зміни сталися внаслідок реакцій різних індивидів. Ми можемо розпізнати тільки остаточний результат, але зміни викликаються жестами безконечної кількості індивідів, котрі справді змінюють ситуацію, в котрій вони опинилися, хоча особливі зміни є надто незначними, щоб ми могли їх встановити. Як я вже вказав, ego чи "Я", котре відповідальне за такі зміни, проявляється у досвіді тільки після того, як його реакція відбулася. Тільки після того, як ми вже сказали слово, ми кажемо, що ми усвідомлюємо себе як особистість, яка сказала його, як цю особливу самість, яка говорить деяку особливу річ; тільки після того, як ми вже зробили річ, яку робимо, ми усвідомлюємо, що ми робимо. Як би старанно ми не планували майбутнє, воно завжди виявля­ється відмінним від того, що ми можемо передбачити; і те, що ми постійно вносимо і додаємо, є тим, що ми ототожнюємо із самістю, яка вступає до нашого досвіду тільки із завершенням означеної дії.

У певному сенсі, звичайно, ми можемо визначити, що деяка самість збирається робити. Ми можемо брати певні зобов'я­зання наперед. Людина укладає контракти та робить обіцянки, і вона справді зв'язана ними. Ситуація може змінитися, дія може виявитися інакшою від того, що індивід самий хотів робити, але він прив'язаний до ним укладеного контракту. Він мусить робити певні речі для того, щоб залишатися членом співтова­риства. Відповідно до норм того, що ми називаємо раціо­нальною поведінкою, пристосовуючи себе до світу, де існують закони природи, економіки і політичних систем, ми можемо

184

викласти те, що повинно статися, і взяти відповідальність за річ, яку ми збираємось робити; однак, дійсна самість, котра проявляється у деякій дії, очікує завершення самої цієї дії. В такому разі, сама ця дія в момент свого протікання ніколи не схоплюється безпосередньо у розмірковуючому досвіді. Тільки Після того, як вона вже відбулася, ми можемо схопити її у нашій дійя'яті, і знайти їй місце в термінах того, що ми вже зробили. Вона є тий "Я", котре, як нам могли б сказати, безперервно намагається реалізувати себе, і то через дійсну поведінку. Людина ніколи не отримує його перед еобою повністю. Деколи хтось інший може сказати їй про неї щось таке, чого вона не усвідомлює. Вона ніколи не впевнена стосовно себе, і вона дивує себе своєю поведінкою так само, як і інших людей.

Можливості нашої природи, ті різновиди енергії, котрі Вільям Джеймс демонстрував з такою насолодою, є можливос­тями тієї самості, яка перебуває за межами нашої безпосередньої уяви. Ми не знаємо, якими саме вони є. Вони є, у певному сенсі, найбільш захоплюючими змістами, які ми можемо мислити, тією мірою, як ми можемо схопити їх. Ми отримуємо значну частку нашого задоволення від романів, фільмів, мистецтва, вивільняючи, хоча б в уяві, здатності, котрі притаманні нам, чи які ми хотіли б мати притаманними нам. Комплекси меншовартості виникають з тих бажань самості, які ми б хотіли здійснити, але однак не можемо (ми пристосовуємо себе до означених бажань за допомогою цих так званих комплексів меншовартості). Можливості "Я" відносяться до того, що дійсно відбувається, діється, і вони є, у певному сенсі, найбільш захоплюючою частиною нашого досвіду. Саме тут виникає новизна, і саме тут містяться наші найважливіші значення. В певному розумінні, саме реалізації цієї самості ми постійно прагнемо.

Існують різні способи, за допомогою яких ми можемо уявити собі цю самість. Оскільки вона є соціальною, вона є самістю, яка реалізується у своєму відношенні до інших. Вона володітиме рисами, котрих ми бажаємо для неї, тільки коли це визнають інші. Вона, в певному сенсі, реалізує себе через свої переваги над іншими, хоча також визнає свої гірші, в порівнянні з ними, риси. Комплекси меншовартості є зворотніми ситуаціями до тих відчуттів переваги, котрі ми підтримуємо стосовно себе в порівнянні з людьми довкола нас. Цікаво

185

зазирнути у внутрішню свідомість лЮдани і виділити те, від чого ми схильні залежати у підтриманні власної єамоповаги. Існують, звичайно, глибокі і міцні підвалини для неї. Людина дійсно дотримується власного слова, виконує свої зобов'язання, і це дає підстави для самоповаги. Але ці риси притаманні більшості членів спільноти, з якими нам доводиться мати справу. Деколи у нас не виходить, але загалом ми завжди є людьми свого слова. Ми дійсно належимо співтовариству, і наша самоповага залежить від нашого визнання самих себе такими шануючими себе індивідами. Але цього нам не достатньо, оскільки ми хочемо пізнати себе у наших відмінностях від інших осіб. Ми маємо, звичайно, особливий економічний і соціальний статус, який надає нам право таким чином розрізняти себе. Ми також, до певної міри маємо позиції у різних групах, котрі надають засоби для самооцінки, але позаду всіх цих матерій стоїть відчуття речей, які загалом ми робимо краще, ніж інші люди. Дуже цікаво дістатися до суті цих переваг, багато з них є дуже тривіальними, однак дуже важливими для нас. Ми можемо вдаватися до манери говорити чи одягатися, здатності запам'ятовувати, до цієї, тієї чи ще іншої речі, але завжди до чогось такого, в чому ми стоїмо вище інших. Ми намагаємось не чепурити себе прямо. Видалось би дітвацтвом говорити на весь світ, що ми отримуємо задоволення, показуючи, що ми можемо щось робити краще за інших. Нам доводиться багато страждати, щоб прикрити такий стан речей; але насправді ми надзвичайно задоволені за таких обставин. Серед дітей і у примітивних спільнотах своїми перевагами хваляться і відверто насолоджуються; навіть серед наших найпередовіших верств таке трапляється, і переваги є суттєвими засобами осягнення власної самості, і їх не слід ототожнювати з тим, що ми називаємо проявом егоїстичної чи зацикленої на собі особис­тості. Людина може бути безконечно щирою щодо доларів і центів чи досягнень, бути щирою у визнанні успіхів інших і щиро вітати їх, але таке не утримає її від насолоди своїми власними здібностями, і від особливого задоволення від власних успіхів.

Таке відчуття переваги не обов'язково означає непривітний тип самовпевненого характеру і зовсім не означає, що ця особа хоче принижувати інших, щоб здобути собі вище становище. Дане є формою, яку така самореалізація схильна обирати, здається, в останню чергу, і кожен з нас визнає цю форму не

186

Просто невдалою, але також морально більш чи менш осудною. Однак існує потреба, постійна потреба реалізувати свою самість у хоч якомусь вивищенні над оточуючими. Вона, можливо, більш чітко виявляється у таких ситуаціях, на які я вже вказав, і пояснити котрі є найважчою справою. Вона знаходить своє -^^ вираження у тому, що ми називаємо пересудами, чи навіть ^"Їухвадими пересудами. Ми повинні завжди бути пильними Іггосовно такого. Ми можемо ставитись до якоїсь події зі справжнім жалем, а проте, існує певне задоволення у тому, що щось трапилось з кимось іншим, але не зі мною.

r;; Це ж саме настановлення міститься у насміханні над іншим, коли він падає. У такому сміхові відбувається певне звільнення Від зусилля, котрого нам не доведеться робити, щоб піднятися «нову. Це є безпосередньою реакцією, яка міститься десь поза тим, що ми називаємо самосвідомістю, і гумор від цього не йде поряд із задоволенням від страждання іншої людини. Якщо інший справді зламав ногу, ми можемо співчувати йому, але в.Ьно було кумедно, хай там що, бачити як він простягнувся. В Цій ситуації відбувається, більше чи менше, ототожнення індивіда з іншим. Ми дійсно, так би мовити, починаємо падати разом з ним і підніматися після того, як він упав, і наша теорія сміху полягає в тому, що він є вивільненням від тієї безпосе­редньої тенденції уявляти себе в ситуації іншого. Ми ототож­нили себе з іншою особою, прийняли її настановлення. Це настановлення передбачає зусилля, що потребує напруги, і котре ми не повинні здійснювати, і звільнення від нього виражає себе сміхом. Сміх є засобом, за допомогою якого "Я", так би мовити, реагує за цих обставин. Означений індивід можливо починає допомагати іншому піднятися, однак був у цій реакції елемент, котрий виразив себе у почутті переваги того, хто стоїть, стосовно того, хто лежить. В такому разі, ця загальна ситуація не тільки виявляється за фізичних обставин, але є однаково очевидною у співтоваристві, де якась особистість вчиняє faux pas (ляп); ми маємо, в цьому разі, таке ж почуття потіхи і переваги.

Я хочу розкрити на цих прикладах відмінність між наївним настановленням "Я" і більш витонченим настановленням "я." Людина поводиться належним чином, утримує свій сміх, дуже швидко допомагає тому, хто впав, піднятися на ноги. Існує соціальне настановлення "я" на тлі означеного "Я", яке дійсно

187

насолоджується цією ситуацією; йяе насолоджується нею, ми мусимо зазначити, у досить невинний спосіб. В ньому нема нічого ганебного, і навіть у тих ситуаціях, д'с людина отримує певне задоволення, спостерігаючи непристойні вчинки і серйозніші труднощі, діє настановлення, яке містить почуття переваги, і одночасно не несе з собою нічого ганебного. Ми можемо бути дуже обережними в тому, що кажемо, але однаково все ще зберігається означене настановлення самості, яке є в певному сенсі зверхнім за таких обставин: не ми вчинили цю невдалу річ, ми утримались від неї.

Почуття переваги є перебільшеним, коли воно належить самості, яка ототожнює себе з групою. Воно загострюється у нашому патріотизмі, де ми узаконюємо претензію на вищість, котру б не припустили у ситуаціях, на які я вказував. Видається цілковито законним стверджувати перевагу своєї нації над іншими, змальовувати поведінку представників інших націо­нальностей темними барвами, для того щоб ми могли виявити вищі цінності у поведінці тих, котрі складають нашу націю. Це саме відбувається в політиці і в релігії, коли ми возвеличуємо одну секту над іншими. Воно виявлялось в формах крайнього націоналізму в давніші часи, в період релігійних воєн. Людина належала до однієї групи, яка була вищою стосовно інших, і могла утверджувати себе впевнено, тому що Бог був на її боці. Тут ми виявляємо ситуацію, коли видається якнайзаконнішим стверджувати такий різновид зверхності, який супроводжує самосвідомість і у певному сенсі здається суттєвим для неї. Зазначене, звичайно, не зводиться до націоналізму чи патріотизму. Ми всі вважаємо, що група, до котрої ми належимо, є вищою стосовно інших груп. Ми погоджуємось з членами нашої групи стосовно якоїсь кількості пересудів, що було б неможливим з кимось іншим з будь-якої іншої групи. Лідерство, звичайно, відіграє свою роль, оскільки захоплення тими, хто має вище становище серед нас, допомагає в організації групи; але загалом - нас єднає визнання того, що інші люди не зовсім є такими хорошими, як ми.

Почуття групової переваги загалом пояснюється в термінах організації групи. Групи виживали у минулому тією мірою, як вони організовувались проти спільного ворога. Вони зберігали себе, тому що діяли як щось єдине проти спільного ворога -таким є пояснення з позиції виживання найбільш пристосова­

188

них, - спільноти, яка є найбільш задовільно організованою. Внаслідок такого, без сумніву, найлегше зібратися разом, і цілком можливо, що це є адекватним поясненням.

Якщо людина справді має перевагу, то перевага повинна триматися на виконанні певних функцій. Людина є добрим хірургом, добрим адвокатом, і вона може тішити себе своєю '^Жкцою значимістю, але це є вищістю, яку вона використовує. І Коли вона дійсно використовує її у тій самій спільноті, до котрої належить, вищість втрачає той елемент егоїзму, який ми уяв­ляємо, коли думаємо про особу, яка просто безпідставно хизу­ється надуманою зверхністю. Я підкреслював інший аспект, тому що ми дійсно деколи старанно приховуємо його у нашому власному досвіді. Але коли відчуття переваги знаходить функціональне вираження, тоді воно стає не тільки цілковито законним, але таке є способом, за допомогою якого індивіди дійсно змінюють ситуації, в котрих живуть. Ми змінюємо речі Завдяки тим здатностям, якими володіємо ми, і котрих не мають інші. Саме це робить нас ефективними. Безпосереднє настанов­лення є тим настановленням, яке несе з собою почуття переваги, збереження своєї самості. Вищість не є метою в цьому разі. Вона С засобом для збереження самості. Ми повинні відрізнити себе ВІД інших людей, і це реалізовується через роблення чогось такого, чого інші не можуть робити, чи не можуть робити так само як ми.

В такому разі, бути спроможним зберігати свої особливості е чимось таким, що ми любимо. Якщо його брати просто у грубій формі особи, яка примітивно хвалиться собою, то висту­пає низький і непривабливий бік цього процесу. Але якщо воно проявляється у функціях, які підтримує, то тоді зовсім не має такого поганого вигляду. Нам видається, що останнє повинно бути остаточною формою проявів націоналізму. Надіям-слід бути спроможними проявляти себе у функціональний спосіб так само, як це робить кожен професіонал. Початок організації такого маємо на прикладі Ліги Націй. Окрема нація визнає певні речі, які вона повинна робити як член співтовариства націй. Навіть мандатна система щонайменше накладає функціональ­ний аспект на дію керування іншою нацією, а не є просто Проявом сили.

189