24. Дух як імпорт індивідом соціального процесу

Я описував самість і дух у термінах соціального процесу, як внесення діалогу жестів до поведінки індивідуального організму таким чином, що індивідуальний організм приймає організовані настановлення інших, викликані його власним настановленням у формі його жестів, і реагуючи на цю реакцію, викликає інші організовані настановлення в інших у спільноті, до котрої самий належить. Цей процес, у певному сенсі, можна охарактеризувати термінами "Я" і "я", при чому "я" є тією групою організованих настановлень, на які індивід відповідає як "Я".

Що я хочу підкреслити особливо, так це часову і логічну антицедентність соціального процесу стосовно самосвідомого індивіда, який постає у цьому процесі.¹⁷ Діалог жестів є

.'⁷ Залежність духу і тіла с залежністю між організацією самості у поведінці індивіда, як члена раціональної спільноти, і його тілесним організмом. як фізичною річчю.

Раціональне настановлення, котре характеризує людську істоту, с тоді відношенням всього цього процесу, до якого долучається згаданий індивід, до нього самого як відображеного у його прийнятті організованих ролей інших в процесі збудження ним самого себе до власної реакції. Ця самість, як відмінна

169

частиною соціального процесу, який відбувається. Він не є чимось, що індивід може зробити можливим сам. Розвиток мови, особливо значимого символу, уможливив саме це перенесення певної зовнішньої соціальної ситуації до поведінки самого індивіда. З цього випливає грандіозне вдосконаленій» людської спільноти, можливість передбачувати те, що відбуватиметься у реакції інших індивідів, і можливість попередньої підготовки до цього з боку індивіда. Вони в свою чергу породжують інакшу соціальну ситуацію, яка знову відображається в тому, що я назвав "я", так що самий означений індивід прибирає інакше настановлення.

Припустимо, політик чи урядовець виконує якийсь проект, при чому він володіє настановленням спільноти у собі. Він знає, як спільнота реагує на певну пропозицію. Він реагує на цей прояв спільноти у своєму власному досвіді - він переживає разом з нею. Він володіє набором організованих настановлень, які є настановленнями спільноти. Його особистий внесок, "Я" у цьому разі, є проектом перебудови, проектом, який він пропонує спільноті в тому вигляді, як її відображено у ньому самому. Він сам змінюється, звичайно, тією мірою, як він висуває цей проект і робить його політичним ділом. В результаті представленого ним проекту тепер виникла нова соціальна ситуація. Ціла процедура відбувається у його власному досвіді так само, як і в загальному досвіді спільноти. Він має успіх настільки, наскільки його остаточне "я" відображає настанов­лення всіх у цій спільноті. І я саме наголошую, що те, що відбувається, діється не просто у його власному дусі, але швидше, що його дух є вираженням у його власній поведінці певної соціальної ситуації, цього триваючого процесу великої співпрацюючої спільноти.

вк) інших, перебуває я межіїх поля спілкування, і вини також с а цьому пилі. Що можливо показати іншим чи самому собі, і що не реагує ни такі жести показування, с у полі сприйняття тим, що ми називаємо фізичною річчю. Людське тіло, особливо при його аналізі. Переться як фізична річ.

Лінія розмежування між самістю і тілом виявляється, тоді, найперше у соціальній будові дії. в межах якої означена самість постає, в порівнянні з діяльністю згаданого фізіологічного організму (MS).

Законна підстава розмежувати дух і тіло полягає у відмінності між соціальними шаблонами і шаблонами самого організму. Освіта повинна знести їх якомога ближче. Ми все ще не маємо охоплюючої категорії. Це не означає, що є щось проти неї логічно: це просто недолік нашого апарату чи ічзіічння (1927).

170

Я хочу уникнути висновку, що індивід бере щось об'єктивне і робить його суб'єктивним. Існує дійсний процес життя разом, в якому беруть участь всі члени спільноти, і який відбувається за допомогою жестів. Жести є певними ланками у коопера­тивних діяльностях, які опосередковують увесь цей процес. •-"Отже, все, що відбулося у разі появи духу, зводиться до того, що цей дроцес у певному сенсі перенесено у поведінку окремого індивіда. Існує певний знак на зразок того, який використовує міліціонер, коли організовує рух. Він є чимось, що тут ззовні. Він не стає суб'єктивним, коли інженер, найнятий містом задля перевірки регулювання руху транспорту, приймає те саме настановлення, що і міліціонер, стосовно цього руху, і приймає також настановлення водіїв. Ми. дійсно маємо на увазі, що інженер має будову водія; він знає, що гальмування означає знижувати швидкість, натискаючи на гальмівну педаль. Існує певна група органів його організму, котрі натреновані так, що за певних обставин він зупиняє машину. Підняття руки міліціонера є жестом, що викликає різні дії, за допомогою яких зупиняється машина. Ці різні дії є у особистій будові експерта:

він може приймати настановлення як міліціонера, так і водія. Тільки у цьому розумінні такий соціальний процес зробили "суб'єктивним". Коли б інженер робив це тільки так, як робить дитина, воно було б забавкою; але якщо це робиться заради дійсного регулювання руху, тоді існує робота того, що ми називаємо духом. Дух не є чимось іншим, але лише внесенням цього зовнішнього процесу до поведінки індивіда для того, щоб вирішити посталі проблеми.

Це особливе утворення постає з соціального процесу, що логічно є його антицедентом. Спільнота, в межах котрої організм діє у такий спосіб співпраці, що дія одного є стимулом для відповіді іншого тощо, є антицедентом структури особливого типу, яку ми називаємо духом чи самістю. Візьміть відношення звичайної сім'ї, де є чоловік, жінка і дитина, яку треба доглядати. Тут маємо процес, що може відбуватися тільки через взаємодію в межах окремої групи. Не можна сказати, що спершу постають певні персонажі, а потім названа спільнота, оскільки означені індивідуальності виникають у самому цьому процесі точно так само, як людське тіло чи будь-який інший багатоклітинний організм є тим, в чому виникають спеціалізо­вані клітини. Для того, щоб мати такі клітини, повинен

171

відбуватися процес життя; для тог&; щоб могли існувати індивідуальності, так само повинен відбуватися соціальний процес. В суспільстві точно така ж ситуація, як г у випадку фізіологічного організму: не існувало б особистості, колії б не було процесу, частиною якого вона є. За умови такого соціального процесу існує можливість людського розсудку, коли цей процес, в термінах діалогу жестів, переноситься до поведінки індивіда - і тоді, звичайно, з позиції реакцій, що тепер стали можливими, виникає інакший тип особистості. Цілком могли б існувати індивіди, котрі просто граються на зразок дітей, без того, щоб доходити до соціальної гри; але людська особистість можлива тому, що існує соціальний процес, в якому вона може функціонувати відповідально. Настановлення є складниками соціальної реакції: вигуки б не підтримували себе як голосові жести, коли б вони не викликали певних реакцій в інших. Настановлення як таке тільки і може існувати у цій взаємній грі жестів.

Дух є просто такою грою жестів у формі значимих символів. Ми повинні пам'ятати, що жест існує тільки у своїй співзалеж-ності щодо реакції, щодо настановлення. Людина б не володіла словами, коли б не було таких реакцій. Мова б ніколи не виникла як система цілковито довільних символів, котрі закріпили за певними стимулами. Слова постали з соціальної взаємодії. Одна з Гуліверових історій змальовує суспільство, де створили машину, яка могла б підтримувати механічно безконечну кількість комбінацій літер абетки, і пізніше члени того суспільства зібралися довкола неї, щоб дивитися, як впорядковуються літери після кожного такту машини, бо вони припускали теорію, що символи можуть випасти у формі Іліади чи якоїсь з п'єс Шекспіра, чи ще якоїсь іншої великої роботи. Засадниче припущення цієї теорії могло б бути в тому, що символи є цілковито незалежними від того, що ми називаємо їхнім значенням. Воно безпідставне: не можуть існувати символи, якщо нема реакцій. Не було б крику про допомогу, якщо б не було тенденції реагувати на нещастя. Саме такі значимі символи, у сенсі підмножини соціальних стимулів здатних викликати кооперативну реакцію, дійсно, у певному сенсі складають наш дух, за умови, що не тільки означений символ, але також відповідні йому реакції є у нашому власному організмі. В чому людська істота дійсно досягла успіху, так це

172

в організації реакції на певний символ, котрий є елементом соціальної дії, тому вона сприймає настановлення іншого, який з нею співпрацює. Саме це наділяє її духом.

Вартовим стада є той його член, який чутливіший за інших до запаху чи звуку. З наближенням небезпеки він пускається '^втьоки першим, а інші рушають слідом на підставі стадної тенденції бігти разом. Існує соціальний стимул, жест, якщо бажаєте, на який реагують інші тварини. Перша відчуває запах швидше і починає бігти, і початок її бігу є стимулом для інших бігти також. Все це є зовнішнім, тут нема жОдноге мисленного процесу. Вартовий не бачить себе як індивіда, котрий повинен давати сигнал; він тільки пускається навтьоки певної миті і таким чином спонукає інших до бігу. Але коли наділена духом істота дає сигнал, то вона також приймає настановлення інших, які реагують на нього. Вона знає, що той сигнал означає. Людина, яка вигукує "вогонь", напевно здатна викликати в себе реакцію, котру вона викликає в інших. Оскільки ця людина може прийняти настановлення іншого - його настановлення реакції на вогонь, його почуття страху, - ця реакція на свій власний крик є чимось, що робить з її поведінки мисленневий процес у порівнянні з поведінкою тварин.'⁸ Але єдина річ, що тут трапилась, полягає в тому, що те, що відбувалося в стаді зовнішньо, було перенесене до поведінки людини. Існує той же сигнал, і та сама тенденція реагувати, однак людина не тільки може давати такий сигнал, але також може викликати в собі настановлення жаху і втечі, і через цей процес вона може повертатися до своєї особистої тенденції викликати щось і може контролювати її. Вона може реагувати на саму себе, коли приймає організоване настановлення цілої групи, намагаючись уникнути небезпеки. В цьому нема нічого суб'єктивного, крім того, що означену реакцію на її особистий стимул можна знайти у її власній поведінці, і що вона може застосовувати діалог жестів, який відбувається, аби визначити свою власну поведінку. Якщо вона може діяти таким чином, вона може раціонально керувати, і внаслідок такого - робити можливим значно

'* Мова, як укладена зі значимих символів, с тим, що ми розуміємо як дух. Змістом наших духів с: І) внутрішній діалог, внесення діалогу з соціальної групи до особистості; 2) ...образи. Образи слід розглядати стосовно поведінки, к котрій вони функціонують (19SI).

Образи відіграють ту ж роль у певній дії, що й голод у процесі харчування (1912). [Див. доповнююче Есе І.]

173

високоорганізованіше суспільство, ніж в іншому випадку. Цей процес не є таким, що апелює до наділенеї свідомістю людини там, де раніше свідомості не було, але скоріійе він апелює до індивіда, який переносить увесь цей соціалвний процес до своєї власної поведінки; Ця здатність, звичайно, залежить передуєш від того, що певний символ є таким, на який самий означений індивід може реагувати, і наскільки нам відомо, голосовий жест був передумовою для розвитку такого типу символу. Чи він може розвиватися без голосового жесту, я не можу сказати.

Я хочу бути впевненим, що ми розуміємо, що зміст, вкладений в дух, є тільки проявом і продуктом соціальної взаємодії. Цей прояв надзвичайно важливий і призводить до ускладнення суспільства, що майже виходить за межі нашої здатності відслідковувати, але первинно він не є чимось іншим, але тільки прийняттям настановлення іншого. Наскільки тварина може сприймати настановлення іншої і використо­вувати його, аби керувати своєю власною поведінкою, настіль­ки ми можемо говорити про існування того, що називають духом; і це є єдиним засобом, причетним до появи духу.

Я не знаю жодного іншого способу постання розуму чи духу, ніж через інтерналізацію індивідуальних чи соціальних процесів досвіду і поведінки, тобто через інтерналізацію діалогу значимих жестів, яка стає можливою завдяки сприйняттю індивідом настановлень інших стосовно нього самого і стосовно того, про що міркують. І якщо дух чи думка виникли у такий спосіб, тоді не може. й не могло бути ніякого духу чи думки без мови, і ранні етапи розвитку мови повинні передувати розвитку духу чи думки.