Політичні мережі

Теорія мереж узагальнила владу як залежність від ресурсів: ті позиції в мережах, від яких залежать інші бідні ресурсами позиції, мають пап останніми владу². Це одна, форма влади, і вона простежується не тільки в експериментальних ситуаціях, але й о угодах між політичними кліками та всередині політичних коаліцій. Багато роботи в емпіричному описі зосереджувалося на питаннях розгляду владних структур у спільнотах і на рівні теперішньої національної держави. Її найбільш важливим теоретичним завданням було показати, що організації, а не індивіди, є головні дійові особи на масштабних політичних аренах, і іцо тільки чисельність і вагомість організацій визначає тс, які питання стануть на політичному порядку денному і як швидко вони зробляться предметом політичної дії . Хоча робота Лаумана й Кноке подана як аналіз специфічних політичних аспектів діяльності уряду США в 1980 роки, її теоретична структура може бупі поширена на будь-яку політичну царину достатнього масштабу.

Важлива, — певно, найважливіша, — форма політичної влади не охоплюється ресурсною залежністю. Такою неохоплсною формою є примусова влада, в межах якої одні індивіди змушені підкорятись вимогам інших, незалежно від міри нагород, що вони їх можуть одержати. Примусова влада є мережевим ірсно-меном особливого гатунку. Оскільки фізичне насильство і засто­сування зброї є. епізодичними явищами, насильницькі структури діють переважно за допомогою погроз. Озброєний авангард дисциплінується через погрози, що каналізуються через струк­туру наказу. Цей примус має базуватися на тому, що я називаю "коаліцією примусу"¹. Хто буде домінувати в примусовій коаліції, яку форму мають такі коаліції і скільки стабільності, конфліктів і змін вони виявляють, — на псі ці питання повинна дати відповідь організаційно-мережова теорія влади. Ми знаємо дещо з лабораторних експериментів, коли досліджували, яким чином суб'єкти реагують (як правило, досить м'яко) на приму­сову владу²; інші аспекти з'ясовуються під час досліджені; армііі у воєнних сутичках³. Головне питання полягає в тому, як приму­сова влада втверджується на першому місці і що викликає її трансформацію в непримусові форми влади.

За усталеною традицією дослідники розглядають більш зву­жено умови, що мобілізують конфліктні групи до дій. Теорія мобілізації ресурсів⁴ є прямим розширенням теорії конфлікту в тому, що стосується інтересів і ресурсів з акцентом на організаційних умовах, спонукувальних мотивах і вартостях. Хоч усе це і не було приведено безпосередньо у зв'язок з аналізом мереж, його недалеко шукати. Можна показати, наприклад, що радикальні рухи протесту за доби раннього індустріалізму виникали перш за все через мобілізуючіій вплив самого ринку; з цієї причини традиційні ремісники виявились більш активними антнкапіталістами, ніж робітники на заводах, оскільки останні були ізольовані під прямого контакту з національним ринком і каналізували свою боротьбу в структуру влади свого заводу¹. В іншому, майже експліцитному застосуванні теорії мереж, Трау-гогт показав, що представники робітничого класу могли бути мобілізовані як революційними, так і контрреволюційними силами, залежно від того, чи мережі об'єднували їх в спільноту робітничого класу, чи ізолювали їх як військову охорону. Пере­важаючим виявляється загальний принцип: самі структури мобілізують людей на ту політичну дію, яка найбільш важлива в оформленні їхнього безпосереднього відчуття власних інтересів, і впливають на те, на чий бік вони стануть у політичному конфлікті,