Тема 2. Світова фінансова система.

1. Світова фінансова система: структура, учасники, функціонування та розвиток в умовах фінансової глобалізації (сутність глобалізації, ознаки, чинники, її рушійні сили).

2. Світові фінансові центри, їх характерні риси. Головні фінансові центри, їх особливості і види.

3. Офшорні зони в системі світових фінансових центрів. Основні риси, класифікація, способи використання.

1. Світову фінансову систему створюють сукупність фінансових ринків, фінансових інститутів, які працюють у правовому і податковому середовищі міжнародного бізнесу.

Складові:

• Міжнародні фінансові ринки;

• Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації;

• Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути;

• Страхові компанії, пенсійні фонди;

• Держави, банки, ТНК, ТНБ;

• Міжнародні товарні і фондові біржі;

• Віртуальний фінансовий сектор.

Учасники:

• Національні учасники корпорації, банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, у тому числі страхові та пенсійні компанії, фондові та товарні біржі, держава;

• Міжнародні учасники – міжнародні корпорації, ТНК, міжнародні банки, ТНБ, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, великі фондові та товарні біржі, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Центральна роль – комерційні банки.

Глобалізація світової економіки спричиняє відносне зменшення значення національних держав як основної ланки економічної діяльності.

Сучасна світова глобалізація – це об’єктивний процес інтеграції значної частини капіталу різних країн і посилення їх взаємозалежності.

Ознаки фінансової глобалізації:

1. Великі ресурси ТНК і ТНБ;

2. Небачені за рівнем інтенсивності …;

3. Поява нових механізмів та інструментів міжнародних фінансових операцій і формування глобального фінансового ринку, через який здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів.

Фінансова глобалізація дає змогу країнам отримати більше ресурсів, корпораціям здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування. З іншого боку вона приховує небезпеку збільшення фінансової нестабільності.

Чинники глобалізації:

1. Інтернаціоналізація господарського життя (інтенсифікація економічних зв’язків, активізація міжнародних зв’язків, активізація фондових ринків);

2. Активне поширення науково-технічних досягнень;

3. Лібералізація валютно-кредитних відносин і фінансових ринків;

4. Зростання інтеграції національних ринків, грошей та капіталу.

Рушійні сили:

• інтеграція;

• інновація;

• формування системи міжнародних інститутів.

Міжнародна фінансова інтеграція – це процес уніфікації фінансових послуг, банківських операцій; лібералізації митних процедур; уніфікації системи координування через міжнародні фінансово-кредитні установи, електронну систему платіжних засобів; рух до світової валютної системи з єдиними світовими грішми.

Т.ч. міжнародна фінансова інтеграція – скасування перешкод щодо руху фінансового капіталу. Фінансова інтеграція вигідна країнам. Фінансові інновації характеризуються створенням і розвитком нових інструментів. Здатність контролю з боку урядів зменшується. Великого значення набуває уніфікація.

Концепція щодо єдиного фінансового простору включає:

• повну лібералізацію платежів та міграції капіталу;

• відкриття для компаній та фізичних осіб країн ЄС доступу до ринку банківських, строкових та інших фінансових послуг країн-партнерів;

• гармонізація банківського, податкового та іншого законодавства з інвестування;

• посилення контролю за діяльністю національних кредитно-фінансових інститутів та захист інтересів інвесторів;

• забезпечення гласності та прозорості діючих правових норм.

Лібералізація та регулювання ринку фінансових послуг включає такі напрями:

• гармонізація основних правил та норм, які гарантують доходність та стабільність операцій у фінансовому секторі, захист споживачів послуг та забезпечення умов вільної конкуренції для всіх учасників ринку;

• забезпечення взаємного визнавання діючих національних правил та прийняття за основу принцип “домашнього контролю” (в країні реєстрації компанії);

• введення правових норм, які забезпечують надання транскордонних послуг без необхідності заснування кредитної або фінансової компанії у кожній країні-члені, де намічається їх надання.

Фінансова інтеграція з відкритістю фінансових ринків вигідна країнам:

• країнам пропонуються ширші джерела інвестиційного фінансування для доповнення внутрішніх заощаджень;

• відкриті ринки капіталу сприяють підвищенню ефективності внутрішніх фінансових інститутів і веденню обґрунтованої макроекономічної політики;

• зменшуючи фінансові обмеження, відкриті ринки капіталу дають країнам час для здійснення врегулювання платежів з метою виправлення дисбалансів, викликаних зовнішніми потрясіннями;

• країни-кредитори мають ширші можливості для диверсифікації інвестування й ризику;

• підтримується система багатосторонньої торгівлі, оскільки розширюється діапазон можливостей для диверсифікації портфелю цінних паперів і для ефективного розміщення глобальних заощаджень та інвестицій.

2. Фінансовий центр – це сукупність організацій, банків, бірж, фінансових та страхових компаній, які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх, причому потрібні глобальні послуги і можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Світові фінансові центри є складовими міжнародних ринків капіталу, що можуть функціонувати за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність:

• Створення надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства;

• Створення світових грошей, які спроможні забезпечити вільний рух капіталу;

• Високий рівень організації транснаціональних і міжнародних інституцій.

Сучасні світові фінансові центри створюються в місцях зосередження капіталу, незалежно від того, розташовані вони в країнах-експортерах капіталу або ні.

Світові фінансові центри виникають в тих країнах, де:

• стале валютно-економічне становище;

• існує розвинута кредитна система і добре організована біржа;

• помірне оподаткування;

• пільгове валютне законодавство, яке дозволяє доступ іноземних позичальників і цінних паперів до біржового котирування;

• зручне географічне становище:

• відносна стабільність політичного режиму;

• наявна стандартизація і високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання найновіших ЕОМ.

Групи:

1. світові фінансові центри у країнах з розвинутою ринковою економікою;

2. світові фінансові центри у країнах, що розвиваються;

3. офшорні фінансові центри.

Нью-Йорк.

Основними перевагами Нью-Йорка на світовому фінансовому ринку є: вигідне географічне розташування міста (слід брати до уваги той факт, що Нью-Йорк обслуговує потреби західної півкулі та особливо США); великий досвід діяльності фінансових компанії Нью-Йоркського ринку, який ґрунтується на досить тривалій історії його становлення та розвитку; сприятлива політика збоку ФРС; наявність спеціалізованих органів, що забезпечують додаткову безпеку фінансової діяльності та уникнення (зменшення наслідків) спекулятивних операцій і великих фінансових махінацій; наявність угод між американським урядом та офшорними країнами; високий рівень розвитку комунікацій, транспортної інфраструктури та систем супутникового зв’язку; висококваліфікована робоча сила; висока якість життя у самому місті та ін.

На світовому ринку хеджингових (страхових) послуг Нью-Йорк залишається лідером – серед 50 найбільших хеджингових компаній 18 знаходяться у Нью-Йорку та працюють з ресурсами саме Нью-Йоркського фінансового ринку. Нью-Йорк є другим за розміром валютним ринком світу – щоденні обсяги валютних операцій на ринку біля 500 млрд. дол. США. Темпи росту валютного ринку є позитивними (хоча вони менші ніж та Лондонському ринку) та складають 8%. Концентрація капіталів у місті є дуже високою. Головними недоліками Нью-Йорка на світовому фінансовому ринку є особливостями правового регулювання. Деякі законодавчі акти, такі як закон Сарбейнса-Окслі, становлять перепону на шляху до вільного переміщення капіталів.

Лондон – це фінансовий центр Європи. Він є найбільшим у світі національним фінансовим центром з однаково добре розвиненими ринками короткострокових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою та ін.

Для Лондону характерним є домінування власне міжнародних складових над національними. Основою його фінансової могутності є не національний, а міжнародний валютний ринок і ринок позичкових капіталів. Однією з особливостей вважається здатність банків, бірж, вексельних маклерів швидко реагувати на будь яку нову ситуацію і фінансові інновації. Лондон в якості світового фінансового центру виділяють чотири ринки: золота, валют, коротко – і середньострокового кредитування, страхування.

Токіо стає міжнародним фінансовим центром після 1970 р. Укріпленню його позицій сприяло:

• зростання випуску державних облігацій, що обумовило розвиток їх вторинного ринку;

• випуск іноземними позичальниками в Токіо облігацій в єнах, а пізніше – в іноземній валюті;

• лібералізація ринків єни та капіталу, що дало можливість іноземним банкам та компаніям з торгівлі цінними паперами активно працювати на ринку цінних паперів;

• збільшення іноземних капіталовкладень в японські облігації та акції;

• зростання відкритості грошового ринку. Найбільша активність іноземних учасників спостерігається на ринку онкольних позичок (це – короткостроковий комерційний кредит, який сплачується позичальником за першою вимогою кредитора), депозитних сертифікатів та короткострокових комерційних векселів.

Париж.

На початку XX ст. Париж був другим після Лондона світовим фінансовим центром. Як і інші фінансові центри того часу, він був національним ринком капіталу, який зріс до розмірів міжнародного завдяки величезним масштабам експорту французького капіталу за кордон. Перевищення пропозиції над попитом на капітал з боку національної промисловості робило Францію найважливішим постачальником позик у інші країни.

У міжвоєнний період роль Парижа в даній сфері міжнародних відносин звелась практично до нуля. Старий фінансовий Париж, місто грошових рантьє та банкірських родин, пішов у минуле. На його місці утворився сучасний фінансовий центр, характерна риса якого — розвиток міжнародного ринку капіталу та різке скорочення ринку іноземних капіталів.

Щоб стимулювати розвиток іноземного ринку, французька влада поставила мету: незважаючи на брак капіталу, знову зробити Париж найважливішим ринком експорту французького капіталу, надавши фондовій та золотій біржам світового статусу. Але саме державне втручання постійно заважало здійсненню поставленої мети. В результаті Париж залишився переважно ринком міжнародного капіталу в основному у формі ринку банківських кредитів. Як такий він швидко просунувся на друге місце у світі після Лондона, але відставання його від лідера, як і раніше, досить значне.

Люксембург – типовий приклад світового фінансового центру. У 4 рази поступається Лондону. Ринок короткострокових і середньострокових кредитів слабо розвинений. Виділяється фондовою біржею. Швидкому розвитку сприяли:

• відсутність вимог на обов’язкові резерви банківських депозитів;

• відсутність податків на дивіденди та відсотки, що отримуються за цінними паперами;

• дешевизна кредитно-фінансових операцій;

• зручне географічне розташування.

Однак, гармонізація банківського, валютного і фіскального законодавства ЄС ведуть до зниження ролі Люксембургу у світовому фінансовому середовищі.

Франкфурт-на-Майні – один з найменших фінансових центрів. Привабливість визначається розвиненою біржовою діяльністю. За обсягом товарообороту посідає 3 місце після Нью-Йорку та Лондона. Зміцненню позицій сприяє стратегічна співпраця (злиття бірж). Це великий вузол транскордонних комунікацій. Завдяки державній політиці стимулюється експорт капіталу, ринки капіталу є найбільшими у світі.

Країни, що розвиваються.

Формування і розвиток фінансових центрів – закономірний етап розвитку ринків позичкових капіталів. Слід виділити Сінгапур. Перетворення Сінгапуру на світовий фінансовий центр відбувалося під впливом суперечливих фактів. З одного боку, Сінгапур не належить до експортерів капіталу. Надлишку капіталу і розвиненої індустрії не має, але є вигідне положення, важливий порт і практикується пільговий режим оподаткування. Сінгапур – єдиний фінансовий центр з повним набором необхідних складових (ринок золота, середньострокове та довгострокове кредитування, фондовий ринок). Сінгапур виконує роль головного фондового ринку регіону.

Гонконг. Вирішальним чинником формування його як фінансового центру стала його ключова позиція пункту МТ Великобританії і важливих воріт ЗЕВ Китаю. Це центр міжнародного синдикованого кредитування.

Арабський Схід (Кувейт, Дубаї, Бахрейн). В ОАЕ немає валютного контролю, торговельних бар’єрів, а імпортні мита дуже низькі. Бахрейн – основний центр короткострокових кредитів, а також страховий, валютний і ринок золота.

3. Офшор – термін, що використовується для специфічних фінансових центрів і видів банківський операцій.

Виникають у країнах з пільговим або нульовим оподаткуванням. Основна причина виникнення: високі ставки податків на доходи банків у розвинених країнах і країнах, що розвиваються. Саме податковий фактор є вирішальним для переносу частини банківських операцій в офшори.

При виборі конкретного місця банком приділяється увага не лише режиму оподаткування самої кредитної установи, а тими податковими умовами, які створюються для клієнтів.

Переваги банків у офшорних зонах:

• Доступ на міжнародні ринки для залучення і розміщення ресурсів в обхід обмежень національних законів;

• Пільговий режим оподаткування прибутку створює можливість акумуляції ресурсів і їх розподілу;

• Можливість використати кредити для мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

• Нараховані у банках відсотки за депозитами не підлягають оподаткуванню;

• Істотна економія коштів при заснуванні банку і підтримці його поточної діяльності.

Офшорні зони —це позанаціональні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах).

Для цих зон характерні такі особливості:

• ліберальне валютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючи при цьому зайвих обмежень на фінансові інститути (низькі податки, незначне державне втручання);

• здійснення валютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою;

• законодавчий допуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офіційний обмінний курс нижчий від ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити — і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

• політичну й економічну стабільність у країні;

• гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;

• сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;

• зручну правову систему;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів.

Розглянемо одну за одною перераховані вище риси.

Це, насамперед, економічна і політична стабільність. Вона є однією з головних умов, яких повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто і ніколи не буде тримати капітал у банках тих країнах, де може бути проведена націоналізація власності, чи фінансам яких загрожує економічний крах.

Наступна значна і важлива особливість офшорного центру (після політичної й економічної стабільності) - зобов'язання зберігати і гарантувати дотримання суворої банківської таємниці. Це загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодавству у відношенні банківської діяльності створюється легкість і доступність відкриття банківських рахунків — з одного боку, а з іншого — поряд з безумовним обов'язком дотримання банківської таємниці гарантується максимум безпеки і довіри в проведенні банківських операцій.

Далі до характерних рис офшорних центрів відноситься відсутність обмежень на обмін валюти й операції з валютою. Майже скрізь тут не здійснюється контроль над переказом валютних коштів за умови, якщо джерело їхнього походження перебуває за межами офшорного центру. Згадані вище ознаки офшорних центрів не можуть бути реалізовані без такої важливої їхньої властивості, як наявність у центрах сучасних засобів зв'язку і надійне їхнє функціонування. Це вимагає високого рівня розвитку інфраструктури.

Класифікація офшорних центрів:

Залежно від рівня податкових зобов’язань:

1. власне офшорні території, юрисдикції яких відносять до податкових гаваней. Належать міні держави. Відсутній податок на прибуток для іноземних пільгових компаній. Недолік: відсутні податкові угоди з іншими державами.

2. Юрисдикції з помірним рівнем оподаткування. Зв'язок з численними угодами.

Існує ряд комбінованих юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох видів – це Кіпр та Ірландія.

З фіскальної позиції:

• Країни, що не обкладають своїх резидентів ніякими податками;

• Країни, що обкладають лише прибуток, одержаний у цій країні, але звільняють доходи, що надходять з-за кордону;

• Країни, в яких одержаний там прибуток не обкладається, а обкладається прибуток, одержаний за кордоном;

• Країни, де обкладається прибуток, одержаний за кордоном за низькими ставками (<1%);

• Країни які оподатковують матеріальні цінності;

• Країни, у яких дозволяється застосовувати комбінації з пільгових податкових правил, що створює вигідні умови для фізичних осіб.

Способи використання: