Римське мистецтво Живопис

Стиль давньоримського живопису відображає грецький вплив, і зразками, що збереглися, є переважно фрески, які використовувалися для прикрашання стін та стелі заміських вілл, хоча у римській літературі є згадки про малюнки на дереві, слоновій кістці та інших матеріалах. Декілька зразків римського живопису було знайдено в Помпеях, і на основі цих зразків історики поділяють розвиток давньоримського живопису на 4 періоди. Первісний стиль практикувався з початку II ст. до н. е. до початку чи середини I ст. до н. е. Переважно то були імітації мармуру чи кам’яної кладки, хоча іноді зустрічалися зображення міфологічних персонажів. Другий стиль живопису почав розвиватися з початку I ст. до н. е., коли художники намагалися відобразити реалістичні тривимірні архітектурні деталі та ландшафти. Третій стиль розвинувся за правління Октавіана Августа і відмовився від реалізму попереднього стилю на користь звичайного орнаменту. Невеликі архітектурні види, пейзажі чи абстрактні візерунки розміщувалися по центру, з монохромним заднім планом. Четвертий стиль, який виник у 1 ст., зображував сцени з міфології, хоча малюнки архітектурних деталей чи абстрактні візерунки ще залишалися.

Скульптура

Традиційна римська скульптура ділиться на п'ять категорій: портрет, історичний рельєф, поховальні рельєфи, саркофаги, і копії стародавніх грецьких творів. Римська скульптура перебувала під сильним впливом грецької прикладів. Портретна скульптура у Давньому Римі використовувала як класичні, так і енергійні пропорції, з часом перетворившись на суміш реалізму та ідеалізму. За правління династій Антонінів та Северів, у скульптурах почали переважати більш пишні волосся та бороди, що створювалося глибшим різьбленням і висвердлюваннями Вдалими були також рельєфні скульптури, які зображували перемоги римлян.

Архітектура

У Стародавньому Римі, величезній середземноморській державі, архітектура успадкувала традиції грецької, провідного значення набули споруди, що виражали могутність республіки (пізніше імперії), а також задовольняли потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів та акведуків. Для зведення масштабних будівель велику роль відіграло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема бетону.

Були розроблені раціональні методи будівництва, яке зрештою набуло гігантського розмаху. Створювалися великі ансамблі (громадські центри — форуми) та громадські споруди, розраховані на величезні маси народу: амфітеатри (Колізей у Римі), театри, терми, криті ринки, базиліки.

У перенаселених містах виникли 5- та навіть 6-поверхові житлові будинки для незаможних —інсули. Отримали широке застосування арочні та склепінчасті конструкції (храм Пантеон в Римі, накритий величезним куполом), які розвинулись також в архітектурі елліністичної Парфії.

Архітектура Римської імперії від суворих і доцільних переходить до великовагових, пишних, іноді перебільшених форм, ускладнених планів. Посилюються елементи декоративності.

Ренесанс

Епоха Відродження — період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII століття, зайняв в більшості європейських країн XIV—XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII століття.

Термін «Відродження» першим почав вживати Джоджо Вазарі — італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше античність вплинула на освіту, філософію, образотворче мистецтво і літературу.

У XIV—XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.