5. Особливості художнього освоєння дійсності. Поняття прекрасного і потворного.

Духовне освоєння дійсності відбувається у різних формах. Одна з них – художнє освоєння. Специфіка його в тому, що художнє відображення не прагне отримати точної копії світу, такої, якою вона існує сама по собі.

Основною формою художнього відображення є художній образ.

Художній образ – це відображення дійсності, яке виникає в процесі сприйняття і переживання дійсності людиною, тобто світогляд суб’єкта відображення, його цінності (моральні, естетичні, соціально-політичні).

Призначення художнього образу – показати, створити картину дійсності з погляду її відповідності і не відповідності ідеалам людини. В художньому відображенні відбувається усвідомлене спотворення образу дійсності, щоб оцінити її згідно з людськими уявленнями про прекрасне, потворне, добро і зло, справедливе й несправедливо.

Художній образ містить елементи вимислу, фантазії, оціночного суб’єктивного ставлення.

З естетичного погляду художній образ – це відображення світу через уявлення про прекрасне й потворне.

Ці уявлення історично дуже мінливі. У найзагальнішому вигляді прекрасне (красиве) можна визначити як одне з найважливіших понять естетики, вищу естетичну цінність, що характеризує явища буття природи й людини, які здатні викликати у людей безкорисливі, піднесені почуття радості, любові, свободи.

Потворне розуміють як протилежне за своїм змістом прекрасному, тобто таке, що викликає негативні естетичні почуття. Потворне також трактується як відсутність художності в образі, естетичного начала.

Художній образ як оціночне відношення містить не лише естетичні, а й моральні цінності, тобто відображення дійсності з погляду уявлень про добро і зло.

6. Міфологія світогляду.

Міфологія – історично перший тип світогляду чи спосіб оформлення світоглядних уявлень. Виникає він на етапі становлення суспільства. Цей світогляд властивий первісному ладу та ранньокласовому суспільству.

Міфологія – це така форма світогляду, у якій через художні образи відображається залежність людського існування від природних явищ, стихій, а також колективного буття у межах родоплемінних відносин.

Характерними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і анімізм, що виявляються в одухотворенні явищ природи, перенесенні на них душевних і тілесних властивостей людини. Сонце, Земля, Вітер, Вода, та інші стихії сприймалися як живі й одухотворені. У міфологічному світогляді не проводилась межа між чуттєвим образом дійсності і самою реальністю.

Міфологія створювала цілісну й завершену картину світу людського буття в усіх світоглядних аспектах. У доступній художній формі, яскравих чуттєвих образах розкривалися будова космосу, доля людини, природа добра і зла, потворного і прекрасного.

Реальність міфологічного взаємозв’язку людини і природи, можливість людини впливати на події, що відбуваються, виявлялися у феномені магії, тобто у діях, спрямованих на об’єкт міфологічних уявлень з метою впливу на нього(наприклад, втихомирити шторм, викликати дощ, домогтися прихильності того, чи іншого бога).

Міфологічний світогляд ґрунтувався на вірі-вірі релігійного характеру, отже, на некритичному ставленні до дійсності і змісту міфологічних уявлень.

Перехід від міфологічного світогляду до релігійного історично досить тривалий. Релігійні погляди містять у зміненій формі багато міфологічних уявлень та образів.