4. Рух як загальний спосіб буття світу. Рух і спокій.
Відповідь на питання про те, чи можна визнати рух як спосіб існування світу, залежить від того змісту, який ми вкладаємо в поняття – рух і світ, рух і спокій, причина та наслідок.
Матеріалістичні вчення доби античності та Нового часу створювали статичну картину світу, яка у своїх загальних рисах створювалася з таких уявлень:
Світ – це сукупність окремих речей, цілісних, автономних об’єктів. Речі за своєю природою сприймались як стійкі явища. Буття кожної речі в світі бачилось як її існування, перебування в різних станах.
Рух – це один з періодів, фаз, етапів буття будь-чого, це стан і його тривалість.
Рух – не єдиний стан в бутті світу, в існуванні всіх об’єктів, що його складають. Інший стан – спокій.
Стан спокою – більш загальний, ніж стан руху. На відміну від стану руху, який може бути лише зовнішнім для всіх об’єктів станом буття, спокій буде як зовнішнім для них, так і внутрішнім станом, в іншому разі речі втратили б свою стійкість.
Рух як і будь-який інший стан повинен мати початок, свою причину.
Причина завжди передує наслідку як результату, а також є зовнішньою для будь-якого стану речей, у тому числі і для їх руху. Отже, рух є результатом його причини, явищем, що відбувається, а не само відбувається і тому воно не може бути саморухом, тобто процесом, способом буття не окремих об’єктів.
Філософська та наукова думка кінця 18 – початку 19 ст. створює принципово нову, діалектичну картину світу, в якій рух починає інтерпретуватися як всезагальний спосіб буття світу.
Повною мірою обґрунтування руху як всезагального способу буття світу було дано в ідеалістичній та матеріалістичній діалектиці (німецька класична філософія).
У філософських вченнях 19-20ст. рух набув статусу загальності. Рух є вічним, тобто, абсолютним. Спокій зі стану абсолютного набув характеру стану відносного.
В діалектичній картині світу рух і спокій, зберігши характер явищ протилежних, перестали бути взаємовиключними. Рух і спокій є єдиними, вони взаємодоповнюють один одного.
Форми руху.
Найбільш відоме у філософії вчення про форми руху створюється в марксизмі або в діалектичному матеріалізмі. Ця філософія формами руху вважає форми руху матерії. Рух в чистому вигляді сам по собі (незалежно від явищ матеріального світу) не існує.
Енгельс виділяв 5 форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну та соціальну.
В сучасній філософській картині виділяють 3 найбільш загальні форми руху.
Рух в неорганічній природі: переміщення в просторі, процеси перетворення елементарних частинок, гравітаційні, електромагнітні взаємодії, перетворення атомів та молекул, геологічні процеси і т.п.
Рух в живій природі: від до клітинного рівня (нуклеїнові кислоти, білки і т.д.), через одноклітинні та багатоклітинні організми, до взаємодії на рівні біоценозів, екосистем, усієї біосфери Землі.
Соціальна форма руху: охоплює всю сукупність життєдіяльності людей.
Світ як реальність не вичерпується матеріальним світом. Існує і духовний світ, він також знаходиться в непереривному русі та розвитку.
До глобальних соціально-історичних форм руху духовного можна віднести форми суспільної свідомості. Для індивідуальної свідомості формами руху можна вважати, наприклад, відчуття, сприйняття, уявлення, судження і висновки.