Розділ VI. Справа пов в Україні Підривна діяльність пов

Як можна зрозуміти з документів, схема "підривної діяльності", за версією сталінських спецслужб, була приблизно такою. Для того, щоб обґрунтувати непорушність тогочасних кордонів Польщі, довести світовій громадській думці правильність зазіхань на Правобережжя України й підтвердити свої історичні права на українські землі (йшлося про кордони Польщі 1772 р.), нарешті – для створення потужної людської бази, спроможної взяти збройну участь під час майбутньої війни проти СРСР й діяти в тилу Червоної Армії, – ПОВ, нібито, розгорнула через свої осередки активну роботу.

Членами ПОВ провадилася широка полонізація українського населення, штучно збільшувалася кількість поляків в УСРР, необґрунтовано створювалася розгалужена мережа польських адміністративних і культосвітніх інституцій. Керівництво ними, зрозуміло, захопили, "активні націоналісти" – члени ПОВ, щоб полонізувати Правобережжя України, готувати "націоналістичні кадри".

До того всього додавалося, що з 1919 р. найбільш визначні "пеовяки" пролазили "з шкідницькою метою" до лав Комуністичної партії й поступово захоплювали вирішальні ділянки "польської партійної й радянської роботи". Таким був стислий зміст "орієнтування" ("ориентировки") по "контрреволюційній польській роботі", що у 30-ті роки розсилався Управлінням держбезпеки НКВС УСРР всім начальникам обласних управлінь, округових відділів НКВС, начальникам Особливих відділів ("особых отделов") корпусів Київського та Харківського військових округів, командирам прикордонних загонів НКВС УСРР. Отже, кожний з керівників цих підрозділів націлювався ("орієнтувався") на посилені пошуки прихованих "пеовяків", викриття їх "контрреволюційної діяльності", а знайшовши (вигадавши) їх, мав можливість збагатити надіслану згори схему – "орієнтування" – місцевим матеріалом. Зрозуміло, що найкращі шанси у цьому плані мали ті функціонери НКВС, які працювали в місцях зосередження компактних мас польського населення (Вінницька, Київська обл. та ін.). Отже, не дивно, що протягом 30-х років у республіці сфабриковано декілька "справ" так званих "обласних центрів ПОВ".

Згадане ж вище "орієнтування" – у своїй "теоретичній" частині – як інтродукція включалося до звинувачувальних висновків у "справах" абсолютної більшості осіб, заарештованих за причетність до ПОВ у 1933-1934 рр. (із незначними відмінностями).⁷

За архівними матеріалами, черговий сплеск арештів за справою "ПОВ" припав на 1933 рік. В розгортанні цього резонансного процесу Одеське ДПУ брало активну участь й швидко знаходило "фашистських агентів" серед місцевого польського населення. Підтвердження цьому міститься в доповідній записці очільника ДПУ УСРР, В. Балицького під промовистою назвою "Про ліквідацію контрреволюційної організації ПОВ", направленої наприкінці 1933 р. секретареві ЦК КП(б)У С. Косіору. У ній розкрито обставини створення "ПОВ", охарактеризовано основні напрямки її діяльності й названо лідерів. Вказана організація, начебто, мала на меті відторгнення від Радянського Союзу України та Білорусії з подальшим утворенням під протекторатом Польщі федерації цих трьох держав. В своїй діяльності "ПОВ" тісно блокувалась з "Українською військовою організацією". Й насамкінець Балицький відзначив: "Нині викриті і ліквідуються відгалуження на Харківщині, Київщині, Поділлі, Одещині, Волині і Мархлевському районі. Заарештовано 123 людини, з них — членів та кандидатів партії — 31 осіб". Згідно оперативної звітності транспортного відділу ДПУ УСРР в 1934 році у місті Одесі "ліквідовувалось" відгалуження "ПОВ" на об‘єктах водного й залізничного транспорту. Зокрема, була "викрита диверсійна ячейка на Одеському залізничному вузлі, яка мала на меті вчинення диверсій з моменту початку війни"⁸