IX. Філософські погляди марксизму

XIX століття ввійшло в історію людства як доба класичного капіталізму. Величезне зростання продуктивності праці і суспільного багатства, зумовлене розвитком капіталізму, аж ніяк не супроводжувалося поліпшенням становища переважаючої маси людей - безпосередніх виробників матеріальних благ. Навпаки, відбувалася різка поляризація умов життя: з одного боку, в руках буржуазії нагромаджувалося багатство, з другого ж боку, в середовищі трудящих, передусім пролетарів, панували злидні. Капіталістична дійсність спростовувала соціальні ілюзії про встановлення царства розуму, справедливості, братерства й рівності між людьми, що проголошувалися ідеологами ранньої буржуазії

Саме в цей час і виступили на арені політики й науки Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895). їх погляди сформувались під впливом німецької класичної філософії, зокрема Гегеля і Фейербаха. К.Маркс та Ф.Енгельс поділяли точку зору попередників, що філософія є квінтесенцією свого часу й покликана вносити мудрість і розум у розвиток суспільства та сприяти його прогресові. Водночас вони пересвідчилися, що буржуазні держави керуються інтересами привілейованих класів. Це й примусило К.Маркса і Ф.Енгельса створити власну теорію, яка б відповідала інтересам більшості суспільства. Вони одразу висловили впевненість, що стихійність, неорганізованість виступів робітничого класу можуть бути подолані лише з'єднанням робітничого руху з соціалістичною теорією.

Отже, соціально-історичною передумовою виникнення марксистської теорії стали утвердження капіталізму як нового суспільного ладу та боротьба робітничого класу за свої соціально-економічні й політичні права.

Безпосереднім теоретичним джерелом марксизму була, як уже згадувалося, німецька класична філософія. Маркс і Енгельс запозичили матеріалізм Л.Фейербаха, та найголовніше, вони його поєднали з діалектикою Гегеля. її "раціональне дзеркало" вони вбачали в ідеї загальності, суттєвості й необхідності розвитку, який здійснюється шляхом виявлення й подолання внутрішніх протилежностей, їх взаємоперетворення, стрибкоподібного переходу кількісних змін у якісні, заперечення старого новим. Основне положення гегелівської діалектики про постійний процес розвитку підводив до висновку, що в суспільстві також діє цей універсальний закон вічної зміни, що боротьба протилежностей у суспільному житті є запорукою його розвитку.

Свою філософську систему Маркс і Енгельс обґрунтували новітніми для свого часу досягненнями природничих наук. Такими були, зокрема, відкриття закону збереження й перетворення енергії, клітинної будови організмів та дарвінівська теорія походження видів.

Таким чином, свою теорію Маркс і Енгельс обґрунтували не лише досвідом соціально-економічного розвитку, а й досягненням суспільних та природничих наук.

Принципово новим у вченні Маркса й Енгельса був погляд на суспільство. Уся попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали їх політику, мораль, економіку, характер державного устрою тощо. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя, передусім, на сферу матеріального виробництва. Саме воно лежить в основі життя і розвитку суспільства. Серед розмаїття відносин між людьми вони виділяють базові відносини, що характеризують спосіб виробництва матеріальних благ. Саме вони визначають усі інші відносини між людьми. Практична діяльність людей по перетворенню світу є основою не лише матеріального, а й духовного суспільства. Звідси марксизм робить глобальний висновок, що суспільне життя визначає суспільну свідомість. Це положення марксизму і є основою матеріалістичного розуміння історії. В цьому й полягає принципова новизна марксистської філософії.