Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ИДПУ Билеты.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
29.04.2019
Размер:
371.71 Кб
Скачать

2. Розвиток права в Українській козацько-гетьманській державі (1648—1657 рр.).

Статут 1588 р. та магдебурзьке право були тільки на папері. Хоча магдебурзьке право було, але тільки в великих містах. У роки Визвольної війни були скасовані правові норми прийняті органами польської влади: “Устави на волоки” 1557, ординація козакам 1638 р., королівські і сеймові конституції тощо.

В Українській Козацько-Гетьманській державі вик. звичаєве козацьке право. Регулювало систему судочинства, називало злочини та покарання за них, організацію державної влади та управління. Це право виникло у процесі еволюції господарсько-побутових відносин людей, спиралось на “права та звичаї ” Війська Запорозького.

Також, великої ваги набирають гетьманські універсали, які мали загальнообовязкови характер. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.

Слід згадати про церковне звичаєве право – сукупність правил поведінки, які не отримали законодавчого підтвердження, але їх дотримувались.

На розвиток права також впливали міжнародні угоди, в яких знаходять ся номи цивільного та адміністративного права.

3. Організація адміністративного управління в Галичині та Буковині в і пол. Хіх ст.

Після хвилі революційних виступів, що прокотилися по всій Австрійській ім­перії, у 1848 році в Галичині було скасовано кріпосне право. Аграрна реформа в сільському господарстві включала в себе кілька основних положень. Зокрема, лік­відувалася юридична залежність селянина від поміщика; селяни наділялися земе­льною власністю; мали сплатити поміщикам вартість кріпосних повинностей.

Після створення Австро-Угорської імперії кожна з двох держав продовжу­вала мати свій двопалатний парламент — в Австрії він називався Рейхсрат (Дер­жавна Рада), а в Угорщині — Сейм. Спільного законодавчого органу затвердже­но не було. Увесь апарат управління частини держави діяв незалежно від іншої.

Централізувала державу особа австрійського імператора, що одночасно но­сила титул угорського короля. Ухвалені австрійським рейхсратом чи угорським сеймом рішення потребували обов’язкового підпису імператора. Він представляв країну на зовнішній арені, призначав і відправляв уряди у відставку був голо­внокомандувачем збройних сил імперії. Фактично особа монарха була недотор­канною, він не відповідав ні перед Сеймом, ні перед Державною Радою.

1