1. Адміністративно-правове становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Битет№21

1. Основні риси розвитку кримінального права: поняття і види злочинів; мета і система покарань у іі пол. XVIII ст.

Кримінальне право. У XVIII ст. у кримінальному праві Украї­ни принципових змін не відбувається. Водночас під впливом імпер­ської ідеології Росії посилюються репресії щодо злочинів проти держави, знижується вік кримінальної відповідальності, посилю­ються елементи жорстокості, частіше використовується принцип об'єктивного поставлення.

Уточнюється поняття державної зради. Під зрадою переваж­но розумілася зрада російському царю-імператору. Зрадником було оголошено гетьмана І. Мазепу. А гетьмана П. Полуботка було обви­нувачено у зраді лише за те, що він порушив клопотання про відно­влення порядку взаємовідносин України та Росії, встановленого за часів Б. Хмельницького. Ці дії Полуботка уряд розцінив як сепара­тизм, що, на думку імперської адміністрації, було зрадою.

Важливе місце у системі правопорушень посідають злочини проти православної віри (богохульство, чарівництво та ін.). На відміну від юридичної практики Росії і, особливо, Речі Посполитої, такі судові справи на Лівобережній Україні були рідкістю. На Правобережнії Україні до кінця XVIII ст, було зареєстровано близько ста справ про чаклування та чарівництво.

Най небезпечнішими службовими злочинами вважалися каз­нокрадство та хабарництво, досить поширені серед посадових осіб України, втім, як і Росії.

У XVIII ст. досить поширеними були злочини проти порядку управління. Юридична практика того часу перенасичена адмініст­ративно-кримінальними справами, особливо пов'язаними зі злочи­нами, спрямованими проти російської адміністрації на території України. До майнових злочинів належали крадіжка, пограбування, гай­дамацтво, підпалювання та інші види знищення чужого майна. Найдетальніше закон регламентував крадіжки. Кваліфікованою вва­жалася крадіжка, здійснена під час стихійного лиха, з військових сховищ, у товариша, в церкві Кримінальне право знало злочини проти моральності. Суворо­му покаранню піддавався запорізький козак, який «порочит жен­щину по пристойности», оскільки такий злочин «к обесславлению |всего войска запорожского простирается».

2. Брест-Литовська угода, її вплив на становлення державності України.

1918 - угода, підписана 27 січня в Бресті-Литовському (Бресті) Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією і українською бурж.-націоналістичною Центральною радою. Б.-Л. у. відкрила шлях до австро-німецької окупації України 1918. Щоб створити видимість "законності" акту, нім. вояччина зажадала від Центр. ради, яка зазнала поразки в боротьбі проти укр. народу і влада якої була фікцією, заяви про "незалежність України". Проголошення IV Універсалу Центр. ради 22-25 січня створило формальні "підстави" для підписання Б.-Л. у. Змова правлячих кіл Німеччини з Центр. радою ускладнювала становище рад. сторони на переговорах про укладення Брестського миру 1918, давала змогу нім. імперіалістам диктувати найжорстокіші умови. Незабаром після підписання Б.-Л.у. останні пред'явили радянській делегації ультиматум, а 18.ІІ почали наступ на Сх. фронті. Рад війська зупинили наступ. З ІІІ 1918 було укладено Брестський мир. Посилаючись на умови Б.-Л.у., Центр. рада закликала австро-нім. війська на Україну.

Укладення Б.-Л. у. було грубим порушенням волі укр. народу. ЦВК Рад. України заявив, що "ніякі зобов'язання, прийняті Центральною радою, не будуть визнані Українською Радянською владою, ні народом українським" ("Українська PCP на міжнародній арені". К., 1966, с. 17), і направив до Бреста делегацію Рад. України, яка на переговорах викрила зрадницькі дії Центр. ради. Укр. народ піднявся на визвольну війну проти іноз. загарбників та їхніх бурж.-націоналістичних поплічників. Крах австро-нім. окупації привів до ліквідації Брест-Литовської угоди.