Глава іі Еволюція методології наукових досліджень

Наука, як відомо , є рушійною силою суспільства. Процвітання і високий розвиток науки позитивно відбивається на високому рівні розвитку суспільства. Для забезпечення успішного розвитку науки необхідні достовірні знання про досліджувані об'єкти і явища. Саме в цьому розрізі велике значення надається методології наукових досліджень, адже саме методологія визначає наукові принципи і способи наукової діяльності; саме методологія вивчає, аналізує методи, засоби і прийоми, за допомогою яких отримують нові знання в науці як на емпіричному (конкретно-практичному) так і теоретичному рівнях пізнання. Методологія походить від грецького слова methoges - пізнання і logos -вчення. Отже, це вчення про методи дослідження, про правіша .мислення при створенні науки. Для зрозуміння уточнимо також поняття наукове дослідження - це процес вивчення певного об'єкта (предмета або явища) з метою встановлення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання в практичній діяльності людей.

Розвиток методології - одна зі сторін розвитку науки в цілому, тому слід розглядати її в нероздільному історичному розвитку науки.

Історія зародження й розвитку науки нараховує багато століть. Ще на розі свого розвитку людство поліпшувало умови життя за рахунок пізнання і незначного перетворення навколишнього світу. Століттями і тисячоліттями нагромаджувався і передавався наступним поколінням досвід, який поступово удосконалювався за рахунок встановлення певних звичаїв, традицій, писемності. Так виникла перша форма науки, предметом якої було вивчення природи в цілому.

Перші елементи науки з'явились у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільства і мали суто практичний характер.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай) характерний стихійно - емпіричний процес пізнання, при якому об'єднувались пізнавальні і практичні аспекти. Знання мати практичну спрямованість і фактично виконували роль методичних розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання. Еллінівстичний період давньогрецької науки характеризуються створенням перших теоретичних систем у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Аристотель, Архімед та інші в своїх дослідженнях для опису об'єктивних закономірностей користувались абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що с важливою рисою науки. У період античності з'явились перші паростки методології отримання нових знань. Так, стародавні греки найбільш доцільним способом відкриття нових істин визнали дискусії, в результаті яких виявились протиріччя про предмет обговорення, суперечливість трактувань, які дозволяли відстоювати ненадійні і малоймовірні здогадки.

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки внесли вчені Сходу і середньої Азії: Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та інші. В Європі в Середні віки великого поширення набуває специфічна форма науки - схоластика, в основі якої є розробка християнської догматики. Вона внесла значний вклад в розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій. Також, в цей період почався процес диференціації (розподілу) науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами окремих дисциплін.(фізика і метафізика, логіка і психологія, етика і естетика, біологія і зоологія). У відповідності до цього формувалися і особливості дослідження окремих дисциплін, явищ . об'єктів, тобто формувались принципи самої методології.

В епоху Відродження з другої половини XV ст. починається період значного розвитку природознавства як науки. В цей період продовжується подальший розвиток та диференціація науки, проходить розмежування філософії та спеціальних наук як фундаментальних та прикладних. Це сприяє формуванню основних ідей методології науки. Особливого значення набули методи дослідження, які є складовою частиною пізнавального процесу і відіграють важливу роль у науці.(З'являється геоцентрична система побудови світу Птоломея. створюється аналітична геометрія Декартом, у 17 столітті Ньютон відкриває Закон всесвітнього тяжіння).

У XV - XVIII ст. наука починає перетворюватись у реальну базу світогляду. Вирішальна роль у формуванні наукового світогляду належить механіці, в рамках якої здійснюється пізнання не тільки фізичних і хімічних, а й біологічних явищ.

У середині XVIII ст. учені висловлюють ідею про всезагальний взаємозв'язок явищ і процесів, що проходять у реальному світі. Ці ідеї вперше висловив Р.Декарт. потім розвинули Ломоносов. Кант. Вольф.

В ХIX столітті питанням розробки методології наукових досліджень приділяли увагу такі видатні вчені як Вольт, Ампер, Петров ( відкриття електричного струму і явища електромагнітної індукції), Джоуль. Майєр ( закон збереження і перетворення енергії).Дарвін ( довів єдність видів тварин і рослин, їх природне походження і розвиток).Менделєєв (відкриття періодичного закону хімічних елементів).

В XX столітті відбувається подальший процес диференціації науки (виділення нових наук) і одночасно процес їх інтеграції (проникнення одних наук у інші) , відбувається прискорений розвиток природознавчих наук, математизація наук, посилюються зв’язки науки, техніки і виробництва. Все це спонукає вчених удосконалювати методологію наукових досліджень.

Сьогодні, в ХХІ столітті, методологія виступає як окрема наукова дисципліна, яка вивчає технологію проведення наукових досліджень; опис і аналіз етапів досліджень і низку інших проблем.

Таким чином, приходимо до висновку, що еволюція методології наукових досліджень йде в ногу і нерозривно пов’язана з розвитком науки і являє собою сукупність правил визначення понять, виведення одних знань з інших, методів , прийомів, операцій наукового дослідження у всіх галузях науки і на всіх етапах дослідження.

Методологія - це схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження.