9.1. Індуктивний метод і складності, пов'язані з ним

Індуктивний метод дослідження відповідає розповсюдженому розумію дослідницької діяльності: дослідники проводять ретельні спостереження, експерименти, докладно аналізують отримані дані й роблять відкриття або розробляють нові теорії. Із цього процесу виключаються особиста думка дослідників для того, щоб досягти того, що вважається об'єктивним знанням.

Індуктивний доказ або міркування починається із приватного затвердження (напр., «Цей безробітний робітник з Бішкека, який тривалий час залишається без роботи, втратив самоповагу») і закінчується універсальним затвердженням (скажемо, «Люди, у яких довгий час немає роботи, втрачають самоповагу»). У висновку робиться затвердження, яке виходить за рамки того, що втримувалося в посилці або допущенні.

Проблема такого підходу в соціальних науках укладається в тому, як його зв'язати з реальною дійсністю. Передбачається, що соціальна реальність як би записує свої повідомлення в пасивно сприймаючім свідомості. Однак спостереження ніколи не бувають нейтральними, а навпаки, ґрунтуються на теоріях за допомогою використання різних концепцій і теорій.

Нижче перераховано чотири етапи, що характеризують індуктивний метод:

Усі факти (напр., дохід, злочинність, режим харчування, етнічна приналежність, тендер і так далі) одержують у результаті спостережень і записують без спеціального відбору й без висловлення припущень про їхню відносну важливість.

Ці факти аналізуються, рівняються й класифікуються (скажемо, високий і низький дохід, пограбування й убивство, режим харчування й голод, узбеки й слов'яни і так далі) без виведення гіпотез.

На основі цього аналізу індуктивно виводяться узагальнення (напр., низький дохід є причиною поганого режиму харчування, високого рівня злочинності й поганих житлових умов) у відношенні існуючих між ними зв'язків.

Ці узагальнення зазнають подальшій перевірці (тобто, верифікації й підтвердженню),

Крім обов'язково необхідного встаткування для спостережень і навичок і здатності відмовлятися від упереджень, усі вчені повинні вміти логічно мислити. Узагальнення логічно ґрунтуються на отриманих даних.

Індуктивний метод виражається в реалістичній онтології, яка припускає існування реальності зовнішнього миру із закономірностями, які можна описати й пояснити. Вона, що також керується епістемологічним принципом, відповідно до якого вважається, що завдання спостереження даної реальності в сутності проста й досягається за рахунок органів почуттів. Відповідно до цього підходу затверджується, що існує взаємо-однозначна відповідність між сенсорним досвідом або сприйняттям і об'єктом цього сприйняття - що ми бачимо, те й існує.

Змиль Дюркгейм був прихильником індуктивного підходу. Згідно Дюркгейму, соціальні факти — це зовнішні стосовно індивіда способи дії, мислення й сприйняття. Вони існують самі по собі по своїх власних правилах і мають здатність контролювати людей. Оскільки соціальні явища існують незалежно від нашої свідомості, вони повинні розглядатися як речі, а спостереження за ними повинне проводитися за допомогою методів, аналогічних методам спостереження за явищами природи. Крім того, для того, щоб вивчати суспільство «таким, яким воно є в дійсності», соціолог повинен відмовитися від своїх власних здогадів і упереджень, а потім приступитися до спостережень у рамках вивчення зовнішніх ознак явищ.

При застосуванні індуктивного методу виникає кілька проблем: чи Можуть індуктивні висновки підтверджуватися логічно?

Затверджуючи, що під індукцією мається на увазі універсальне затвердження, виведене емпіричним шляхом, дослідники виявляються в ситуації нескінченного членування, із чого, тому, випливає, що для визначення обґрунтованості універсальних затверджень на основі приватних затверджень чисто логічного або механічного індуктивного процесу не існує.

Прихильники індуктивного методу затверджують, що чим більше число спостережень і вище ступінь різноманітності умов, у яких проводяться спостереження, тем вище ймовірність того, що висновок виявиться вірним. Однак основна проблема такого підходу укладається в тому, що неможливо визначити, наскільки правдоподібним може виявитися висновок через відсутність даних про чисельність населення.

Також неясно, яка кількість спостережень необхідно провести для того, щоб можна було робити узагальнення - 10, 100 або 5000? Для того, щоб привести переконливий логічний аргумент, необхідно провести всі необхідні спостереження в сьогоденні, у минулому й майбутньому, а це завдання нездійсненне.

Звідки ми знаємо, де шукати й що шукати? Якщо спостереженню повинне зазнати все для того, щоб виявити закономірні зв'язки, це завдання представляється нездійсненної. Якщо ж проводяться тільки релевантні спостереження, це означає, що ми тим самим уже робимо вибір і відбираємо дані - несвідомо або усвідомлено. Неважливо, наскільки ми впевнені у виявленні закономірного зв'язку, або кореляції, між спостережуваними подіями (напр., безробіття й бідність), ми не можемо вивести із цього причинно-наслідковий зв'язок (напр., чи є безробіття причиною бідності, або бідність – причиною безробіття). Добре обгрунтована кореляція вимагає пояснення - тобто, необхідно вийти за рамки простого опису подій. Інакше кажучи, невірне затвердження про те, що «факти говорять за себе».

• Спостереження - це інтерпретація. На відміну від загальнопоширеної думки про нейтральну природу спостережень, спостереження визначаються теорією.

На закінчення можна сказати, що перехід від фактів до теорії вимагає творчої уяви - наукові гіпотези й теорії не виводяться зі спостережуваних фактів, & розробляються й створюються для їхнього пояснення. Вони являють собою здогаду відносно зв'язків, які можна помітити між досліджуваними явищами. Більше того, якщо на дослідників впливає їх минулий досвід, знання й очікування, і якщо ми допускаємо, що будь-яке знання є теоретично конструйованим, яким образом можливо досягти об'єктивності? І чи можливо виявити істину?