7.3. Принципи діалектико-матеріалістичного методу пізнання.

Головне призначення принципу складається в тому, щоб бути базовими, опорними знаннями. З позиції таких знань усвідомлюється нове знання, його емпіричний чи теоретичний зміст. Формулювання принципів багато в чому залеить від структури теорії, категорій та законів діалектики. Існують всі підстави вважати принципи однопорядковими з законами науки, засобом поєднання законів та категорій.

Принципи відображають дійсні відношення, закономірні зв'язки явищ, які складають їх об'єктивну основу. Але принципи мають і суб'єктивну сторону; вони представляють деяку єдність об'єктивного та суб'єктивного. Іншими словами, в принципах, хоча вони і визначаються знаннями об'єктивного змісту, присутні і різні види суб'єктивної активності, останні і стають керівництвом при використанні принципів.

Принципи діалектико-матеріалістичного методу зумовлені структурою теорії діалектики та формуються під впливом цілосності останньої. Самі вони складаються з елементів теорії. Принципи відображають не тільки зміст теорії, а й взаємозв'язок змісту знання та форми його вираження. Це дозволяє виділяти принципи з теорії, використовувати їх, як відносоно незалежні частини в інших областях знань. Володіючи усіма якостями теоретичної цілісності, вони стають представниками теорії в науковій картині світу.

Принципи можуть виконувати різні функції. Так, наприклад,

• в принципах можуть бути зафіксовані базові властивості об'єктів,

• міститися заборони та обмеження.

• в принципах можуть поєднуватися знання законів та категорій в єдину систему,

за допомогою принципів може здійснюватися вплив на перехід однієї теорії в іншу.

за допомогою принципів теорії доповнюються та пояснюються, приводяться у відповідність чи ведуть до протиріччя, Отже, розглянемо основні принципи діалектико-матеріалістичного методу пізнання.

Принцип об'єктивності розгляду.

Якщо всі принципи матеріалістичної діалектики звести до двох головних -до принципу матеріалізму та принципу діалектики, то принцип об'єктивності буде вказувати на матеріалістичний характер діалектичного методу.

При правильному розумінні практики ми можемо побачити, що об'єктивність розгляду фіксує саму можливість практичної діяльності як основи світу людей, самого цього світу.

Для того, щоб жити люди змінюють світ; суб'єктивна людська дійсність по зміні світу здійснюється у відповідності з об'єктивними законами та властивостями самих речей. Без істинного відображення об'єктивної дійсності в своїй свідомості людина не змогла б підкоряти своїй волі дії ні природних, ні суспільних сил, взагалі не були б можливі людське життя та суспільний розвиток.

Принцип об'єктивності завжди був в основі людської практичної діяльності та свідомості, тому сьогодні він набуває важливого значення, а його розробка стає дуже актуальною.

Принцип об'єктивності розгляду і є той самий принцип, який свідомо відображає головну суттєву спрямованість всього людського пізнання - рух до об'єктивної істини, на основі пізнання якої і може відбуватися свободна діяльність людини. Як такий, принцип об'єктивності виражає головну спільну суттєву ціль і призначення матеріалістичної діалектики, організовує та підпорядковує цій цілі всі її форми, категорії та принципи, Іншими словами, всі інші принципи діалектики орієнтуються саме і тільки на визначення тієї головної цілі, котра виражена у вимогах об'єктивності розгляду. Всі принципи, які розглядаються крізь призму принципу об'єктивності, є вимогами для його подальшого збагачення, конкретизації та реалізації.

Принцип об'єктивності розгляду абстрагований з реального практичного процесу відношення людини до природи та суспільства в якому вони живуть, з матеріальної практики та історичного досвіду. Ми розуміємо, що теоретики, так звані виробники пинципів, брали вказаний принцип не безпосередньо з практичного досвіду, а за допомогою звичайної свідомості, в яку цей пинцип проникав і в якій практично затверджувався.

Принцип об'єктивності розгляду виступає пинципом матеріального мислення, який саие тому в діалектичному матеріалізмі, як в матеріалізмі цільному та послідовному набуває свого повного та істинного значення.

Історизм як принцип діалектичного методу.

Принцип історизму є методологічною проекцією діалектико-матеріалістичної ідеї розвитку на сферу наукового пізнання.

Цей принцип не тільки орієнтує на пізнання явищ в прцесі їх розвитку, їх генезису з попередніх форм та щляхів перетворення в інші форми, а й сприяє досягенню єдності науки.

Таким чином історизм як методологічний принцип не обмежується пізнанням соціальних явищ, якщо суспільство розглядається ізольовано від природи, але виступає і універсальним принципом діалектичної логіки. При цьому, слід зазначити, що традиція розробки принципу історизму на основі пізнання соціальної реальності має під собою дійсні основи.

В загальному під історизмом як принципом діалектичної логіки виступає спосіб теоретичного дослідження конкретних систем під кутом зору їх походження та розвитку в більш широкому часовому контексті, в контексті історичного часу,

Оскільки історизм як принцип пізнання безпосередньо пов'язаний з ідеєю розвитку, то його розуміння суттєво залежить від характеру тих концепцій розвитку, на основі яких він розробляється.

Принцип історизму вимагає діалектичної єдності двох установок: виділеня унікальності кожного Історичного явища та включеня його як необхідної ланки в загальний процес розвитку. Здійснити цю задачу можливо, якщо використовувати принцип історизму та системності, Синтез яких дозволяє подолати протиставлення методівтпояснення та розуміння в історичному пізнанні.

В більш загальному плані історизм без системності перетворюється на презентизм та теологізм, а системність без історизму - в структуралізм. В обох випадках нам не вдається відобразити процес розвитку.

Завдання принципу історизма складається в тому, щоб не тільки розкрити унікальність даного явища, а й показати причини його виникнення та тенденції розвитку, тобто, включити в історичну закономірність.

Пинцип єдності протилежностей.

При формулюванні загального закону діалектики витікають дві вимоги до мислячого суб'єкту, дві пізнавальні установки, а саме: при почсненні того чи іншого явища слід розмежовувати його на внутрішні протилежності, боротьба яких сладає його рушійну силу, а по-друге не забувати про єдність цих протилежностей та вміти поєднувати їх.

Слід звернути увагу на те, що протиріччя процесу пізнання, які детерміновані протиріччями об'єктивної реальності є характерними для функціонування та розвитку сукупного мислячого суб'єкту, а не для індивідуального мислення та свідомості.