54. Заходи адміністративного припинення.

Цей вид заходів (у юри­дичній літературі їх іноді називають «адміністративно-припинювальними») належить до другого різновиду заходів адміністративного примусу.

Сама назва вказує на їх цільове призначення — припинення неправо­мірної поведінки, їх призначення полягає:

а) в припиненні протиправної поведінки;

б) в усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки;

в) у створенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнен­ня винної особи до адміністративної відповідальності.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватись як самостійні (наприклад, припинення функціонування пункту харчування у зв'язку з порушенням санітарно-епідеміологічних правил), так і разом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністратив­ними стягненнями.

Одні заходи адміністративного припинення через їх специфічне при­значення застосовуються досить часто, наприклад, вимога до громадяни­на чи посадової особи припинити правопорушення (п. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 25 грудня 1990р.); інші — не так часто, на­приклад, обов'язкові до виконання приписи господарюючим суб'єктам щодо припинення порушення прав споживачів (п. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції від 15 грудня 1993 р.); треті — порівняно рідко, наприклад, застосування працівниками міліції вогне­пальної зброї як крайнього заходу (ст. 15 Закону України «Про мілі­цію»).

Заходи адміністративного припинення, як правило, закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в ст. 260 КУпАП (заходи за­безпечення провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня). У ній, зокрема, говориться: «з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі немож­ливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо скла­дання протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про адміністративні пра­вопорушення допускається адміністративне затримання особи, особис­тий огляд, огляд і вилучення речей і документів».

55. Поняття адміністративно-правового режиму та його види.

Адміністративно-правові режими – це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, опосередкованого імперативним методом юридичного впливу, який виявляється в тому, що суб’єкти правовідносин займають юридично нерівні позиції. Елементи адміністративно-правових режимів: - мета встановлення відповідного адміністративно-правового режиму; - імперативний метод правового регулювання; - встановлена у законодавчому порядку сукупність правил поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів та їх посадових осіб і реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях (режимні правила); - спеціальні державні органи, на які покладено завдання здійснення мети адміністративно-правового режиму та надане право здійснювати контроль за додержанням режимних правил; - відповідальність за порушення «режимних» норм; - особливі адміністративно-правові засоби встановлення і форми виникнення прав та обов’язків, способів юридичного впливу, захисту прав тощо (акти, скарги, контроль і нагляд, адміністративний примус, адміністративна відповідальність та ін.); - визначення просторово-часових меж дії адміністративно-правового режиму. Види адміністративно-правових режимів: В юридичній літературі адміністративно-правові режими класифікують на такі види, як: а) за територією: загальнодержавні (режим секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони); б) за часом дії: постійні (паспортний режим), тимчасові (режим надзвичайного стану), ситуаційні; в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій: звичайні та спеціальні; г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежуючі; д) за окремими об'єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї, отрути тощо; є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності тощо. За належністю до забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки країни виділяють групи режимів, націлених на забезпечення інтересів державної безпеки країни. 1) адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці (або режим таємності), прикордонний режим та режим в'їзду в країну та виїзду з неї. 2) режими, що передбачають як забезпечення безпеки держави, так і охорону громадського порядку. До них віднесені режим проживання й пересування іноземців на території держави. 3) режими охорони громадського порядку та громадської безпеки. 4) режими, що сприяють досягненню мети та завдань різних галузей управління (митний, санітарний режим тощо). 5) комплексні режими, які охоплюють спільну для всіх вищенаведених режимів груп мету, але які застосовуються в умовах виняткових обставин (воєнна загроза, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, масові безпорядки тощо). Найбільш розгалуженою є класифікація залежно від мети адміністративно-правових режимів: 1) адміністративно-правові режими для певних державних станів, до яких належать режими надзвичайного і воєнного стану, охорони державного кордону (прикордонний режим), митний режим, окремі види зовнішньоторговельної діяльності, включаючи режим прикордонної торгівлі й режим вільних економічних зон. 2) адміністративно-правові режими для громадян: дозвільний режим (придбання вогнепальної зброї тощо); процедури вирішення питань про громадянство; порядок в'їзду в країну й виїзду з неї громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства; паспортна система та режим прописки; реєстрація громадських об'єднань та ін. 3) обліково-легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до окремих видів діяльності. 4) функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління в різних сферах діяльності — податковій, санітарній, екологічній та ін.