39. Особливості дисциплінарної та адміністративної відповідальності державних службовців.

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов’­язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, в якому він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звіль­нення), до служ­бовців можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді.

40. Напрями реформування інституту державної служби в Україні.

Розбудова державності України має супроводжуватися відповідним розвитком та удосконаленням державної служби. Метою реформування цього інституту є становлення справді професійної, високоефективної, стабільної і авторитетної державної служби.

Основними цілями і завданнями державної служби як інституту української держави є:    1. Охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав і свобод людини та громадянина;    2. Забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень і компетенції шляхом надання професійних управлінських послуг політичному керівництву цих органів і громадськості.

Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити добір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. Таким чином, здійснення адміністративної реформи неможливе без її кадрового забезпечення.

Концепція наголошує, що для реформування адміністративної системи потрібні будуть підготовлені й компетентні кадри. Для цього має бути організований добір працівників з подальшою їх підготовкою до впровадження адміністративної реформи та роботи в нових умовах. Поряд з необхідним теоретичним навчанням вони мають пройти ґрунтовне цілеспрямоване практичне стажування в управлінських структурах розвинутих країн.

41. Поняття та класифікація форм діяльності органів виконавчої влади.

Найвагомішим об'єктом впливу адміністративно-правових норм є діяльність органів виконавчої влади. Слід зазначити, що не всі дії ор­ганів виконавчої влади є власне управлінням (наприклад, фінансово-господарські операції). Але головним, профільним напрямом для цих ор­ганів є управлінська діяльність. Управлінська діяльність характеризується особливим змістом і виявляється у відповідних формах. В адміністративно-правовій літературі немає єдності в розумінні того, як співвідносяться елементи змісту та форми управлінської діяльності. Наприклад, пропонується розглядати процес управління (як форму діяльності суб'єкта) через єдність стадій, функцій, методів управління і управлінських відносин. В цьому випадку невиправдано змішуються різні й цілком самостійні характеристики як змісту, так і форми державного управління (далі управління). Насправді до основних елементів змісту управлінської діяльності на­лежать: а) цілі та завдання; б) функції; в) методи. Цілі та завдання — це уявлення про напрями та очікувані наслідки уп­равлінської діяльності. Відмінність між вказаними однопорядковими категоріями полягає у ступені узагальненості відтворення у них на­прямів та наслідків, а саме: у цілях відтворюються більш тривалі та значущі, ніж у завданнях, показники діяльності.

Функції слід розуміти як відносно самостійні складові змісту уп­равлінської діяльності.

Методи управління безпосередньо характеризують практичну ре­алізацію функцій. Загальноприйняте їх тлумачення як способів здійснення керуючими суб'єктами владно-організуючого впливу на керовані об'єкти.

З методами пов'язаний і стиль управління, але не в розумінні осо­бистих, індивідуальних рис роботи управлінських кадрів, а як су­купність прийомів діяльності, що виступають окремим проявом ме­тодів управління.

За своїм значенням метод і функції виражають своєрідну ста­тику управлінської діяльності. Для визначення її динаміки доцільно використовувати інший термін — «функціонування». Воно означає власне здійснення управлінської діяльності, тобто є фактичним здійсненням органами своїх цілей та завдань, функцій і методів, що виражається у різноманітних діях, поведінці державних службовців, їх взаємозв'язках з іншими учасниками управлінських відносин.

Форми управлінської діяльності — це способи зовнішнього вираження змісту управлінської діяльності в її динаміці, тобто в ході практичного функціонування органів виконавчої влади.

Зміст і форми управлінської діяльності перебувають (точніше, ма­ють перебувати) під всеосяжним регулюючим впливом норм адміністративного права. Це дає підстави різним авторам цілком слушно визначати форми і методи діяльності органів виконавчої вла­ди як адміністративно-правові форми і методи. Наприклад, якщо взяти такий найсуттєвіший елемент змісту уп­равлінської діяльності, як функції, то її адміністративно-правова форма уособлена в компетенції органів виконавчої влади.