2. Вчення олександрійського філософа Філона ("батько християнства" Енгельс)
природна гріховність людини,
необхідність врятування душі за допомогою аскетизму і страждань,
вчення про Логос (гр. - слово) Євангеліє від Іоанна ,
месія сам є богом.
З. Вчення римського філософа Сенеки ("дядько християнства")
етичні ідеї про рівність людей перед богом,
про врятування дущі як мету життя,
про презирство до земного життя,
про любов до ворогів,
про покірність долі.
4. Ідеологія кумранської общини (Іудейська релігійна секта в м. Кумран):
месія за своєю природно є людина,
його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей вже відбулося, . тепер треба чекати другого пришестя.
5. Релігії східних народів:
В перші два століття н.е. вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великим. Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, то вони стали важливим джерелом Біографії Ісуса Христа.
? Знайти спільні риси християнства та інших релігій.
Утворення християнської церкви і богослов'я. У ІІ ст. християнство поступово стало впливовою силою. Жерці, які вбачали в християнах небезпечних конкурентів, підбурювали проти них народ, зводили наклепи, що начебто вони отруюють криниці, використовують в своїх обрядах кров дітей, займаються розпустою, поклоняються голові віслюка. Уряд не видавав законів проти християн, але через їхню відмову вшанувати імператорський культ ставився до них з підозрою.
Згодом християн почали переслідувати. Велику кількість християн було обвинувачена у підпаленні Рима і за наказом Нерона страчено. Однак керівники християнських громад здійснювали спроби примиритися з властями. Так виникли написані ними і звернені до імператорів так звані "апологів", у яких о6грунтувалися християнські вчення та звичаї і доводилося, що християни - найнадійніші піддані.
.Протягом ІІ ст. християнство з релігія рабів та гноблених поступово перетворилося на міцну церковну організацію, яка підтримувала імператорську владу. Перші християнські общини очолювали проповідники - апостоли, пізніше виділялися лідери - пресвітери.
За правління Костянтина (306-337 рр.) було видано так званий Міланський едикт (313 р.), за яким християнам надавалася свобода поверталися всі конфісковані храми та церковне майно. Християнство згодом стало державною релігію. Християни підтримали Костянтина під час його боротьби з іншими претендентами за владу.
За ініціативою Костянтина в 325 р. в місті Нікея було скликаний І Вселенський собор єпископів. Він виробив обов'язковий для всіх християн Символ Віри – короткий виклад основних принципів християнського віровчення.
У ІІ ст. на Заході розпочалося нове піднесення християнської теології, але тепер воно полягало не у творенні догм, а їхньому поясненні. Виникла система богословських творів, авторів яких називають "отцями церкви", їхні праці й нині мають велике значення у тлумаченні положень християнського віровчення.
Поділ християнства
Хоча наприкінці першого тисячоліття історії християнства вважалось, що існує єдина вселенська церква, фактично вже протягом кількох століть єдності в християнстві не було. Поділ у християнстві почався ще під час розпаду Римської імперії – наприкінці І - на початку Vст. і виявився у створенні поряд з Римом релігійного центру в Константинополі. Між Римом і Константинополем тривала конкурентна боротьба за перевагу в церкві.
3 VІІІ ст. серйозні конфлікти між обома церквами стали виникати через підтримку папою іконошанувальників. У цей час розпочався рух проти вшановування ікон - іконоборство. Розмах руху надав візантійський імператор Лев ІІІ Ісавр, який указом 726 р. заборонив вшановувати ікони.
3 середини ІХ ст. конфлікт між церквами поглибився при зіткненні їхніх інтересів у балканських країнах, які в той час християнізувались. Претензії обох сторін швидко призвели до розриву (в 1054 р. - схизма).
Отже, в основі поділу церков були соціально-політичні причини: відмінності шляхів розвитку країн Західної та Східної Європи, інтереси різних феодальних угруповань, а також боротьба за владу і вплив. Поділу сприяло також і те, що в Візантії та на Заході через особливості їхнього історичного розвитку склались освячені звичаєм відмінності в церковній догматиці, у богослужінні тощо. Так, римська церква визнавала сходження Святого Духу "від Отця і Сина", так зване "філіокве" (з латинської - і від сина), а східна - лише "від Отця через Сина. На Заході парафіяни причащались лише хлібом, на Сході хлібом та вином. Пізніше західним священнослужителям заборонили брати шлюб (принцип целібату), східна ж церква мати сім'ю дозволяла. Істотними були відмінності у становищі папи, патріархату і єпископів цих церков. Західна церква була централізованішою, ніж східна.
3 часу поділу церков за західною церквою поступово закріпилась назва католицької, за східною - православної.
2) Слово "християнство" грецького походження і означте "помазаник". Християнство передбачає шлях внутрішнього спасіння - уход в себе. Протиставляє задоволення - аскетизму, зверхності - покірливості, що буде нагороджено після смерті.
Починаючи з ІV ст. християнська церква почала періодично збирати вище духовенство на так звані Вселенські собори.
Перший вселенський собор зібрався в м. Нікее в 325 р. На ньому було прийнято християнський Символ Віри - зведення головних догматів, що склали основу віровчення і поділяються на 12 части (члени):
3 1 по 8 говориться про троїчність Бога: Отець, Син і Святий Дух, з 9 по 12 - про церкву, хрещення і "вічне життя".
Християнство розвиває ідею триєдиного Бога - носія абсолютної благосні, знання і могутності. Всі істоти і предмети - творіння Бога, який є відношенням трьох іпостасей:
Бог Отець - безпочатковий першопочаток,
Бог Син - смисловий і оформлюючий принцип,
Святий Дух – животворячий принцип.
Всі іпостасі існували завжди і рівні між собою. Людина створена за зразком Бога, але гріхопадіння зруйнувало богоподібність людини, наклавши пляму "першородного гріха". Ісус Христос прийняв муки і смерть, "спокутував" людей, постраждав за весь рід людей. Через страждання, "несення свого хреста" людина очищується і наближається до Бога:
З цим пов'язано поняття "таїнство" – особливі обрядові, культові дії, в яких під "видимим образом" віруючи отримують благодать Божу. Таїнства покликані внести божественне в життя людини.
Хрещення – прилучення людини до християнської церкви.
Миропомазання – укріплює віруючого в духовному християнському житті. Миром називають приготовлена особливим способом і освячена суміш із пахучих речовин і єлею.
Сповідь (каяття) – віруючий розкриває в присутності священика свої гріхи Богу і отримує через священика прощення гріхів від Ісуса Христа. В деяких випадках на того, хто кається накладається єпітимія (гр. – заборона), або покута, яка вимагає благочестивих вчинків і деяких обмежень, спрямованих на подолання гріховних звичок.
Причастя (євхаристія) – віруючий у вигляді хліба і вина приймає тіло і кров Ісуса Христа і через це з'єднується з Христом, стає причетником вічного життя.
Шлюб – за добровільною згодою (перед священиком і церквою) наречена і наречений благословляються жити спільно, народжувати і виховувати дітей.
Священство (рукопокладення) – обрана людина через архієрейське рукопокладення отримує благодать Святого Духа для священного служіння церкві Христовій.
Соборування (маслосвяття, єлеєосвячення) – зцілення від хвороб, звільнення від невідпущених гріхів при помазанні хворого освяченим єлеєм (оливою).
В перші роки існування християни терпіли гоніння, ті особи, що 6ули піддані ув'язненню і катуванню називалися "сповідниками", а ті, хто прийняв смертну кару - "мучениками" і стали почитатися як "святі".
Богослови твердять, що християнство було проголошено Сином Божим Ісусом Христом - боголюдиною, що жив в першій третині І ст. н.е. Деякі вважають Ісуса Христа видатною людиною, яка пізніше була обожнена.
Але історичних доказів існування Ісуса Христа - немає:
- жоден із "сучасних" Христу письменників не згадує про нього (особливо Юст і Філон Олександрійський, які цікавилися релігійним життям в Палестині).
- в ранніх творах християнства Ісус Христос зображується у вигляді надприродної істоти:
"Його голова та волосся - білі, немов біла вовна, як сніг; очі Його - немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; голос Його - немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй". (Апокаліпсис, гл. І, 14 -16).
- у ранніх посланнях апостолів, що приписуються апостолу Павлу образ Христа стає конкретнішим, але в ньому немає його земної біографії (як могло статися, що Павло - сучасник Ісуса, а пізніше - його послідовник не знав про земне життя Ісуса Христа?).
В Палестині, ще до приходу туди євреїв існував землеробський культ Ієшуа (Ієсуса). Євреї, завіювавши Палестину в ХІІІ ст. до н.е.), запозичили культ Ієшуа, що пізніше дало ім'я Ісуса.
Слово "Христос" - це переклад на старогрецьку мову єврейського слова "машіах" - "месія", "помазаник".