2. Система конституційного права

Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню будову і відособлюють його.

➢ Основні частини та елементи системи конституційного права — це його загальні принципи, інститути і норми.

➢ Загальні принципи конституційного права — це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здій­снюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Загальні принципи становлять ніби основу системи конститу­ційного права і надають їй єдину спрямованість. Вони регулю­ють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовній діяльності органів держави.

Загальні принципи конституційного права, як правило, декла­руються конституціями. їх можна розділити на 2 групи:

1. Принципи, які не формулюють конкретні права і обов'язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влад, рівноправність, невідчужувані права тощо.

2. Принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців (Франція); судовий захист кон­ституційних прав; невідповідальність глави держави (Іспанія) тощо.

➢ Конституційно-правові інститути є певною системою норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв'язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу. Ці великі інститути можуть складатися з частин, наприклад, інститут виборчого права включає такий інститут, як виборче право в суб'єктивному значенні і виборчий процес. Виборчий процес складається з 11 стадій, які в свою чергу складаються з окремих інститутів, таких як призначення виборів, висунення кандидатів.

➢ Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов'язки і забезпечуються примусо­вою силою держави.

➢ Відмінності конституційно-правових норм від норм інших галузей права:

1. Конституційно-правові норми мають внутрішню струк­туру: гіпотезу, диспозицію і санкцію, але в одній статті вони зустрічаються рідко. При цьому деякі норми не забезпечені санкцією взагалі, а іноді і гіпотезою.

2. Вони мають більш загальний характер, регулюють най­більш широкі і суттєві суспільні відносини, оформлюють правові основи держави, в них відсутній зв'язок між конкретними права­ми і обов'язками.

3. В одній статті може міститися декілька норм.

4. Домінує імперативний (наказовий) метод регулювання, а у приватному праві — диспозитивний, тобто такий, що надає сторонам можливість вибору варіанту поведінки.

➢ Конституційно-правові норми можна класифікувати за наступ­ними підставами: