Приклад3. В цьому прикладі розглянемо задачу обчислення мінімального елементу масиву та його місцезнаходження.
Процес знаходження мінімального елементу побудуємо як процес багаторазового порівняння мінімального елементу з наступним вибраним елементом масиву. В якості такого мінімального елементу на початку візьмемо перший елемент масиву. Тоді програма розв´язку задачі матиме наступний вигляд:
Program min;
Const n=20;
Var
X:array[1..n] of real;
min:real;
i,k:integer;
Begin
{Введення елементів масиву Х}
for i:=1 to n do
readln(x[i]);
{Обчислення мінімального елемету в масиві Х}
min:=x[1]; k:=1;
for i:=2 to n do
if min>x[i] then
begin
min:=x[i]; k:=i
end;
writeln(‘Значення мінімального елементу масиву
=’,min:8:2,’ ,його індекс=’,k)
End.
Двовимірні масиви
Як і для одновимірних масивів опис двовимірного масиву може задаватись через типізований масив або безпосередньо. Структура опису через типізований масив така:
Type mass=array[1..m,1..n] of real;
Var x,y:mass;
Безпосередньо опис масивів можна задати у такому вигляді:
Var x,y:array[1..m,1..n] of real;
Матриця в дійсних чисел розмірності 4*4, заповнена значеннями
може бути описана так:
Const
B:array[1..4,1..4] of Real=
((2.5,3.6,6.4,9.5),
(4.0,3.2,7.8,8.0),
(1.0,5.4,3.6,2.0),
(1.9,2.1,1.7,3.7));
Введення значень двовимірногомасиву можна здійснити так:
For i:=1 to 4 do
Begin
For j:=1 to 4 do
Read(B[i,j]);
writeln;
end;
Виведення на екран значень елементів двовимірного масиву організовується так:
For i:=1 to 4 do
Begin
For j:=1 to 4 do
write(B[i,j]:8:2);
writeln;
end;
Приклад 4. Записати програму знаходження максимального елемента в матриці і його індексів.
Програма розв´язку поставленої задачі буде такою:
Program max;
Const m=4;n=4;
Var
X:array[1..m,1..n] of real;
max:real;
i,j,imax,jmax:integer;
Begin
{Введення елементів матриці Х}
for i:=1 to m do
for j:=1 to n do
readln(x[i,j]);
{Обчислення максимального елемету в матриці Х}
max:=x[1,1]; imax:=1; jmax:=1;
for i:=1 to m do
for j:=1 to n do
if x[i,j]>max then
begin
max:=x[i,j]; imax:=i; jmax:=j;
end;
writeln(‘Значення максимального елементу матриці
=’,max:8:2,’Він розміщений в’,imax:2,’рядку
і’,jmax:2,’стовпчику’)
End.
Процедури та функції у мові Pascal.
При розробці програми часто виникає необхідність поділити програму на функціонально незалежні частини, підпрограми. Використання підпрограм дозволяє розробляти програму частинами цілій групі розробників, полегшує читабельність та відладку програми, забезпечує можливість модульного програмування.
Підпрограмою називають частину програми, яка є самостійною одиницею і, по суті, сама може бути програмою. В мові Pascal є два види підпрограм: процедури та функції. Різниця між ними полягає у тому, що, на відміну від процедур, функції самі можуть приймати певне значення. Процедури та функції описуються в описовій частині програми і можуть мати всі ті розділи, що і основна програма. В описовій частині процедур знову можуть бути описані деякі процедури.
Дані, описані в розділах процедури або функції можуть використовуватись лише всередині підпрограми. Тому їх називають локальними даними. Змінні, описані у основній програмі можуть використовуватись і у підпрограмі. Такі змінні називають глобальними.
Процедура – це підпрограма, яка має будь-яку кількість вхідних і вихідних даних. Для обміну інформацією між процедурою і програмою, що її викликає, використовуються параметри, які потрібно описати в заголовку процедури. Процедура може бути описана з параметрами та без них.