2)) Імідж політичного лідера

Лідерство - це особливий механізм взаємозв'язку політика з послідовниками. На відміну від лідерства в малих групах, лідерство загальнонаціонального масштабу відрізняється відсутністю безпосередніх особистих контактів з масами. Це своєрідне дистанційне керівництво. Про політика як реальну людину та її лідерський потенціал ми, як правило, судимо за тим образом, який складається під впливом ЗМІ, політичної реклами і самих заяв політика, а також за результатами його діяльності. При цьому "віртуальний" образ політика не завжди співпадає з реальним прототипом. Наприклад, відсутність якоїсь якості, настільки важливої для створення позитивного образу політика, може бути компенсовано роботою іміджмейкерів, результатом чого стане видимість наявності цієї якості у людини. Образи політика, якоїсь організації, сформовані у суспільній свідомості, позначаються поняттям імідж.

Дослідники зазначають, що стосовно будь-якого політика, як і організації, можна говорити про кілька типів іміджів:дзеркальний (суб'єктивний), тобто образ політика у власних очах. Це те, що думає політик про самого себе;модельований бажаний імідж-образ, який команда політика намагається закріпити у суспільній свідомості;негативний імідж, що створюється опонентами;поточний імідж, позитивний чи негативний образ, який складається у суспільній свідомості як стихійно, так і в силу застосування спеціальних технологій.

Нижче піде мова про модельовані іміджі, які враховують стереотипи, що склалися у масовій свідомості, і відповідають соціальним очікуванням певних соціальних груп. З цієї точки зору імідж - це сконструйований образ, який може володіти будь-якими характеристиками, затребуваними послідовниками. За допомогою іміджу створюється яскравий образ політика, який запам'ятовується. Дійсно, якщо подивитися на ситуацію, яка склалася в Україні у 90-х pp. XX ст., то можна зазначити, що суспільство проявило значно більше уваги політикам, які зруйнували стереотипне уявлення про керівника, що склалося у радянські часи, і продемонстрували принципово нову модель поведінки (наприклад, перший президент незалежної України Л.Кравчук, який стояв у витоків злому тоталітарної системи, вперше з вітчизняних керівників зняв краватку і не приховував свої людські слабкості) - ніж політикам, які не зуміли створити свого образу.

На психологічному рівні суспільний діяч може асоціюватися з одним із образів: "мудрець", "герой-захисник", "вірний послідовник" (спадкоємець ідей іншого популярного лідера), "батько нації", "слуга народу" тощо. Масова свідомість може ототожнювати політика з декількома образами одночасно, що значно розширює соціальну базу. Наприклад, всі перераховані вище образи були використані для створення харизматичного образу Й.Сталіна. Нинішня ситуація нестабільності в Україні робить затребуваними образи політиків, що асоціюються у масовій свідомості з типом сильної особистості (лідер-"захисник"), здатним захистити населення від хаосу і гарантувати суспільну безпеку. Інший популярний образ - це політик господарник, здатний облаштувати життя регіону чи країни в цілому.

Імідж політика складається з цілої низки компонентів, які в ідеалі повинні "працювати" на створення єдиного образу:програм, заяв, в яких відображені основні ідеї лідера. Це, як правило, кілька найбільш злободенних проблем суспільного життя, що вимагають вирішення. У передвиборчий період мета політичного курсу, що пропонується лідером, висловлюється в короткій і доступній для розуміння формулі-тезі. Багато претендентів на вищі державні посади асоціюються з простими за формулюванням, але яскравими гаслами своїх виборчих кампаній: "Новий курс" - Ф.Рузвельт, "Нові горизонти" -Дж.Картер, "Головне - це люди" - Б.Клінтон, "На захист працюючих сімей" - А.Гор;поведінки, що дозволяє продемонструвати риси характеру, які у суспільній свідомості пов'язуються з поняттям лідера. Серед них такі, як рішучість у відстоюванні своїх ідей, компетентність. Важливо, щоб поведінка політика демонструвала простоту, відкритість у спілкуванні та інші якості, які викликають симпатію і довір'я у людей;зовнішності (одяг, обличчя, фігура), жестів, красномовності. Психологи говорять, що ставлення до політика визначається не тільки тим, що він говорить і пропонує, але також і тим, як він виглядає. Навіть стиль одягу покликаний підкреслити візуальний образ політика, наблизити його до певних груп населення. Наприклад, символами деяких політиків стали певні деталі одягу: шинель (Й.Сталін), морський кітель (У.Черчілль). Відомо, що М.Тетчер, дочка дрібного купця, ставши британським прем'єр-міністром, підкреслювала свій зв'язок з середнім класом, купуючи одяг в системі магазинів для цього класу;біографії: походження, освіта, професія, партійність. Авторитет кандидата може підкріпити його посадовий статус та імідж тієї організації, з якою він у професійному плані пов'язаний. Підтвердити право на лідерство можуть і яскраві факти життєвого шляху, що підтверджують сміливість і рішучість політика, наприклад, служба в армії, участь у військових діях, боротьба з корупцією та привілеями, з проявами несправедливості.

Імідж включає в себе додаткові складові, які покликані наблизити політика до пересічного громадянина, роблячи його образ більш близьким і знайомим: це характеристики, що розривають взаємовідносини з членами сім'ї чи певні захоплення.

Підсумовуючи, можна навести думку відомого французького спеціаліста з виборчих технологій Ж.Сегела.

Свої спостереження, що стосуються побудови вдалих іміджів, він запропонував у формі восьми заповідей:Голосують за людину, а не за партію.Голосують за ідею, а не за ідеологію.Голосують за майбутнє, а не за минуле.Голосують за образ соціальний, а не політичний.Голосують за людину-легенду, а не за посередність.Голосують за долю, а не за буденність.Голосують за переможця, а не за невдаху.Голосують за цінності справжні, а не надумані.

3 і 4)) 1. Аналізуючи та узагальнюючи позиції представників різних політичних шкіл щодо сутності поняття політичний імідж лідера, слід зазначити, що політичний імідж - це своєрідне відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, це набір стверджень і уявлень у виборців про конкретного політика, шляхом    узагальнень і емоційних переживань. Суть політичного іміджу лежить в природі соціального стереотипу і його впливу на масову свідомість, тому імідж політичного лідера створюється на грунті специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників.

2. Створення іміджу політичного лідера проходить ряд етапів, кожний з яких має свої методи здійснення. Перший етап –збір та аналіз інформації, на базі якої буде створюватися імідж політичного лідера. Другий етап – саме конструювання  іміджу політика. Третій етап – адаптація кандидата до образу. Четвертий – апробація створеного іміджу на електораті. П′ятий етап – аналіз інформації про імідж політика, отриманий з різних джерел. І шостий етап – корекція іміджу, який буде запропонований виборцям. Імідж політичного лідера має свої особливості: він обумовлений як регіональними особливостями, так і часом, імідж пов′язаний зі змінами потреб виборців, і демографічним фактором, він залежить від етнопсихологічного ситуативного фактору.

3. В основі конструювання іміджу політичного лідера лежить чотири основних закони поєднання іміджів: закон додавання (поєднання іміджів в результаті посилює більш сильний імідж), закон віднімання (наявність  незначних  рис не послаблюють сильного  образу, а в деяких випадках робить його більш об′ємним), закон множення (виокремлення будь-якої риси з іміджу може принести зміни в його оцінці) і закон ділення (імідж може переноситися із загального на конкретне).   

4. Імідж  політичного лідера формується на підставі реально властивих певній  особистосі  характеристик, але у відповідний спосіб “препарованих” спеціалістами (іміджмейкерами), саме вони дозволяють лідеру здійснювати свої функції, в тому числі переконувати електорат у правильності вибраного рішення. Електорат не так цікавлять самі по собі об′єктивні характеристики політика, як конкретні переваги для кожного з них. Політик легше входить в ті типи ролей, які очікує від нього населення, навіть тоді, коли він не володіє необхідним для даного іміджу набором характеристик. Але масова свідомість, діючи в умовах неуважності і розірваності свого сприйняття, у будь-якому разі допише в його образ необхідні характеристики. Тобто, існує деякий постійний набір якостей і рис, які обов′язково повинен демонструвати політик.

5. Робота з іміджем політика в рамках виборчої кампанії - це серія кроків, які носять технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу. Політичні технології, які застосовуються при створенні іміджу політика - це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими та фінансовими ресурсами), спрямованими на створення позитивного іміджу (як окремого політика так і політичної партії) та, відповідно - послаблення позицій опонентів. Побудова іміджу політичного лідера можна зазначити як комунікативне програмування, оскільки перед виборцями проходить вибір форматів найбільш сприятливих для виборців. Політичний маркетинг та менеджмент,  PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політика.

6. Побудова політичного іміджу лідера має свою стратегію і тактику. Стратегія – це кодекс основних ідей кампанії. Саме в рамках стратегії реалізується образ кандидата, тактика і план виборчої кампанії. При обранні стратегії необхідно враховувати ресурси виборчої кампанії і кампаній супротивників за такими параметрами: тимчасові ресурси, інтелектуальні, творчі, фінансові, організаційні ресурси, адміністративні, матеріально-технічні та юридичні ресурси, інформаційні та спеціальні оперативні ресурси. Тактика вказує на техніку комунікації, направлення повідомлень на певні групи людей, планування часу видачі повідомлень з тим, щоб досягти максимального ефекту. Вибір тактики кампанії обумовлений такими компонентами: розмірами виборчого фонду та строками отримання грошей на рахунку, кількістю свідомих прибічників кандидата, ЗМІ округа, регіони їх розповсюдження, тираж, орієнтація аудиторії, відношення керівництва і приватного сектору до певного політичного лідера. До стратегії відносять відповіді що і як, а у випадку  тактики такими питаннями є де і коли це повинно бути сказано.

7. Побудова іміджу політичного лідера в сучасній Україні має свої властивості, а саме слід враховувати особливості перехідного періоду, шляхи формування політичного лідерства, електоральну орієнтацію українців, стан масової свідомості, ментальність українського виборця. На досвіді українських виборчих кампаній не було виявлено принципових новацій і технологічних новинок. Вибори показали, які саме ресурси – законні чи не законні були використанні. Різницю визначають не стільки об′єктивні чинники – харизматичність лідера, організованість структур, сприйняття населенням передвиборчої програми, оригінальність проведеної кампанії, симпатії електорату, а зовсім інші, здебільшого ті, які в цивілізованому світі вважаються недемократичними.

8. Особливістю останніх парламентських виборів є те, що імідж політичних блоків і партій сприймався виборцями саме через імідж політичного лідера, який очолював даний блок чи партію, а не через програму чи ідеологічне навантаження. Створення іміджу  політичної партії (чи блоку) здійснюється комплексно, враховуючи застосування всіх наявних комунікативних ресурсів, саме партійний імідж повинен уникати абстрактних характеристик, чого не було досягнуто на парламентських виборах.

9. В цілому політичний імідж лідера має позитивний характер в силу того, що він наближує політика до його електорату, змушуючи враховувати   настрої населення, підтримувати з ним постійний зв′язок. Імідж для   виборця дозволяє ідентифікувати кандидата як особистість і виділити його з   загального ряду, відчуваючи до нього довіру.

10. Подальший розвиток іміджелогії в Україні слід пов′язувати з процесом поглиблення демократії в нашій державі та впровадження новітніх технологій. Набувають розвитку так звані інтегровані маркетингові технології, мається на увазі єдина багатоканальна синхронізована комунікація, яка орієнтована на встановлення адресних і бажано інтерактивних двосторонніх відносин з різними цільовими аудиторіями.

6)) Загальновизнано, що всебічну й універсальну структуру політичних управлінських технологій відтворює менеджмент виборчої кампанії. Основними складниками процесу її проведення є наступні ключові етапи: формування команди, аналіз політичної ситуації, визначення стратегії та тактики, організація агітаційних заходів.Процес організації й проведення виборчої кампанії політичного лідера (президента чи депутата законодавчого органу) надзвичайно складний. Він потребує не тільки значних матеріальних та фінансових ресурсів, відповідного політичного й інтелектуального потенціалу кандидата, а й добре зорганізованої команди професіоналів, що повною мірою володіють усіма технологіями політичного менеджменту.Принципове питання, яке має вирішити кандидат, це формування працездатної команди і розподіл функцій серед членів команди. Кількість членів не повинна перебільшувати відоме "психологічне число" 7 плюс-мінус 2 особи. В ідеалі команда кандидата має бути своєрідним прототипом майбутньої урядової команди. Однак у житті все набагато складніше, а тому передбачити долю всіх членів команди неможливо.До складу команди, як правило, включають: головного менеджера, радників з економіки, внутрішньополітичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретаря й фахівця, що створює відповідний імідж.Офіційною частиною команди кандидата після його реєстрації є довірені особи, які мають юридичні повноваження представляти кандидата в стосунках з виборчими комісіями, органами влади і засобами масової інформації.Під час організації проведення виборів бажано також утворити неформальні групи підтримки. Одну з них можна створити в складі досить відомих і популярних представників творчої та наукової інтелігенції, що може використовуватися як "ретранслятор" ідей кандидата, інша ж буде займатися організаційно-методичною та науково-інформаційною роботою.Функціонально команда кандидата повинна мати такі структурні підрозділи: групи політичного аналізу, преси, планування, розповсюдження матеріалів, підготовки статей і виступів, роботи з органами місцевої влади, організації масових заходів; службу редагування підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, правників, мовників та ін.), "бригаду швидкого реагування", котра покликана вивчати громадську думку, визначати рейтинг кандидата, окремих його програмних настанов тощо й оперативно вносити корективи в стратегію й тактику передвиборчої боротьби.До початку передвиборної кампанії важливо мати об´єктивну, ґрунтовну інформацію про політичну ситуацію в країні і в передбачуваному виборчому окрузі.Для всебічної оцінки ситуації у виборчому окрузі важливо мати інформацію про таке:історичні та географічні особливості округу;соціально-демографічний портрет округу;соціально-економічну структуру, стан, проблеми й перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування та ін.;транспортну мережу;діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп тиску, неформальних структур тощо;межі виборчих дільниць, кварталів, вулиць із зазначенням кількості виборців (карту округу);типологію виборців;політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки та ін.;наявність впливових, авторитетних осіб — неформальних лідерів;найвпливовіші засоби масової інформації, їх адреси, телефони;конкурентів тощо.Особливо важливою є інформація про політичні традиції голосування виборців на виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки. Актуальність і необхідність отримання такої інформації по даному виборчому округу (село, селище, місто, район та область) викликана необхідністю вирішення проблем обрання виборчого округу, побудови стратегічної лінії кампанії та конкретної тактики поведінки під час організації передвиборчої агітації.Результати попередніх виборчих кампаній та референдумів є своєрідним варіантом соціологічних досліджень, вони допомагають дослідити напрями еволюції громадської думки і зробити належні висновки. Скажімо, знаючи, з яким результатом на попередніх виборах переміг певний політичний лідер, маючи результати подальших соціологічних досліджень та рейтинг цього політика, його місце в ієрархії політичної і правлячої еліти, можна реально оцінити свої шанси в боротьбі проти нього, якщо цей депутат (міський голова, глава адміністрації) знову збирається балотуватися в даному виборчому окрузі.Оцінюючи політичну ситуацію, бажано все-таки не обмежуватися результатами попередніх виборів та аналізом впливовості політичних структур й окремих політичних лідерів, які діють у даному виборчому окрузі. Стратегічну, ключову інформацію можуть дати професійно проведені соціологічні та соціопсихологічні дослідження. Такі дослідження допомагають оцінити не тільки загальнополітичні настрої виборців, а й рівень популярності окремих лідерів — потенційних кандидатів на балотування. Цей попередній, стартовий рейтинг у поєднанні з психологічною мотивацією політичної поведінки виборців має стати серйозною основою для остаточного прийняття рішення про балотування в даному виборчому окрузі.Основні положення стратегічної лінії виборчої кампанії ґрунтуються на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо перший стратегічний крок — вибір округу — уже здійснено, варто зробити попередні висновки:з´ясувати сильні й слабкі сторони свої та своїх опонентів, провести їх порівняльний аналіз з урахуванням політичної ситуації в даному окрузі й країні загалом;проаналізувати ситуацію, що склалася у виборчому окрузі (демографічну, історичну, географічну, економічну, соціальну та ін.);визначити коло питань, принципово важливих для виборців даного округу, сформулювати у своїй програмі відповіді на них;сформулювати основні принципи проведення виборчої кампанії та засоби їх реалізації ( тобто стратегію й тактику організації виборів).Визначивши на основі інформації по виборчому округу та персоналіях (про що ми вже говорили раніше) основні тези своєї програми, бажано врахувати такі принципи підготовки власне документа:програма повинна містити відповіді на найбільш актуальні для виборців питання: соціально-економічні, політичні, екологічні, етнокультурні, лінгвістичні тощо;архітектура програми може бути довільною, але структурованою, кількість змістових блоків не повинна перевищувати дев´яти;процедура створення передвиборчої програми має бути такою: спочатку до неї включають "усе, що треба", а потім відкидають "усе, що можна";поліграфічне відтворення програми та мова викладу повинні створюватися з урахуванням рівня загальної, політичної й психологічної культури виборців та часу засвоєння текстової інформації пересічним виборцем.Готуючи програму, бажано передбачити, за які слабкі місця можуть "учепитися" конкуренти, розробляючи свої протидії методом створення негативного іміджу програми та самого супротивника.Якщо програма кандидата складена без урахування подальших політичних кроків опонента, зміни політичної кон´юнктури, стереотипів, які домінують у суспільній свідомості, фахівці в галузі політичної реклами, які працюють на протилежній табір, можуть істотно підірвати його шанси на успіх.Стратегія виборчої кампанії може будуватися за такими напрямами:декларування причетності до певного передвиборного блоку, політичної партії, владної структури, політичного лідера та ін.;створення міжособистісного ідеологічного контрасту кандидатів: цей метод суто психологічний і побудований на порівнянні їхніх  особистісних характеристик, соціально-психологічних рис, віку, зовнішності, статі, освіти тощо;ставка на базову проблему, яка є актуальною для певного округу чи регіону;формування позитивного іміджу кандидата: йдеться, зокрема, про такі якості, як чесність, увага до інтересів людей, уміння усвідомити себе лідером, поєднання слова та діла тощо;створення негативного іміджу конкурентам: не варто "атакувати" сильні сторони програми та іміджу опонента, слід знаходити його вразливі риси (непрофесійність, необов´язковість у ділових стосунках);утворення передвиборних коаліцій;ставка на владні суспільно-політичні структури та засоби масової інформації.Стратегія виборчої кампанії має бути викладена письмово обсягом не більше однієї сторінки. Потім треба скласти об´ємний і детальний план проведення кампанії, в якому висвітлити всі основні тактичні дії на весь час проведення виборів.Тактика передвиборної боротьби обов´язково повинна узгоджуватися зі стратегією намічених дій. Навіть якщо й вдалося знайти якийсь новий, досить ефектний і цікавий тактичний хід, який, проте, не узгоджується з виробленою лінією, від нього краще відмовитися.Названі лише основні елементи стратегії виборчої кампанії, що характерні для світової практики, далеко не кожній кампанії всі вони притаманні. І це зрозуміло, бо не за будь-яких умов застосування тих чи інших засобів політичної боротьби є доцільним та ефективним. У кожному окремому випадку треба ретельно проаналізувати передвиборну ситуацію, перш ніж обрати єдино правильну стратегію, що веде до перемоги.

7))

ПЛАНУВАННЯ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ1. Формування плану проведення передвиборчої кампанії2. Здійснення плануванняАГІТАЦІЯ І ПРОПАГАНДА У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ1. Політична агітація при проведенні передвиборчої кампанії2. Головне гасло (лейтмотив) передвиборчої кампанії3. Підготовка усних виступів кандидата4. Передвиборча агітація поштоюРОБОТА З ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ1. Політична реклама в засобах масової інформації2. Складання списку засобів масової інформації3. Способи доведення інформації про передвиборчу кампанію до ЗМІ4. Політична реклама на радіо5. Політична реклама на телебаченні6. Політична реклама в газетах7. Створення інформаційних приводівРОБОТА В ДЕНЬ ВИБОРІВ1. Заходи щодо підготовки до дня виборів2. Контроль за дотриманням законності на виборчих дільницях3. Забезпечення активності виборців у день голосування

12)) Структура штабу та бюджет

Структури менеджменту можуть відрізнятися залежно від специфіки кампанії, проте всі вони містять постійні елементи. Перш за все розділяють стратегічний рівень та рівень виконавчий. На наради стратегічного рівня запрошують всіх основних кандидатів, менеджера кампанії та головних технологів. Між кандидатами доцільно розподілити кураторство напрямків, щоб менеджер знав, з яких питань до кого можна звертатися. Це такі питання, як кадрові рішення по штабу, контакти з місцевою владою, безпека, рішення по фінансам, затвердження ескізів агітаційних матеріалів чи відеороликів. На таких нарадах потрібно обговорювати лише дійсно важливі стратегічні питання і обмежувати тривалість їх проведення. Багато залежить від модератора — людини, яка готує порядок денний кожної наради і проводить її.Виконавчий рівень підпорядковується власне менеджеру кампанії. Передусім, це координатор мережі агітаторів, відповідальний за роботу зі ЗМІ, відповідальний за організацію масових заходів, юрист, керівники спецпроектів. Залежно від типу кампанії кількість залучених до кожного напрямку змінюється, проте ці люди повинні працювати вже з середини весни, майже за рік до виборів, спрацюватися в єдину команду виконавців і поступово набирати собі помічників.Реальні витрати кампанії будуть різними залежно від ціни питання, тобто, величини та важливості міста чи області. Можна оцінити, що бюджет переможця — особи, що стане депутатом місцевої ради,— може коливатися від п’яти тисяч умовних одиниць в райцентрі до чверті мільйона для Київради. Загальний бюджет проходження відповідного списку до місцевої ради буде в 10 разів більшим — за умови проходження десяти осіб. Можна лише орієнтовно оцінити співвідношення різних статей витрат. Це може виглядати наступним чином:друкована продукція — 20%;телебачення і радіо — 20%;оплата праці мережі — 15%;хабарі прихильним посадовим особам — 20%;робота штабу — 25%.Кошторис складається під час стратегічного планування, одразу після позиціонування іміджу. Проте в будь-якій кампанії він змінюється, причому завжди в сторону зростання — на 20—50%.Навіть досконало проведені всі етапи кампанії не гарантують перемоги. Вибори — завжди азартна гра, а душа виборця — сутінки. Тому на 50% будь-яка перемога — це технології, а решта — особиста харизма кандидатів та просте везіння.

22)) Агітаційний «месидж» кандидата

Однією з головних проблем кандидатів є те, що вони або переоцінюють, або ж недооцінюють рівень виборців. В першому випадку кандидати у своїх промовах, листівках, агітматеріалах хочуть донести всю свою передвиборчу програму і тому прагнуть максимально навантажити виборця своїм баченням майбутнього регіону. Натомість у іншому випадку вся передвиборча агітація може зводитись до кількох пунктів, серед яких кандидат вибирає один головний і на ньому будує всю кампанію. І перший і другий шляхи є правильними лише частково. Справа в тому, що в середньому лише 25% населення потребують деталізованих програм. При цьому всім іншим такі програми здебільшого не потрібні. В той же час будувати всю кампанію на одному, навіть найкращому й ідеальному гаслі неправильно й неефективно, тому що населення чекає відповіді щонайменше на кілька глобальних проблем. Найефективніше мати деталізовану програму, яку кожен бажаючий міг би взяти в агітаційних наметах, прочитати в спеціальних газетних випусках, і т.д., і водночас основний іноформаційний удар будувати на кількох головних проблемах, які б логічно випливали одна з іншої і вибудовувалися в єдиній більш-менш універсальній тональності. Після виборів-2002 серед головних причин відносної поразки блоку «За єдину Україну» аналітики відзначали розхристаність кампанії. Кілька різних штабів будували свою передвиборчу тактику на різних принципах і тому головний месидж кампаніі був абсолютно розмитим. На президентських виборах-2004 Анатолій Кінах запропонував по суті один месидж, згідно з яким він є «третьою силою». При цьому виборці так і не змогли зрозуміти, чому він третя сила і чому саме за нього потрібно голосувати.У мовознавстві існує закон так званого «кроку мозку». Згідно з цим законом будь-яке слово можна зв’язати з іншим словом за сім плюс-мінус два слова. Тобто будь-яке слово можна зв’язати з іншим за 5—9 слів. Ці цифри є визначальними не лише при зв’язуванні слів, а й при сприйнятті тих чи інших речей. Іншими словами нормальна людина нормально може сприйняти 5—9 месиджів. Безумовно запропонувати виборцям відразу 9 месиджів за виборчу кампанію було б неймовірно обтяжливо і неправильно.Водночас пропонувати виборцю менше 5 головних постулатів теж нераціонально. Найефективніше підготувати 5 головних тез (підкріплених гаслами), які б стали основою всієї виборчої кампанії. А навколо них вже можна було б надбудовувати детальні програми, які читала б та невелика частина населення, яка потребує пояснень.Крім того, будуючи виборчу кампанію, кандидати часто забувають про нагадування. Справа в тому, що згідно з законами функціонування пам’яті після прослуханої лекції людина вже через 3 години забуває до 25% сказаного, а за добу ця цифра досягає 75%. Те саме відбувається і з виборцем. Без нагадування головних месиджів кампанії людина не запам’ятає нічого. Поза тим, нагадування несе ще одну важливу змістовну функцію — повторення месиджів призводить до того, що людина починає вірити в наміри кандидата

18)) Що таке політичний PR?Досить часто політичний PR ототожнюється з власне агітаційною і пропагандистською роботою під час виборчої кампанії.Аналіз пропозицій агентств, які позиціонують себе як фахівці в сфері public relations, дозволяє говорити про те, що під політичним PR в Україні розуміють такі напрями: Менеджмент виборчих кампаній. Соціологічні й психологічні дослідження, аналіз ситуації.Інформаційно-аналітична підтримка політиків і політичних структур. Розробка й впровадження довгострокових іміджевих програм. Формування програм зі створення й підтримки престижної репутації для конкретних політиків й організацій (комітетів Верховної Ради, фракцій, комісій, міністерств тощо).Цікаво, що більшість структур, які тієї чи іншої мірою займаються PR, обов’язково пропонують свої послуги з планування і супроводження виборчих кампаній. Статистика, однак, свідчить, що їх послугами в сфері політичних технологій практично ніхто не користується. І в даному разі зовсім не йдеться про низький рівень професіоналізму таких агенцій. Просто у сучасних умовах малоефективними виявилися традиційні рекламні технології, які застосовувалися виборчих кампаніях.Зараз під поняттям PR (від англ. public relations — «зв’язки» з громадськістю) розуміється надзвичайно широкий спектр технологій, методик та процесів роботи з репутацією і її похідними (внутрішня атмосфера в колективі, кризи, розповсюдження в суспільстві нових ідей і технологій і т.п.).Тому під політичним PR варто розуміти ту частину теорії і практики управління інформаційними потоками у репутаційній (іміджевій) сфері, що здійснюється фахівцями, які мають спеціальні знання з політичної науки, політичних комунікацій та польовий досвід проведення таких кампаній. Політичний PR є тонким інструментом «доведення», «шліфування» основної роботи, яка здійснюється через полі­тичну агітацію та рекламу.Відмінності між інформаційною (PR) і пропагандистською кампанією полягають, насамперед у інтенсивності дії та наявності чи відсутності механізмів зворотного зв’язкуОсобливості місцевих PR-кампанійНа загал, політична PR-кампанія на місцевому рівні в основі своїй мало чим відрізняється від подібних кампаній у неполітичній сфері (продажі, підтримання іміджу комерційних підприємств). Але універсальні, на загал, технології спрацьовують лише в разі врахування специфіки кожного регіону, кожного округу та унікальності ситуації.Так, специфіка місцевої PR-кампанії визначається кількістю представників цільової аудиторії, її психографічними характеристиками, географічними та демографічними особливостями місцевості; конкретними проблемами.Результат кампанії залежить від врахування цілої низки важливих чинників, а саме: 1) ретельного вивчення історичних, політико-географічних параметрів виборчого округу;2) врахування соціально-демографічних параметрів населення; 3) вивчення політичних традицій голосування електорату на попередніх виборах; 4) знання про діяльність основних впливових в даному окрузі громадсько-політичних структур; 5) дослідження соціально-економічної структури, стану її розвитку, проблем і перспектив розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування; 6) пошуку активних і дієвих груп підтримки в окрузі, знання про наявність впливових, авторитетних осіб — неформальних лідерів;7) розгляд діяльності політичних партій, громадських організацій, груп тиску неформальних структур тощо.Усе це зайвий раз свідчить про важливість інформаційно-аналітичного напрямку при плануванні інформаційної кампанії.

14)) Формування командиПроцес організації і проведення виборчої кампанії політичного лідера є надзвичайно складним. Він потребує не тільки значних матеріальних і фінансових ресурсів, відповідного політичного капіталу лідера та його інтелектуального потенціалу, а й добре організованої, згуртованої команди професіоналів в галузі політичних технологій, політології, соціальної психології та менеджменту. Останніх у нас, до речі, несправедливо і принизливо називають апаратниками-бюрократами, хоча без цих чорноробочих політичної кухні ще не звівся на ноги жоден більш-менш відомий професійний політик.Отже, принципове завдання, яке має вирішити кандидат, це формування працездатної команди. Остання, у свою чергу, вже й займатиметься проблемами матеріально-фінансового забезпечення кампанії, організаційними, політико-ідеологічними та багатьма іншими питаннями, що повсякчас виникатимуть впродовж виборчого марафону.Фахівці радять звернути особливу увагу на розподіл функцій всередині команди політичного лідера на тих, хто готує матеріали для кандидата безпосередньо, і тих, хто займається поточними організаційними проблемами. Такий розподіл обов'язків дозволяє кандидату уникнути відволікання на дрібні щоденні справи і дає можливість зосередитись на стратегічних питаннях. Досвід показує, що загалом найближче оточення кандидата за кількістю не повинно перебільшувати відоме "психологічне число" у 7 плюс-мінус 2 особи. Хоча, звичайно, догматизм тут не повинен мати місця, оскільки психологічний потенціал кожної людини є різним.  Існують і такі, які можуть ефективно керувати й більшою кількістю людей водночас, не втрачаючи контролю за контактами з ними і пам'ятаючи про те, що, кому і в який термін доручено зробити. Лідер у такий спосіб організації роботи команди є об'єднуючим ланцюгом, який збирає всю інформацію, організує її аналіз і продукування можливих варіантів політичних рішень.В ідеалі команда кандидата повинна бути своєрідним прототипом майбутньої урядової команди, яка в разі перемоги без особливих труднощів зможе взяти на себе важелі влади. Хоча в житті все відбувається набагато складніше і часто-густо люди, які певною мірою "зробили" президента або депутата, не знаходять собі адекватного місця в урядовій команді. А якщо, все-таки, політичний лідер, що переміг, надає їм досить впливові посади в апараті своєї адміністрації, трапляється, що вони не завжди по силам цим людям. І тоді ця, здавалося б, морально-етична проблема набуває практичного втілення, якщо люди, які непогано справлялися із своїми обов'язками під час виборчої кампанії, в "мирних" умовах, навпаки, гальмують роботу тепер вже урядової команди.Перша, патронажна частина команди, як правило включає до себе 1-2-х менеджерів, радника з економіки, внутрішньополітичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретаря і фахівця по створенню відповідного іміджу.  Друга, апаратна частина команди, яку очолює головний менеджер, займається реалізацією впровадження у життя стратегічних і тактичних задумок мозкового центру команди, конкретними питаннями політичного рекламування і т.п.Офіційною частиною команди кандидата після його реєстрації є довірені особи, які мають юридичні повноваження представляти кандидата у стосунках з виборчими комісіями, органами влади і засобами масової інформації. Українське законодавство дозволяє мати кандидату у президенти до ЗО, кандидату у мери та губернатори (голови відповідних Рад народних депутатів) до 10, кандидату в депутати парламенту до 5, а кандидату до місцевих органів влади — до 3 довірених осіб. Але перебільшувати роль офіційних довірених осіб не варто, оскільки досвід показує, що дуже часто кандидати не використовують і цих, відведених законом лімітів. Функціонально команда кандидата повинна мати такі структурні підрозділи (розглянемо на прикладі передвиборного штабу 42-го Президента США Б.Клінтона): групи політичного аналізу, преси, планування, розповсюдження матеріалів, підготовки статей і виступів, роботи із штатами, організації масових заходів, служба редагування вже підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, правників, мовників і т.п), а також "бригада швидкого реагування". Основним завданням останньої є організація відгуків на всі події, заяви і дії конкурентів.  Аналіз виборчої кампанії по виборах першого Президента незалежної України показав, що кандидати на цю посаду певною мірою використовували іноземний досвід у подібних справах. Наприклад, переможець виборчої кампанії 1991 року Л.Кравчук розподілив мандати довірених осіб порівну між областями (по одному на область), а решту віддав фахівцям у галузі економіки, права, вивчення громадської думки, преси, громадським діячам. Його регіональні групи підтримки очолювались довіреними особами і нараховували до 20 осіб. Ці групи мали таку структурно-функціональну побудову:1. Керівник групи підтримки — довірена особа кандидата, 2. Заступники керівника по:— організаційно-масовій роботі— зв'язках із громадсько-політичними організаціями, — зв'язках із засобами масової інформації,— зв'язках із трудовими колективами,3. Керівники підгруп по роботі з:— громадсько-політичними організаціями,— трудовими колективами, — молоддю,— ветеранськими організаціями,— жіноцтвом, — військовослужбовцями та співробітниками МВС і СБУ, — конфесіональними організаціями, — національними меншинами. У виборчій кампанії 1991 і 1994 років команди кандидатів практично не дійшли до створення груп підтримки на рівні району та міста, населеного пункту, але з розвитком політичних структур суспільства можна сподіватися, що на наступних виборах вони вже працюватимуть.Основним заняттям груп підтримки на етапі висування претендентів у кандидати була агітація за збір підписів на користь свого лідера (нагадаємо, що для реєстрації кандидатом у президенти України необхідно було зібрати 100 тисяч голосів виборців). А після реєстрації кандидатів групи підтримки розпочали політичне рекламування Програм і особистостей своїх протеже.  Крім цього, при організації проведеня виборів бажано також утворити неформальні групи підтримки:1. Групу прихильників у складі досить відомих і популярних представників творчої та наукової інтелігенції, які можуть використовуватися як "фігура ретранслятора", що користуєтся повагою громадськості,2. Групу організаційно-методичного і наукового забезпечення у складі психологів, спеціалістів по політичному менеджменту і маркетингу, засобам масової інформації, художників і поліграфістів. Ця група прихильників покликана розробляти необхідні матеріали, рекомендації та зразки наочної агітації. Це можуть бути плакати, карикатури, комікси, відеокліпи, брошюри, статті, книги, які рекламують імідж і програму кандидата, 3. Групу швидкого реагування — оперативного вивчення громадської думки, її моніторингу в плані дослідження динаміки рейтингу популярності кандидата, окремих положень його програмних настанов та аспектів і особливостей формування політичного іміджу кандидата . На основі цих даних провадиться коригування стратегії і тактики 'передвиборних дій, реального іміджу кандидата. Аналіз президентських кампаній в Україні 1991 і 1994 років показав, що засоби масової інформації досить активно висвітлювали основні положення програм кандидатів та їх біографії, але практично нічого не висвітлювали з діяльності членів команд, їх особистісних і професійних якостей. Разом з тим, у повсякденному житті ми дуже часто користуємося принципом: "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу — хто ти". А в умовах недорозвинутості політичних структур суспільства, коли авторитет політичних партій і рухів доволі низький, при наявності яскравої команди інтелектуалів цей фактор можна використати на всі сто відсотків. Воістину, повторимося — короля створює оточення. Зробимо невеличкий ліричний відступ і уявимо собі, що кандидату, який не мав сильної команди, дуже повезло й він виграв вибори. Навіть якщо він талановитий організатор і суперрадикал, йому не вдасться перебороти інерцію старого апарату без розстановки своїх кадрів на ключових посадах. В іншому випадку його будуть майстерно "підставляти", подавати неякісну й перекручену інформацію, що сприятиме прийняттю помилкових рішень. А якщо він зачепить інтереси впливових еліт суспільства, його просто скинуть, або поставлять у такі рамки, що нашому герою мало що вдасться зробити. Ми вже переконалися, що гарна команда - то є половина справи. Ще пригадаймо талановитого більшовика В Леніна: "дайте нам організацію революціонерів, і ми перевернемо Росію"... Перевернули... Підбираючи команду, бажано не передати куті меду й не перебрати з так званими "весільними генералами". Останні через свою виняткову популярність і зайнятість — не є самим ефективним засобом досягнення перемоги на виборах. Політична практика свідчить, що члени передвиборчої команди лідера мають досить високі шанси на перебування у складі правлячої команди після виборювання влади на виборах. Насамперед, мова йде про керівників передвиборчих штабів. Наприклад, перший Президент України Леонід Кравчук формального менеджера виборчої кампанії Олега Білоруса призначив на посаду посла України в США, а координатора виборчої кампанії Миколу Михальченка — керівником внутрішньополітичної служби. Його заступник по виборчій команді Володимир Науменко очолив економічну службу. Але не ці люди керували фактичною, реальною роботою виборчої машини Л.Кравчука. Насправді ж на нього працював практично весь державний апарат, починаючи від чиновників Верховної Ради і закінчуючи головами сільрад. А очолювали цю роботу Володимир Шляпошников, який в подальшому був призначений прес-секретарем, і Олександр Мельник, який обійняв посаду першого помічника Президента.  Другий Президент України Леонід Кучма також призначив свого політичного радника і водночас одного з керівників виборчої кампанії Дмитра Табачника Главою Адміністрації. Був повернутий на свою попередню посаду міністра Кабінету Міністрів, а згодом призначений прем'єр-міністром і головний менеджер кампанії Валерій Пустовойтенко. Характерно, що Л.Кучма більшою мірою, ніж Л.Кравчук, слугувався принципом особистої відданості при доборі кадрів своєї адміністрації. І тут, безперечно, на нього мав великий вплив Д.Табачник, молодий, енергійний і амбіційний політик. Саме з його санкції отримали свої посади такі члени команди, як Петро Лелик (керівник внутрішньополітичного управління), Володимир Кузнєцов (керівник управління з питань економіки), Володимир Яцуба (керівник управління з питань територій) та інші. На лояльність, звичайно, перевірялись і професіонали, які в політичному плані не "засвітилися" під час виборчого марафону.  Але потрапити до правлячої команди значно легше, ніж утриматися в президентській обоймі. Отже, при формуванні на основі передвиборчої урядової команди варто приділити особливе значення не тільки політичним та професійним аспектам персонал-менеджменту адміністрації, а й проблемам психологічної сумісності команди. Щоправда кандидат формує свою команду за принципом "як хочу", а переможець — "як можу", позаяк, враховуючи передвиборчі обіцянки, він змушений формувати свою адміністрацію не завжди на основі особистих симпатій-антипатій

24))) Складання передвиборчої програмиВизначивши на основі інформації по виборчому округу та персоналіях (про що ми вже говорили раніше) основні тези своєї програми бажано врахувати такі принципи при написанні власне документу:програма має містити відповіді на найбільш актуальні для виборців проблеми: соціально-економічні, політичні, екологічні, етнокультурні, лінгвістичні тощо, архітектура програми може бути довільною, але структурованою, з кількістю змістовних блоків не більше дев'яти, процедура створення передвиборчої програми має бути такою: спочатку до неї включають "все, що треба", а потім відкидають "все, що можна ", поліграфічне відтворення програми і мова викладення повинні створюватися на основі урахування рівня загальної, політичної та психологічної культури виборців та часу засвоєння текстової інформації пересічним виборцем.  Під час складання передвиборчої програми дуже важливу роль відіграє ключове повідомлення або гасло (англійський термін - message), що доноситься до виборця. Особливостями гасла є те, що воно має бути коротким (принцип KISS – keep it slight & short), заслуговувати на довіру та бути контрастним. Гасло виборчої кампанії може суттєво впливати на результати виборів. Тут слід навести приклад з російським досвідом президентських виборів, який був вдало використаний в Україні. Гасло Б.Єльцина – “Я єдина протидія комуністам” було вдало використано іміджмейкерами Л. Кучми і дало свої позитивні результати.  І ще одне застереження. Розробляючи програму, бажано передбачити, за які слабкі місця можуть вчепитися конкуренти, розробляючи свої протидії методом створення негативного іміджу програмі та самому кандидату. Саме таким чином побудували свою стратегічну лінію передвиборної боротьби британські консерватори під час парламентської кампанії 1992 року.Стратеги торі досить майстерно зуміли повернути плюси передвиборної програми лейбористів на чималі мінуси в очах виборців. Лейбористи багато чого наобіцяли: і ріст асигнувань на охорону здоров'я, і підняття рівня освіти, і збільшення пенсій. А звідки ж візьмуться гроші на такі масштабні соціальні програми?- нав'язали запитання громадській думці консерватори. Нав'язали запитання і підкинули відповідь, переконавши широку публіку в тому, що в разі перемоги лейбористів будуть значно підвищені податки. А хто, скажіть, буде голосувати за підвищення податків?!. Отже, якщо програма складена без урахування подальших політичних кроків опонентів, зміни політичної кон'юнктури, стереотипів, що домінують у суспільній свідомості, — фахівці в галузі політичної реклами, які працюють на протилежний табір, можуть суттєво підірвати шанси на успіх.

11))  Стратегія виборчої кампанії Стратегія виборчої кампанії (за свідченням світової політології) може базуватись на таких елементах:1. декларація причетності до певної політичної партії, передвиборчого блоку, владної структури, політичного лідера і т.п, 2. створення міжособистісного контрасту кандидатів, 3. створення ідеологічного контрасту кандидатів, 4. ставка на базову проблему, 5. формування позитивного іміджу кандидату, 6. створення негативного іміджу конкурентам, 7. персональний підхід до виборця 8. утворення передвиборчих коаліцій, 9. ставка на владні структури (адміністративний ресурс), 10. ставка на суспільно-політичні структури, 11. ставка на засоби масової інформації, 12. деморалізація конкурентів, 13. проведення власних досліджень, 14. проведення “віртуальних виборів”, 15. розробка фінансової стратегіїВизначивши провідні елементи стратегії виборчої кампанії (перед тим, як розшифрувати, що означає кожен з них), варто згадати і про форму її викладення. Перш за все, не зайвим буде знати, що стратегія виборчої кампанії повинна бути викладена письмово в обсязі не більше однієї сторінки.  Після цього треба починати розписувати об'ємний і деталізований план проведення кампанії, в якому повинні бути висвітленими всі стратегічні та тактичні дії на весь час проведення виборів. Слід пам'ятати, що ні стратегії, ні тактики немає, поки вони не викладені на папері й не деталізовані в такому плані кампанії.  Крім того, треба мати на увазі, що тактика передвиборної боротьби повинна бути узгодженою з стратегією намічених дій. Навіть якщо і вдалося знайти якийсь новий тактичний хід, досить ефективний і цікавий, але який не узгоджується з виробленою лінією — від нього краще все-таки відмовитися. Дисципліна —перш за все!  Розібравшись із загальними вимогами до створення стратегії виборчої кампанії та її менеджменту, можемо розглянути більш детально згадані вище елементи стратегії.

15)) Фінансова стратегія.Фінансові аспекти, безперечно займають ключове місце в виборчій кампанії будь якої партії. Хотілося б звернути увагу на деякі технології по оптимізації використання коштів партією під час виборів. визначення кола ймовірних донорів. Завжди знаходяться люди, які з тих чи інших причин готові підтримувати політичну партію. Пошук таких людей, відповідна робота з ними, створення баз даних таких осіб чи фірм та стимулювання співпраці з ними (від подяки до лобіювання певних інтересів) є обов’язковими елементами діяльності партії. метод взаємореклами. Для економії партійних коштів дуже важливим є залучення бізнесових структур при проведенні спільних іміджевих акцій. Це сприяє як рекламі самої партії так і фірмі-донору. Особливу увагу тут слід приділити членам партії, що мають власні бізнесові структури. Використання цієї технології дозволить не тільки підвищити власний політичний рейтинг, але й принесе користь вашому бізнесу. Тут можна навести приклад Українського Народного Руху та директора АО “Оболонь” члена фракції цієї партії Слободяна. Який вдало поєднує політичну розкрутку партії з рекламою власної продукції. (На останній сторінці “Народної газети” – реклама “Живчика”).  метод “дешевої політичної кампанії”. З огляду на матеріальні та фінансові проблеми більшої частини населення України, велика кількість виборців негативно ставиться до дорогих поліграфічних передвиборчих матеріалів та до проведення дорогих іміджевих акцій (концерти, залучення зірок естради та спорту тощо). Тому надмірне використання саме таких акцій може призвести до формування негативного ставлення до партії з боку електорату. планування витрат та контроль за їх використанням. Статистика свідчить, що через неефективне використання коштів на виборах партія втрачає до 60 % фінансових ресурсів. Тому ефективне планування витрат, складання кошторису (обов’язково у трьох варіантах – ідеальний, реальний, мінімальний) та суворий контроль за їх використанням відіграють важливу роль.Проаналізувавши основні елементи стратегії виборчої кампанії, які зустрічаються у вітчизняній та зарубіжній політичній практиці, слід зазначити, що далеко не кожна кампанія характеризується наявністю всіх згаданих елементів стратегії. І це зрозуміло, бо не в кожних умовах застосування тих чи інших засобів політичної боротьби є доцільним і ефективним. В кожному окремому випадку треба ретельно проаналізувати передвиборчу ситуацію перед тим, як обрати єдино вірну стратегію, що веде до перемоги.

19))) 1.2. Пропаганда і паблік рилейшнз, структура пропаганди  Пропаганда (від лат. Propaganda - поширення) - позитивне повідомлення про неконкретно об'єкті для максимально широкої аудиторії.  Пропаганда одночасно діяльність, спрямована на популяризацію і поширення ідей у ​​суспільній свідомості. Пропагувати - поширюється усно, через радіо, телебачення, друковані засоби масової інформації або за допомогою інших засобів, поширюється інформація у вигляді ідей, теоретичних знань, поглядів, переконання і т.п. Цим визначається її специфіка. Пропаганда одне з головних засобів політичної комунікації. Почепцов поділяє засоби комунікації за їх основними інструментарію (таблиця 1)  Таблиця 1  Кошти політичної комунікації [3] 

Комунікативна технологія	Базисний інструментарій
Реклама	Стратегія бажання
Паблік рилейшнз	Стратегія довіри
Пропаганда	Стратегія переконання

Пропаганда одночасно і комунікативна технологія, яка грунтується на переконанні і цільний комунікативний акт.  Переконання - комунікативний метод, який передбачає звернення, насамперед, до свідомості людини з опорою на його почуття і досвід з метою формування у нього свідомого ставлення до чого-небудь, нових установок. Іншими словами - зміни поглядів, зняття перешкод для надходження нової інформації. В основу переконання покладена логіка переконання, яка збуджує критичність сприйняття, зумовлює свідоме осмислення проблеми. Результат переконання - погляди на явища, ідеї, речі або людей, які можна змінити в подальшому, якщо є достатня аргументація.  Метою пропаганди є забезпечення загальної орієнтації, позитивного чи негативного ставлення до певного об'єкта.  Головна мета пропаганди - довести головні ідеї та теоретичні знання до широких верств населення і перетворити на особисті переконання.  Пропаганда - процес закріплення в свідомості певних цінностей.  Агітація - вид пропаганди (від лат. Agіtatіo - спонукання до дії) - пропагандистське вплив для мобілізації політичної активності населення, як окремих груп, так і широких верств населення.  Агітація - це вплив на свідомість людей шляхом поширення окремих ідей і гасел з метою мобілізації їх на виконання поставлених завдань.  Основні підходи до розуміння агітації:  а) це поширення політичних ідей і гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності політичних дій;  б) це один з поширених засобів політичної боротьби;  в) це усна, друкована і наочна політична діяльність, за допомогою якої ті чи інші політичні сили впливають на свідомість і настрої мас з метою спонукати їх до активної дії у певному напрямку.  У політичній боротьбі агітація використовується як у явній, так і у прихованій формі.  Завдання пропаганди: об'єднання теоретичного та буденного рівнів свідомості. [4]  Механізм введення в буденне свідомість об'єктів теоретичної свідомості:  - Надання ідеям образно-емоційних форм;  - Спрощення (примітивізація) ідей;  - Систематичне повторення одних і тих самих положень;  - Використання перебільшення, неправди;  Фактори пропаганди:  1. Чим більший розрив між досвідом людей та ідеєю, тим більше викривлень і брехливий пропаганді;  2. Пропаганда повинна орієнтуватися на референтні групи  («Лідерів думок»);  Види пропаганди:  - «Біла» пропаганда (відоме джерело, правдивий повідомлення);  - «Сіра» пропаганда (джерело невідомий, істинність не встановлена);  - «Чорна» пропаганда (фальсифікація джерела і повідомлення);  Головна відмінність між пропагандою і агітацією полягає в тому, що пропагандист, розкриваючи одне питання, повинен висловити багато ідей, так багато, що їх не відразу в можливості засвоїти пересічні громадяни. Агітатор, розкриваючи те саме питання, візьме тільки одну його складову (частина), причому найбільш відому всім громадянам, і спрямує всі свої зусилля на те, щоб, спираючись на цей всім відомий факт (приклад), показати людям напрям дій, які призведуть до поліпшення загального стану.  За концепцією соціолога Цуладзе пропаганда ділиться на позитивну, (конструктивну) і негативну (деструктивну). [5]  У деяких випадках пропаганда використовується не тільки в політиці, але і в соціально-культурній сфері.  За цільової спрямованості психологічного впливу пропаганди на масову свідомість виділяють наступні форми: пропаганда творення, пропаганда стійкості та героїзму, пропаганда освіти, пропаганда руйнування, пропаганда поділу, пропаганда залякування і пропаганда відчаю. [6]  Пропаганда творення виступає за побудову соціуму нового типу і закликає людей, як громадян, взяти участь у цьому будівництві.  Пропаганда стійкості та героїзму оспівує мужність при подібному побудові нового суспільства, пропонує терпіти стійко позбавлення і тяготи, наприклад військові, підкреслює героїчні і жертовні діяння окремих людей і громадян, приводячи їх приклад, як основу для масового героїзму.  Пропаганда освіти розповсюджує інформацію про діяльність влади, політичних активістів, голів партій, про економіку і військової силі країни,рекламує державний лад і національний спосіб життя, підкреслює ціннісні орієнтири суспільства, як єдино можливу і правильну систему.  Пропаганда руйнування це контрпропаганда ворожої державної чи політичної ідеології. Як правило, вона переконує людей у ​​порочності опонентів, їх злодіяння, помилки чи злочинності, викриває протилежну систему цінностей, підкреслює негативні риси чужих лідерів.  Пропаганда поділу будується на міжнародних або міжнаціональних протиріччях: релігійних, соціальних, культурних, світоглядних. Цей вид пропаганди активно вдається до незгоди між підлеглими і начальством, рядовими і офіцерами, між різними партійними угрупованнями або родами військ ворога.  Пропаганда залякування покликана морально придушити, і налякати вороже населення, армію або табір опонентів, вона робить акцент на перевагах боку, економічному, військовому потенціалі. Нерідко вона вдається і до фізичного вплив, як наочному інструментарію.  Пропаганда відчаю підкреслює і посилює труднощі, несприятливу економічну та соціальну ситуацію у ворожому державі і чи в своїй же країні, як наслідок помилок політичних опонентів. Ця пропаганда намагається переконати людей у ​​тому, що політикам або керівництву країни немає справи до потреб і лих простого населення, що вони не здатні допомогти їм і щось кардинально змінити. У ситуації війни рядовим і офіцерському складу намагаються вселити відчай, безнадія і безвихідність їх положення через брак продуктів, зброї, медикаментів, марність опору.  Пропаганда дуже тісно пов'язана з паблік рилейшнз, проте вона має і низку відмінностей. Паблік рилейшнз (скорочено РR) - спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, яка забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами. Реалізується шляхом розповсюдження інформації, яка розкриває механізми здійснення влади, контактами, які імітують довіру у взаємовідносинах влади і мас. РR - важлива складова управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами, соціальним середовищем. [7]  Зіставлення пропаганди та паблік рілейшнз свідчить, що вони є мистецтвом переконання людей і впливу на їхню думку. Але пропаганда здійснюється особою, яка прямо не зацікавлена ​​у поліпшенні показників діяльності підприємства, тобто вона не передбачає кризових ситуацій і не запобігає їх, а також не підтримує готовність у потенційного споживача до необхідних змін. У паблік рилейшнз частіше передбачається двостороннє спілкування, тобто діалог. Логіка паблік рилейшнз більшою мірою спрямована на досягнення консенсусу в процесі купівлі-продажу, а не на досягнення конкретного результату, зміни свідомості індивідів і груп. У пропаганді розрізняють суб'єкт і об'єкт впливу. Суб'єкт впливу може змінюватися з часом. Суб'єкт, зацікавлений у формуванні певної громадської думки, трансформується з правлячих верхівок держав - еліти, так званої «аерократіі», основою якої є провідні міжнародні організації, провідні фінансово-промислові блоки країн і світу.

Об'єкт впливу - свідомість людини, її дух, ідеологічні і соціальні установки.

Для пропаганди необхідна наявність ідеї, цільової аудиторії і засобів, щоб донести ідею до цільової аудиторії.  Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількості залучених прихильників до планованого кількості.  Можна виділити три основні критерії змісту ефективної пропаганди:  1. Наявність центрального тези;  2. Легкість для розуміння цільовою аудиторією;  3. Складність для критики (обгрунтованість тез, їх несуперечність один одному і т. п.; або хоча б видимість цього).  Таким чином, буде просуватися деяка ідея (1), легко доступна розумінню аудиторією (2) і стійка до критики з боку (3). Причому повинен бути дотриманий баланс між (2) і (3). Якщо баланс не дотримано, то які ідеї будуть просто незрозумілі значній частині цільової аудиторії, або занадто вразливі для контрпропаганди.  Налічуються десятки різних методів пропаганди. Дуже широко застосовується військова пропаганда, в тоталітарних державах, якими, наприклад, були фашистська Німеччина і Радянський Союз, пропаганда служить одним з головних ідеологічних інструментів. Їй приділяється велика увага, вони вивчається і вдосконалюється. [8] 

Серед основних методів пропаганди можна назвати: анонімний авторитет, «буденний розповідь», «забалакування», емоційний резонанс, ефект бумеранга, ефект ореолу, ефект первинності та інші. Структура пропаганди включає адресанта, інформацію, адресата і його дії, угодні адресанту і викликані впливом отриманої інформації. Взаємозв'язок цих елементів можна побачити на малюнку 1. [9]  Як правило, джерелами інформації є ЗМІ, адресантом - держава, інститути влади, політичні партії і їх лідери, в ролі адресата виступає масову свідомість громадян або певної групи населення

26)) Публічні виступи в ході виборів  Найбільш поширеним методом політичної агітації з найдавніших часів є публічний виступ. Уміння добре і образно говорити, захоплювати слухача - це один з основних ресурсів політика, невід'ємна складова його іміджу. Саме через особисте спілкування, через уміння говорити і слухати, переконувати і надихати співрозмовника починається кар'єра політика, формується команда однодумців, яка в подальшому зможе привести кандидата до перемоги у виборчій кампанії.  У ході публічних дебатів з кількома опонентами кандидату бажано визначити свого основного опонента і створити у виборців уявлення про ворога, як про особу, який порушує основні етичні правила: чесність, скромність, доброзичливість, предупредітельность1.  Головним методом боротьби з опонентами є метод доведення до абсурду його основних ідей. Будь-якого «екологісти» можна представити «антііндустріалістом», демократа - екстремістом, партіста - шовіністом, управлінця - бюрократом і т.д. Головне - у публічних виступах кандидат не повинен допускати випадів особистого характеру проти опонента. 

28)) Організація і проведення лістовочной кампанії  Жодна сучасна виборча кампанія не обходиться без листівок. Листівка - це надійне, недороге, оперативне і досить ефективний засіб ведення виборчої боротьби, що володіє великим потенціалом творчого самовираження для її авторів. Досвід показує, це грамотно організована і професійнопідготовлена ​​лістовочная кампанія за ефективністю впливу на виборців порівнянна, а в ряді випадків перевершує як електронні, так і друковані ЗМІ.

30))  Технологія адресної агітації  Успіх виборчої кампанії будь-якого рівня багато в чому залежить від того, наскільки повно зміст агітаційних матеріалів пов'язане з нагальними потребами виборців, наскільки глибоко впливають вони на їхні почуття і емоції. Чим до вужчої і згуртованої групі звернено рекламне повідомлення, тим більше конкретні проблеми воно може торкнутися і, відповідно, більше впевненості, що вона досягне свідомості і почуттів виборців. Саме томуамериканські організатори виборів порівнюють пряму агітацію з «гвинтівкою», протиставляючи її «дробовик». Пряма політична агітація дозволяє домагатися точного попадання інформації саме до тих людей, для яких вона призначена. Адресна політична агітація ще більш конкретизовано. Вона припускає наявність бази даних про виборців і її постійне наповнення. Подібна інформація вкрай необхідна для складання особистого звернення.

29)) Агітація із залученням «відомих людей»  Залучення відомих людей для агітації за кандидата - один з класичних способів ведення передвиборної боротьби.  Потрібно сказати, що участь відомих людей у ​​виборчих кампаніях, їх позитивні відгуки про кандидата не завжди безпосередньо приносить голоси виборців. Але їх участь у виборчій кампанії створює необхідний позитивний фон кампанії, підвищує інтерес до неї виборців, робить істотний вплив наімідж кандидата («скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти»).  Приміром, під час виборів губернатора Краснодарського краю О. Лебедь запросив французького кіноактора Алена Делона, а його суперник В. Зубов - співачку Аллу Пугачову; важливим елементом передвиборної шоу-кампанії президента Казахстану в 1999 році була російська група «На-На».  Подібні технології «засвічення» на тлі відомих людей складають необхідний елемент практично будь-якої великої виборчої кампанії. 

35))  Виборча агітація на вулиці  Важко домогтися того, щоб люди приходили і зустрічалися з кандидатом - потрібно, щоб кандидат сам приходив до нім3. існує безліч способів організації таких зустрічей. Найбільш ефективна агітаційна кампанія проводиться прямо на вулиці, наприклад, з використанням наступних варіантів.  Відвідування підприємств торгівлі - кандидат відвідує магазини і потискує руки покупцям і працівникам торгівлі. Рекомендується заздалегідь попередити місцевих торговців про приїзд кандидата. Потрібно організувати супровід кандидата його помічниками, роздачу агітаційних матеріалів. Цим способом широко користувався Б. Єльцин у 1989, 1990, 1996 роках. Восени 1998 року він повторив цей прийом, чим знову викликав великий ентузіазм у населення.  Відвідування підприємств - може бути дуже ефективною формою проведення кампанії. При цьому слід уникати супроводу начальниками, яких робітники недолюблюють. Можна організувати супровід кандидата лідером профспілки або прихильниками, що працюють на даному підприємстві.  Відвідування вузів і шкіл - хороший спосіб поговорити з молоддю і потенційними добровільними помічниками.  Будинки для людей похилого віку, лікарні та ін - люди, які живуть у будинках престарілих, чуйно реагують на особисту увагу і зазвичай беруть участь у голосуванні.  Місця відпочинку, дискотеки - можуть стати хорошими місцями для зустрічі з молодими виборцями. Зазвичай в таких закладах не звикли до появи кандидатів, тому зустріч з кандидатом може дати непоганий агітаційний ефект. У той же час найчастіше такі зустрічі виявляються марними для остаточного результату, тому що молоді рідко голосують.  Спортивні заходи - у тих випадках, коли кандидат збирається бути присутнім на таких заходах, потрібно заздалегідь «обробити публіку». Використання кандидатом для цього помічників більш ефективно, ніж діяльність самого кандидата.  Зборів громадських організацій - на таких зборах зазвичай потрібно виступ, тому кандидат повинен бути добре інформований про проблемиорганізації.  Агітаційні походи чи поїздки - є ефективним способом залучення уваги виборців. Агітпоїзда дозволяють кандидату «вирватися на простір» і водночас не дають йому «загрузнути» в полеміці з виборцями. Особливо активно такі форми використовує ЛДПР. Для успіху поїздок необхідно масове супровід кандидата. Ретельна вивірка маршруту і плану зустрічей. На кожній зустрічі потрібно мати «основне ядро ​​натовпу», що складається, щонайменше, з 10-20 чоловік. 

36)) Організація проведення кампанії «Від людини до людини»  Сутність даної технології виражена в її назві. Агітаційна робота здійснюється у всіх місцях, де присутні виборці: на робочому місці, в поліклініці, магазині, на вулиці і т.д. Загальний принцип такої кампанії - зробити незнайомого - знайомим, перетворити знайомого на прихильника і агітатора.  Найбільш підходящі для такої кампанії люди: соціальні та медичні працівники, продавці, вчителі, листоноші, двірники, тобто ті, хто в процесі своєї щоденної діяльності контактує з багатьма людьми, має певний рівень впливу на них, користується довірою. Цей метод агітації багато в чому перетинається з технологією чуток. Проте останнім часом розробляються нові технології агітації «від людини до людини», засновані на принципі многоуровнего маркетингу, що може реалізувати їхні потенційні можливості. 

38)) Організація проведення кампанії «Від дверей до дверей»  Кампанії «Від дверей до дверей», які часто ще називають «від хати до хати», «віч-на-віч», є невід'ємною частиною виборчої кампанії будь-якого рівня. Обходи по квартирах забезпечують особисті контакти агітаторів, помічників кандидата з виборцями. Зазвичай агітатори роблять обходи в будинку чи районі, де вони самі проживають.  Аналіз показує, що ця кампанія ефективна лише при грамотній організації, ретельному підборі і навчанні агітаторів, скрупульозної роботи зі списками виборців і т.д.  Там, де кампанія проходить за принципом «лише б відзвітувати», її результати зазвичай негативні. Особливо результативні такі кампанії на регіональному і місцевому рівні, де вони часто замінюють всі інші види агітації.  Обов'язкова умова проведення ефективної кампанії - узгодження її із стратегією і тактикою виборчої кампанії, іншими методами проведення агітації, перш за все, агітацією на терріторіі4.  Найбільш ефективна кампанія «від дверей до дверей» проводить КПРФ. Грамотна робота їх активістів дає значний агітаційний ефект.

39)) Організація масових публічних акцій: мітинги, демонстрації, страйки, пікети, хепенінг і перфоманси  Однією з ефективних форм передвиборної політичної боротьби є масові передвиборчі акції: мітинги, демонстрації, зустрічі політиків з виборцями, відвідування політиками масових заходів, пікети, страйки, перфоманси і т.д.  Масові акції є традиційним способом політичної боротьби. Вони створюють ілюзію безпосередньої участі мас в політичному житті, в ході них часто озвучуються ідеї, які з різних причин недоцільно озвучувати самого кандидата чи партії. Масові акції можуть приймати різні форми, міняти свою форму в період їх проведення і трансформуватися в іншу форму протесту, наприклад, мітинг - на демонстрацію, страйк, голодування, блокаду транспортнихмагістралей, громадські заворушення.  Однією з різновидів масових акцій є мітингова «хвиля», тобто практично одноразова організація мітингів по всій країні. Такою стратегією часто користується ЛДПР, а також комуністи в дні пам'ятних річниць. Найбільша різноманітність стратегічних прийомів при організації масових акцій демонструють «ліві» організації.  Мітинги, як правило, проводяться для створення в середовищі прихильників психологічного піднесення, що дозволяє «підбадьорити» прихильників, влити в них додаткову енергію, подолати «втома» від лобової агітації в середовищі виборців напередодні виборів.  Участь у мітингах надовго відкладається в пам'яті людей і благотворно впливає на їх мотивацію участі у виборчій кампанії.  У разі якщо мітинг легальний, дозволений владою, його учасники можуть отримати задоволення від безпечного для них особисто «дозволеного бунту», від влаштованого ними безладу. Це створює «мітингову ейфорію», в якій учасники знаходяться досить довгий час - до 10 днів після мітингу.  Для того щоб мітинг досяг своєї мети, необхідна чітка організація та підготовка, вирішення питань: де і коли проводити мітинг, хто повинен в ньомубрати участь, які вимоги і гасла необхідно пред'явити, яку підготувати атрибутику. В організатора мітингу існують дві «заповіді»:  1. забезпечення ієрархії учасників;  2. забезпечення емоційного залучення учасників у мітинг.  Без гарного сценарію і ораторів немає мітингу.  Страйк, тобто свідоме порушення звичайного трудового процесу з метою зміни умов виробництва або виробничих відносин - невід'ємний атрибут російської політики. Страйки ефективно застосовують і влада, і опозиція.  Існує близько двадцяти видів страйків. Наприклад, можна взагалі не виходити на роботу, можна виходити. Але нічого не робити.  Страйк може трансформуватися в мітинг, в голодовку, а також в інші форми протесту.  Оскільки економічний стан підприємств і країни в цілому в незадовільному стані. Страйки будуть траплятися частіше, при цьому політики і політичні партії будуть використовувати їх для формування свого іміджу.  За останні десять років по Росії прокотилася хвиля мітингів, демонстрацій, страйків, голодувань. Ці форми суспільної активності вже нікого не дивують. До них стала «нечутлива» місцева і федеральна адміністрація. Ними «перенаситилася» преса і телебачення. Багато в чому агітаційний ефект таких акцій під час проведення виборних кампаній став знижуватися.  Можна навести кілька прикладів гучних акцій подібного плану. Так, товариством дурнів в Самарі 22 квітня 1991 було організовано покладання вінка до пам'ятника Леніну з написом «Леніну від дурнів». Сталося зіткнення «дурнів» з ветеранами КПРС, проводили там свій мітинг. У цьому випадку хепенінг носив характер антикомуністичного дії. У результаті був зірваний мітинг комуністів, який перетворився в складову частину хепенінга - бійку.  Суть політичного хепенінга - проведення серйозної політичної акції в несерйозною, гумористичній формі.  Ефективність хепенінга може бути значною, про них багато говорять. Добре підготовлена ​​акція послужить основою багатьох інформаційних подій кампанії. Головне, щоб вони відображали загальну стратегію виборчої кампанії і були скориговані з іншими агітаційними акціями.