37 І 38)) Формування органів місцевого самоврядування в Україні.

Формування органів місцевого самоврядування в Україні.

Засади виборів депутатів сільської, селищної, міської, районної в місті ради в України.

Засади виборів сільського, селищного, міського голови в Україні.

Засади виборів депутатів районної, обласної ради в Україні.

Закон України „Про вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних рад і голів...”

Стаття 1. Основні засади місцевих виборів 1. Вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад (далі - депутатів місцевих рад), а також сільських, селищних, міських голів є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Депутати рад та міські голови обираються строком на чотири роки. Участь громадян у виборах до органів місцевого самоврядування є добровільною.

Особливості виборів депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради: Вибори депутатів цих рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті. Особливості виборів сільського, селищного, міського голови: Вибори голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Особливості виборів депутатів районної, обласної ради: 1. Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району. 2. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються відповідно з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області. Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення: до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів; до 5 тисяч - від 20 до 30 депутатів; до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів; до 50 тисяч - від 30 до 45 депутатів; до 100 тисяч - від 35 до 50 депутатів; до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів; до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів; понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів. Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів. Загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Право громадян України брати участь у місцевих виборах – таке саме як і при виборах народних депутатів. Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років. Громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови Право висування кандидатів на місцевих виборах : Право висування кандидатів у депутати та голови (далі - кандидатів) належить громадянам України, які мають право голосу, і реалізується ними як безпосередньо шляхом самовисування, а також висування на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності (зборах трудових колективів) або навчання (далі - зборах виборців), так і через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних партій - блоки (далі - блоки), громадські організації, що легалізовані відповідно до чинного законодавства України.

Виборчі комісії: 1. Для організації та проведення місцевих виборів утворюються виборчі комісії: 1) сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні (далі - територіальні) виборчі комісії; 2) окружні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії.

Вибори депутатів та голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість тих депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці. Рішення про проведення чергових і позачергових виборів приймає Верховна Рада України. Рішення про проведення повторних виборів приймає відповідна територіальна виборча комісія.

Строки призначення місцевих виборів: 1. Чергові вибори депутатів місцевих рад, а також сільських, селищних, міських голів проводяться на території України одночасно і призначаються не пізніш як за 90 днів до закінчення строку повноважень депутатів місцевих рад поточного скликання. Вибори призначаються на неділю.

Виборчі округи: Виборчі округи для виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів утворюються відповідними територіальними виборчими комісіями не пізніш як за 70 днів до дня виборів. Мажоритарні одномандатні виборчі округи для виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад утворюються при додержанні приблизно рівної кількості виборців у розрахунку на один виборчий округ.

Виборчі дільниці: Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 55 днів до дня виборів з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках - з меншою або більшою кількістю виборців.Військовослужбовці голосують на виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин. Виборчі дільниці є спільними для виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, а у випадках, коли місцеві вибори проводяться одночасно з виборами народних депутатів України, - також для виборів народних депутатів України. Порядок реєстрації кандидатів: Реєстрація кандидатів починається за 55 днів і закінчується за 30 днів до дня виборів. Права кандидата при проведенні виборчої кампанії: Кандидати з часу їх реєстрації виборчими комісіями мають рівні права у проведенні виборчої кампанії. Форми і засоби передвиборної агітації: Участь органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також осіб, які входять до складу виборчих комісій, у передвиборній агітації не дозволяється. Передвиборна агітація може вестися на зборах, мітингах, у пресі, по радіо і телебаченню, в будь-який інший спосіб і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції або законам України. Окружна (територіальна) виборча комісія за рахунок коштів, виділених для проведення виборів, забезпечує друкування матеріалів про кандидатів.

Засоби масової інформації зобов'язані забезпечувати рівні можливості для передвиборних виступів кандидатів, їх довірених осіб. Засоби масової інформації зобов'язані утримуватися від оприлюднення неперевірених матеріалів, що компрометують кандидатів. Забороняється публікація чи поширення в будь-який інший спосіб результатів опитувань громадської думки протягом останніх 10 днів перед днем виборів та в день виборів.

Під час виборчої кампанії кандидатам або їх довіреним особам, уповноваженим особам місцевих осередків політичних партій (блоків), громадських організацій, які є працівниками (власниками) державних і недержавних засобів масової інформації, забороняється друкувати матеріали, брати участь у радіо- і телепередачах, які мають агітаційний характер або стосуються підготовки і проведення виборів, більшого обсягу (часу), ніж визначено окружною (територіальною) виборчою комісією для інших кандидатів. Забороняється проводити передвиборну агітацію особам, які не є громадянами України

39))) Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються відповідно з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області.

Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймається відповідною радою поточного скликання не пізніш як за 75 днів до дня виборів.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради залежить від кількості населення. Він має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

-    до 3 тисяч – від 15 до 25 депутатів;

-    до 5 тисяч – від 20 до 30 депутатів;

-    до 20 тисяч – від 25 до 35 депутатів;

-    до 50 тисяч – від 30 до 45 депутатів;

-    до 100 тисяч – від 35 до 50 депутатів;

-    до 250 тисяч – від 40 до 60 депутатів;

-    до 500 тисяч – від 50 до 75 депутатів;

-    до 1 мільйона – від 60 до 90 депутатів;

-    понад 1 мільйон – від 75 до 120 депутатів.

Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів. Він визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу району.

Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності у районі:

-    до 10 (включно) територіальних громад кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами;

-    від 11 до ЗО (включно) – 3 депутатами;

-    понад 30-2 депутатами. Загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів. Загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області, Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності в області:

-    до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш як 4 депутатами;

-    від 16 до ЗО (включно) – 3 депутатами;

-    понад 30-2 депутатами,

40)) Відповідальність за порушення виборчого законодавства України Однією із гарантій реального здійснення вільного волевиявлення встановлена законом юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства, причому в кожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якими запроваджується інститут відповідальності за порушення виборчого законодавства, а свою юридичну регламентацію цей інститут отримує відповідно в чинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві. Так, у Кодексі України про адміністративні правопорушення міститься ст. 186-2, що передбачає адміністративну відповідальність за певні порушення законодавства про вибори Президента і народних депутатів. Цією статею встановлюється, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата у Президенти чи депутати, а також агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть накладання штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Видача членам дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу тягне накладення штрафу до п'яти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів у Президенти або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів тягне накладення штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. До адміністративної відповідальності відповідно до частини першої і третьої цієї статті може бути притягнута будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, якщо вона психічно здорова. Нести відповідальність за порушення, передбачені ч. 2 цієї статті, мають тільки спеціальні суб'єкти — члени виборчих комісій. Кримінальні правопорушення, пов”язані з порушенням виборчого законодавства, належать до злочинів, які посягають на суспільні відносини, пов'язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави і посягають на політичні права громадян: права брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазіхання на виборчі права громадян можуть мати місце на будь-якій стадії виборчого процесу, тому кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, є бланкетними (відсилочними): їх застосування потребує уточнення змісту статей, посилань на базові закони про вибори. Кримінально-правовим захистом забезпечується насамперед здійснення виборчих прав. Ст. 127 Кримінального кодексу України передбачає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права обирати або бути обраним народним депутатом, вести передвиборну агітацію карається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом до десяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Ті самі дії, вчинені членом виборчої комісії чи іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Ст. 128 Кримінального кодексу України за такі злочини, як підлог виборчих документів, приписки або завідомо неправильний підрахунок голосів, вчинені членом виборчої комісії 'чи іншою службовою особою, передбачає кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до двох років або накладанням штрафу від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Ще один вид злочину — порушення таємниці голосування членом виборчої комісії або іншою службовою особою, передбачений ст. 129 Кримінального кодексу, карається позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

41)) Закон України "Про всеукраїнській та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1). Термін "референдум" у перекладі з латині означає "те, що має бути повідомлене". На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в одиничних випадках (Велика Британія, Бельгії). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання. Референдум - це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.У законодавстві і філософській доктрині права термін "референдум" тлумачиться по-різному. В нормативних актах застосовуються терміни "референдум" (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія. Іспанія. Словаччина) і "плебісцит" (Чилі Еквадор, Коста-Ріка),Перший у світі референдум було проведено 1439 р, у швейцарському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III "Вибори, Референдум", а також статтями 5,75, 106,138,143, 156). Детальна регламентації - це предмет законодавчого регулювання. В Україні діє Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня: 1991 р. Референдуми можна класифікувати ж різними ознаками: територія проведення; юридична сипа рішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму: час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведенні референдуму.Так. за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону "Про всеукраїнські та місцеві референдуми" референдуми в Україна поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим: в) місцеві референдуми. За правовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні.Імперативним вважається референдум, рішення якого мають вищу юридичну силу, є обов’язковими для виконання на всій території України та не потребує затвердження з боку державних органів. Дане визначення відповідає традиційному розумінню суті цього інституту та грунтується на принципі народного суверенітету, закріпленому в ст. 5 Конституції України. Питання ж визначення консультативного референдуму потребує більш детального обговорення стосовно його законодавчого закріплення. З метою дослідження правової природи консультативного референдуму необхідно звернути увагу на його визначення вченими-юристами.  [14; 42-44] За визначенням В. Погорілка та В. Федоренка консультативний референдум проводиться органом державної влади перед прийняття ним певного рішення з метою виявлення ставлення громадян до цього рішення. Автори справедливо наголошують на тому, що ототожнення в українському законодавстві консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування є явищем соціологічним.В. Шаповалов визначає рішення консультативного референдуму як політичну пораду, висловлену виборчим корпусом. На думку автора, хоча така порада не має юридичної сили, об’єктивно державні органи не можуть не враховувати народне волевиявлення на референдумі. Але слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України, таке врахування народної волі носить суто політичний характер і знаходиться поза межами конституційно-правового регулювання. Згідно із законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значенняПерший відрізняється від другого тим, що рішенні імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, та є остаточними. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності за найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються з враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада ж правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Водночас В.Ф. Погоріпко і В.Я. Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем. Тому поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог є недоцільним. Вразливою ознакою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, що на них виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їхні результати. За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними, Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Так, Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73} та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що вів гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державотворення.За часом проведення загальнодержавний референдум може бути законодавчим або не законодавчим. Законодавчі референдуми, як правило, мають консультативний характер. Не законодавчі референдуми спрямовані на надання відповідної юридичної сили рішенням парламенту. За суб'єктами ініціювання референдуми поділяють на ініціативні та імперативні Ініціативні референдуми призначаються парламентом та Президентом України, а імперативні - на вимогу не менш ЯК трьох мільйонів громадян, наділених виборчим правом. Проведення ініціативних референдумів може бути скасованим тим органом, що його ініціював, а проведення імперативних референдумів є обов'язковим. За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. 3 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. 3 Закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"); з питань довіри (недовіри) Верховній Раді Україна та Президенту України (ст. 13 Закову "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"). На конституційному референдумі обговорюються проекти нового Основного Закону або пропозиції з часткової зміни чинної Конституції, Законодавчий референдум проводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референдумів з міжнародно-правових питань є проблеми входження країни до відповідних міждержавній структур, співтовариств. На адміністративні референдуми виносяться питання управлінського характеру. Зокрема, це можуть бути питання про зміну адміністративно-територіального подіту. З погляду юридичної сили рішень, що прийняті шляхом голосування на референдумі мають різкі юридичні наслідки. Будь-яка класифікація суспільних явищ є умовною. Наведена вище класифікація референдуму за різними ознаками дає можливість усвідомити багатогранність такого соціального явища, як референдум, однією з провідних форм безпосередньої демократії.[6; 44-47] Таким чином, однією з найдавніших форм безпосередньої демократії в України є вибори. Саме вибори дозволяють перетворити волевиявлення громадян України у волю українського народу при формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вибори – одна з найдавніших форм прямого народовладдя, відома ще з часів так званої „вічової демократії”. Вибори стали не тільки найбільш поширеною формою безпосередньої реалізації народного суверенітету, а й показником рівня розвитку громадянського суспільства, правової держави, прав і свобод людини і громадянина тощо. Під виборами слід розуміти форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян України.

Частина 2

1)) Поняття "імідж" походить від лат. imago (зображення, відображення, видимість), пов´язаного з латинським словом imitare, що означає "імітувати". Згідно з тлумачним словником Вебстера, імідж — це імітація, тобто подання зовнішньої форми якогось об´єкта чи особи. Він є уявленням про людину, товар чи інститут, що цілеспрямовано формується в масовій свідомості за допомогою засобів масової інформації, реклами або пропаганди.Імідж — поняття відносно нове для нашого політичного лексикону. Частіше воно вживається стосовно політиків та лідерів організацій і рухів. Разом з тим буде цілком обґрунтованим говорити про імідж організації, якщо під ним розуміти образ, який виникає в суспільній свідомості, в думці про ту чи іншу партію, рух або блок під впливом як об´єктивних, так і суб´єктивних обставин.Узагалі іміджу властива стисла характеристика. Вона складається внаслідок злиття уявлень суб´єкта політики про себе і зафіксованих засобами масових комунікацій думок осіб, які оточують його.Для розуміння природи іміджу важливо враховувати таке: політичний імідж несе узагальнену і спрощену інформацію не тільки про реальні особливості політичної свідомості й поводження організації та лідера, а й про особливості, які існують лише в уяві людей. Під впливом сприятливих чи несприятливих обставин у суспільній свідомості складається й закріплюється відповідна оцінка достоїнств і вад політика, якій притаманне самостійне існування і яка змушує суб´єкта діяти згідно з суспільними очікуваннями.Працюючи над тим, щоб налагодити плідні й взаємовигідні відносини між організацією й різноманітними групами громадськості, піармени намагаються подати оцінку соціальному оточенню в привабливому, хоч і спрощеному, вигляді. У своїй практичній діяльності вони виходять з того, що сприйняття, імідж багато в чому визначаються тим, що саме той чи інший соціальний інститут і навіть окрема людина робить і говорить. Тобто імідж можна спрямовано формувати, уточнювати чи переробляти за допомогою модифікації діяльності, вчинків і заяв соціального суб´єкта. І все ж імідж багато в чому залежить і від природи соціального стереотипу. Соціальні стереотипи являють собою основний розумовий матеріал, на якому будується масова свідомість. Стереотипи — стійкі, емоційно забарвлені, спрощені моделі об´єктивної реальності, що викликають у людини почуття симпатії чи антипатії до явища, яке асоціюється з певним набутим нею досвідом. Стереотипізація процесу мислення в психологічному плані пов´язана з установкою, що формується в процесі попередньої практики людей. Під установкою, що складає психологічний ґрунт стереотипу, мають на увазі готовність сприймати явище чи предмет відповідним чином, під відповідним кутом зору, виходячи з попереднього досвіду сприйняття.