Методи обстеження в офтальмології

Для встановлення діагнозу в офтальмології проводять повноцінне обстеження хворого, яке включає

І. скарги та анамнез

ІІ. функціональне обстеження

ІІІ. об’єктивне обстеження

І. Скарги та анамнез.

Скарги та анамнез дуже важливі для постановки правильного діагнозу – слід звернути увагу на поведінку, ходу, положення голови, направлення погляду, орієнтацію в приміщенні. Скарги хворого орієнтують лікаря відносно захворювання, наприклад, світлобоязнь, блефароспазм, сльозотеча характерні для захворювань рогівки і переднього відрізку судинної оболонки. Різкий біль в ділянці ока властивий гострим запальним процесам рогівки, циліарного тіла, гострого приступу глаукоми. Раптове зниження гостроти зору можливе в разі:

-крововиливу в скло видне тіло або жовту пляму

-відшарування сітківки

- оклюзії судин сітківки

-травми

Зниження гостроти зору може бути у випадку аномалій рефракції, у літніх людей свідчить про розвиток катаракти, глаукоми, атрофії зорового нерва, дегенерації жовтої плями.

Важливо з’ясувати анамнез захворювання, початок захворювання, його причини, перебіг. Умови життя і праці, спадкові захворювання, сімейний анамнез.

ІІ. Функціональне обстеження.

1. Дослідження гостроти зору проводять за допомогою таблиці Співцева - Головіна, де найдрібніші літери видно під кутом 5’ на відстані 5 м. Якщо обстежуваний читає останній рядок з цієї відстані, його гострота зору становить 1,0.

Є таблиці, складені за принципом геометричної прогресії, наприклад таблиця Шевальова (ш), а також кільця Ландольта з розривами з будь – якого боку.

2. Дослідження поля зору. Поле зору – це сукупність усіх точок простору, що їх сприймає непорушне око. Кожне око має поле зору, неоднакове з усіх сторін. Назовні 90, згори 50 -55, досередини - 55, униз – 65 - 70.

Досліджують поле зору за допомогою периметрів. Центральне поле зору в межах 30 – 40 від центру досліджують методом кампіметрії. Перед пацієнтом на відстані 1 м розташовують чорну дошку, пропонуючи фіксувати погляд на білій точці в її центрі. Із периферії до центру переміщують об’єкти різного розміру, визначаючи місце випадіння їх з поля зору. Так виявляють центральні і пара центральні дефекти в полі зору, а також межі сліпої плями.

Межі поля зору мають значення для діагностики топографії ушкоджень зорового тракту. Якщо межі звужені з усіх сторін, діагностують концентричне звуження, випадіння – скотоми, а половинні обмеження поля зору - геміанопсії.

3. Дослідження кольросприйняття. Кількість кольорів і відтінків, що їх сприймає людина дуже велика. Основні кольори – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Для того, щоб отримати всі відтінки, достатньо трьох кольорів – червоного, зеленого і синього. Кольоровий зір досліджують за допомогою поліхроматичних таблиць Рабкіна та Ішіахарі. В нормі здорова людина є трихромат, а порушення можуть називатись дихромат, монохромат і ахромат.

4. Дослідження світловідчуття. Світловідчуття забезпечують палички сітківки, воно зумовлене функцією зорового пурпуру. Процес адаптації органа зору до різного освітлення регулює центральний апарат, пов’язаний з вегетативною нервовою системою. Орган зору максимально адаптується до темряви протягом 40 сек., за цей час його світлочутливість зростає в тисячі разів.

5. Дослідження темнової адаптації – визначають мінімальне світлове подразнення, що сприймається оком під час тривалого перебування в темряві, за допомогою адаптометрів – приладів для вимірювання світлочутливості. Суб’єктивно розлади адаптації проявляються зниженням орієнтації в умовах зниженого освітлення.

6. Дослідження бінокулярного зору проводиться за допомогою тесту із закриттям одного ока, що ґрунтується на виключені бінокулярного зору. Мета дослідження - виявити приховану косоокість. Пацієнт закриває одне око, а іншим фіксує погляд на кінчик ручки. Після цього він кілька разів відкриває і закриває око. В разі косоокості око, з яким маніпулюють, змінює своє положення (установчі рухи). Це гетерофорія.

В залежності від того, куди відхиляється око, розрізняють: екзофорію, езофорію, гіперфорію, гіпофорію.

ІІІ. Об’єктивне обстеження.

1. Біомікроскопія – дослідження переднього відділу ока. За допомогою цього методу досліджують кон’юнктиву, рогівку, райдужку, кришталик.

2. Реакція зіниць на світло – у темній кімнаті фокально освітлюють зіницю одного ока, стежачи за її скороченням (пряма реакція), потім повторюють освітлення і спостерігають за реакцією зіниці другого ока (співдружня реакція). Те саме повторюють з іншим оком.

3. Дослідження чутливості рогівки – використовують тонкий вологий ватний тампон, який прикладають до різних ділянок рогівки.

4. Офтальмоскопія – пряма і непряма, використовується для огляду і дослідження очного дна.

5. Гоніоскопія – метод, за допомогою якого досліджують кут передньої камери, війкове тіло і периферію очного дна.

6. УЗД ока – призначений для визначення відстані між структурами ока, розмірів та форми очного яблука, для діагностики захворювань ока та орбіти, виявлення стороннього тіла в оці.

Цей метод особливо інформативний для діагностики відшарування сітківки, судинної оболонки, внутрішньо очних пухлин, крововиливів.

7. Тонометрія – вимірювання внутрішньоочного тиску. Тонометрія буває:

- по Мак лакову

- пальпаторна

- безконтактна

8. Екзоофтальмометрія - проводиться для визначення величини ви стояння ока з орбіти. Проводиться у випадку ретробульбарних процесів, що супроводжуються екзофтальмом.

9. Флюоресцентна ангіографія – це один із найбільш інформативних методів дослідження судин ока. Суть методу полягає у внутрішньовенному введенні 10 – 20 % розчину флюоресцеїну натрію. Фото очного дна робиться із спеціальними світлофільтрами, отримуючи цінну інформацію про судини очного дна і стан сітківки.