2.2.6. Типи навчання

У процесі суспільно-економічного розвитку склалися певні типи навчання.

Тип навчання — це спосіб і особливості організації мисли-тельної діяльності людини. Визначення певного типу навчан­ня здійснюється на основі аналізу певних структурних еле­ментів: 1) характер навчальної діяльності вчителя; 2) особли­вості заучування знань учнями; 3) репродуктивна діяльність учнів; 4) специфіка застосування знань на практиці.

В історії розвитку шкільництва сформувалися такі типи на­вчання: догматичне, пояснювально-ілюстративне, проблемне, модульно-розвивальне (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Типи навчання

Догматичне навчання характеризується такими особливос­тями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готово­му вигляді без пояснення; учні засвоюють знання без усвідом­лення і розуміння і майже дослівно відтворюють завчене; від учнів не вимагають застосування знань на практиці.

Цей тип навчання сприяв деякою мірою розвиткові механіч­ної пам'яті, але не створював умов для розвитку інтелектуаль­них потенційних можливостей особистості і в той же час не забезпечував підготовку людини до практичної діяльності на основі отриманих знань.

Пояснювально-ілюстративний тип зумовлений більш висо­ким рівнем суспільно-виробничих відносин. Він характери­зується такими особливостями: учитель повідомляє учням пев­ну кількість знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; учні мають свідомо засвоїти пропонований обсяг знань і відтворити на рівні глибокого розуміння; застосування знань на практиці в різноманітних видах. Цей тип навчання сповідує репродук­тивну (відтворюючу) діяльність.

Пояснювально-ілюстративний тип навчання впродовж двох століть став переважаючим на всіх рівнях навчальної діяль­ності. Він певною мірою сприяв раціональному підходу до ово­лодіння значним обсягом усталених знань, розвитку логічного мислення та оперативної пам'яті. Проте в цілому цей тип на-вчання стояв на заваді залучення учнів до активної самостійної

100

пізнавальної діяльності і розвитку інтелектуальних можливос­тей кожної особистості, оволодіння методами самостійної пізна­вальної діяльності.

Розвиток суспільства в умовах інформаційного вибуху, на­уково-технічного прогресу, необхідність виокремлювати і зба­гачувати найбільшу цінність, що має забезпечувати успіх посту­пального руху вперед — інтелект, поставили завдання віднайти такий тип навчання, який якнайповніше сприяв би розв'язан­ню цього кардинального завдання. В результаті тривалих по­шуків сформувався проблемний тип навчання.

Проблемне навчання характеризується такими особливо­стями: учитель створює певну пізнавальну задачу, допомагає уч­ням виокремити і прийняти її, організовує вихованців для її розв'язання; учні самостійно оволодівають певною сумою знань, умінь, які є передумовою успішної пізнавальної діяльності; учи­тель пропонує широкий спектр застосування набутих знань на

практиці.

Включення учнів у систему проблемного навчання сприяє створенню оптимальних умов для інтелектуального розвитку школярів, оволодінню ними інструментами (методами) навчаль­ної діяльності, формуванню пізнавальних мотивів навчання, соціально-психологічної підготовки особистості до практичної

діяльності.

В основі проблемного навчання лежить ряд об'єктивних об­ґрунтувань.

1. Соціологічне. Особливості соціально-економічного розвит­ ку вимагають формування інтелектуального багатства кожної особистості зокрема, людської спільноти в цілому.

2. Гносеологічне. Цілеспрямоване пізнання відбувається в ході активного пошуку, внаслідок дослідження пізнавального об'єкта у процесі перетворювальної діяльності.

3. Психологічне. Мислення реально здійснюється лише як розв'язання пізнавальної задачі. Психолог С.Л. Рубінштейн зазначав, що мислити людина починає тоді, коли в неї виникає потреба щось зрозуміти, а розв'язання задачі є природним за­ вершенням мислительного процесу.

4. Діалектичне. Оскільки навчання є процесом, то воно має рушійну силу як результат протиріч між пізнавальними та практичними завданнями з одного боку та наявним рівнем знань, умінь і навичок — з другого.

101

Проблемне навчання як процес включає в себе ряд компо­нентів.

• Рис. 2.12. Структура процесу проблемного навчання

  

  Виявлення протиріч, усвідомлення їх як певних утруднень — створення проблемної ситуації.

• Осмислення проблемної задачі і прийняття її учнями, усві­ домлення установки.

• Аналіз умов пізнавальної задачі, встановлення залежності між її компонентами.

• Членування основної проблемної задачі на мікрозадачі, визначення плану (програми) розв'язання.

• Висунення й усвідомлення гіпотези.

• Мобілізація резерву знань, умінь і навичок відповідно до умови задачі й визначення гіпотези.

• Добір методів і засобів розв'язання задачі.

• Виконання системи дій і операцій, що сприяють розв'язан­ ню задачі.

• Перевірка здобутих результатів на практиці, зіставлення з гіпотезою, встановлення логічного зв'язку між знаннями, набу­ тими раніше і тепер. Схематично структуру цього процесу зоб­ ражено на рис. 2.12.

102

103

Проблемна ситуація виникає тоді, коли перед учнями (при скерованій дії вчителя) постають пізнавальні чи практичні зав­дання і вони відчувають, що рівень їхніх знань, умінь і навичок недостатній для успішного розв'язання цих завдань. Це спри­чиняє відчуття певних психологічних утруднень. Розумно органі­зована проблемна ситуація — головний чинник, імпульс до ак­тивної розумової діяльності учнів.

Важливим етапом є аналіз проблемної ситуації і виділення однієї або кількох пізнавальних задач, розуміння їх суті, а вже на цій основі має здійснюватися прийняття задачі.

Задача — це будь-яке незрозуміле питання, на яке треба шукати відповідь. З погляду пізнання задачі можуть бути двох видів — проблемні (пізнавальні) і навчальні. Проблемною є така задача, для розв'язання якої необхідно оволодіти новою сумою знань. Навчальна задача вимагає лише використання раніше набутих знань.

Таким чином, проблемне навчання є вищим (порівняно з пояснювально-ілюстративним) ступенем організації пізнаваль­ної діяльності. Воно зумовлене вимогами суспільно-економіч­ного поступу, сприяє інтелектуальному розвитку кожної особи­стості. Проте не варто відкидати і пояснювально-ілюстратив­ний тип навчання. Тут має діяти почуття міри. В межах пояс­нювально-ілюстративного навчання слід широко використову­вати елементи проблемного з урахуванням конкретної навчаль­ної дисципліни і теми, що вивчається.